Осмислення історії своєї країни стало невіддільним складником дорослішання усіх повоєнних поколінь німців. У пересічного громадянина цей процес починається конфронтацією із темою в ранньому дитинстві та увінчується стійким відчуттям провини за злодіяння предків. Однак у творчих натур воно сублімується у часто складні й глибокодумні форми, і роман Дженні Ерпенбек «Прокляття дому» — саме такий взірець німецької прози. З погляду українського читача у цьому романі важить не лише те, про що він, а й те, ким і коли цей текст написаний та хто саме його читає: надто вже багато в тексті тригерів. Та про це — трохи згодом.
Цей роман, виданий німецькою 2008 року та 2016-го — українською, є одним із найбільш перекладених творів авторки (ідеться про переклади щонайменше на 13 мов!). Жанрово «Прокляття дому» можна визначити також як сагу, адже це історія будинку на березі мальовничого Бранденбурзького озера, яка розгортається протягом майже цілого століття в історіях його мешканців. Разом — і будинок, і його жителі та загарбники — переживають Ваймарську республіку, нацистську Німеччину у Другій світовій війні, НДР та мирну революцію 1989/90-х — аж до згасання століття та фізичного занепаду «проклятого» Дому. Недосвідченого читача може дещо спантеличити композиція роману (у кожній історії представлені щоразу нові герої, а події розгортаються в дуже віддалених один від одного часових відтинках), але розділ за розділом концепт нарації стає цілком зрозумілим. Більше за читацький для цього твору важить досвід життєвий, а також базове знання історії Німеччини.
В уста деяких героїв авторка вкладає автобіографічні елементи, а саме — свої дитячі спогади про бабусю і дідуся, що жили в будинку на озері Шармютцельзее у Бранденбурзі. Взагалі, Східна Німеччина є і місцем народження (1967 р.), і центральним локусом у творчості Дженні Ерпенбек, яка поруч із письменництвом професійно займається також театром: драматургією та режисурою. За свою письменницьку кар’єру вона здобула кілька важливих німецьких і міжнародних літературних нагород, зокрема Незалежну премію зарубіжної художньої літератури (2015) та Премію Томаса Манна (2016). У 2024-му вона стала першою німкенею, що отримала Міжнародну Букерівську премію — за «особистий та політичний» роман «Кайрос», що розповідає про табуйовані стосунки двох людей у Східній Німеччині. «Прокляття дому» — поки що єдиний твір Дженні Ерпенбек, перекладений українською.
Його поява на нашому ринку (2016) — як ніколи вчасна й, на жаль, актуальна дотепер. Адже насамперед це роман про Дім і вигнання з Дому, а також про війну, мир і сотні відтінків між чорним та білим. І коли німцям ідеться тут про «вічну» тему, до якої звертаються поколіннєво з часу закінчення Другої світової війни, то українським читачам — про сьогодення. Прикметно, що сучасна війна Росії проти України актуалізувала, зокрема, читання й перечитування прози про повоєнну Німеччину. Так, наприклад, у 2024 році вийшов український переклад роману «Дім без господаря» нобелівського лавреата Гайнріха Бьолля. Дещо подібним панорамністю оповіді до «Прокляття дому» є роман «Моє сторіччя» ще одного німецького нобеліанта Ґюнтера Ґрасса, виданий в Україні 2017 року, знову ж таки — вже під час війни.
Але повернімося до «Прокляття дому». Отже, пролог відсилає читача у час пізнього палеоліту — до народження озера, яке потім назвуть Бранденбурзьким морем і яке переживе навіть головного героя — Дім на своєму березі. Епілог, зумисне повний канцеляритів, сухою мовою закону повідомляє про знесення Дому й кінець епохи. А між тим упродовж ХХ століття розгортаються дванадцять історій життя, герої яких у певний момент опиняються в Дім: хтось його збудував, хтось у ньому виріс, хтось проводив у цьому Домі канікули, а хтось його загарбав. Герої, за деякими винятками, не мають імен — але мають ролі: «маєтний селянин», «архітектор», «письменниця», «орендарі», «червоноармієць» та інші (далі — виділені курсивом). Вони змінюються, як змінюються і політичні та садові ландшафти навколо Дому. Але є в цій історії і герой-константа, справжній genius loci (з лат. — дух місця; ред.) — садівник. Він єдино відданий Дому попри його прокляття і в часи лихоліть. Менше чи більше, він фігурує у кожній історії, але його основна риса — наскрізна невидимість, а в деяких епізодах його присутність видають лише доглянуті кущі троянд чи полагоджена покрівля Дому.
Що ж до порушуваних тем і сюжетів, то деякі з них — зовсім несподівані й не пов’язані з головними потрясіннями XX століття, як більшість історій. Це, приміром, розповідь про маєтного селянина та його знедолених дочок. Тут канву сюжету прикрашають надзвичайно цікаві описи весільних та поховальних ритуалів у давній Німеччині. Кожна історія, однак, імпліцитно чи експліцитно веде до Дому — і не лише як концепту, а й до дуже конкретного Дому — будинку, що є головним героєм роману. Спроєктував і звів його архітектор, що разом із дружиною — окремою героїнею зі своєю історією — провів у будинку багато щасливих років. Але не забуваємо, що над цим раєм висить прокляття епохи, тож кожному з героїв колись доводиться тікати з цих стін або ховатися в них. Так, із приходом комуністів архітектор змушений покинути все і переїхати до Західної Німеччини, і це лише одна з історій.
Вони в романі дуже різні сюжетно, але подібні настроєво — тривогою поміж рядків. Є історії наскрізь ностальгійні, як спогади фабриканта сукна, а є — всуціль пронизані липким і холодним страхом з тінню смерти, до того ж дитячої… У перших чотирьох розділах «Прокляття дому» можна загубитися, шукаючи зв’язки між героями, адже десь вони — сімейні, десь — романтичні, десь — суто ділові, а коли Дім переходить у власність держави, то і суспільно-політичні. Однак поволі приходить розуміння, що всі ці долі об’єднує тільки Дім та чигання нещасть.
Грабовське озеро. Джерело: сайт viermalfernweh.de
Повертаючись до тригерів для українського читача, найбільш небажаними, але неуникними для читання, з цього погляду, є розділи «Червоноармієць» та «Письменниця». З одного боку, авторка впадає в типову для німців романтизацію Радянського Союзу, вкладаючи ностальгію в уста письменниці-емігрантки. З другого боку — відверто описує вульгарну й нікчемну поведінку червоноармійців, називаючи їх усіх «росіянами». Знову ж таки, цим часто грішать не лише німці, а й весь західний світ: ототожнюють Східну Європу з Росією. Взагалі, у цих двох розділах, а надто в історії письменниці сконцентровано всю комплексність і суперечливість німецько-радянських відносин. І то часом у дуже натуралістичній манері, як-от сцена зґвалтування, де неясно, однак, хто кого зґвалтував. (Тригер-дисклеймер: це не єдина сцена насильства в романі.) До того ж героїня-німкеня з відразою ставиться до співвітчизників, які залишилися в Німеччині під час війни, що відкриває цікавий кут зору на громадян країни-агресора в принципі у воєнних конфліктах.
Сюжетно агресор і жертва часто міняються місцями, подекуди, здається, навіть симпатизують одне одному — й у всій цій російсько-німецькій драмі український читач може почуватися щонайменше неприємно й болісно. Наш-бо досвід зовсім інакший: чи від німців, чи від росіян, українцям в історії не раз доводилося відбиватися, і то великими жертвами. Тому, ймовірно, закладеного авторкою співчуття у нас не виникає до жодного з героїв: ані до письменниці, ані до червоноармійця. Хочеться, щоб вони обоє пробили четверту стіну і нарешті побачили тих, кому завдали найбільше страждань: щонайменше Польщу та Україну, що опинилися між цих двох вогнів. Натомість у типовому німецькому дусі провина визнається тільки перед росіянами — sapienti sat… До речі, Україна як така згадується в контексті незвіданих широт Радянського Союзу аж один раз. І це порушує вічну тему нашої невидимості в західноєвропейських контекстах. З часу повномасштабного вторгнення це трохи змінилося (знову ж таки, просто за визнання світом української окремішности ми платимо кров’ю), але на час виходу роману (2016) ми були тінню на геополітичній мапі світу, щонайменше для німців. Попри таке розмаїття героїв та життєвих історій, описаних у романі, все одно не покидає відчуття, що ти стоїш за шторою у спальні Німеччини та Росії з абревіатурою DDR на дверях (нім. Deutsche Demokratische Republik — Німецька Демократична Республіка; ред.).
А втім, якщо оцінювати суто майстерність, — це дуже добре написана книжка, що читається на одному подиху й залишає багато простору для роздумів. Історії, наприклад, літньої гості, орендарів чи відчайного друга дитинства тонко змальовують патерни поведінки людей у системі, коли вона проникає у приватне життя. Свідком цього роками є Дім, який віддано оберігає садівник. Але коли зникає навіть genius loci — тихо й непомітно, як роблять коти, коли відчувають смерть, — у стіни Дому, вже просочені занепадом, приходить крах. І недобросовісна володілиця тільки довершує цю картину. Зрештою Дім знищують фізично, але тихо й безпристрасно, після того як вщухли всі людські драми. Залишається тільки Бранденбурзьке море, що пам’ятає ще первісні, безлюдні часи…
Запитання для обговорення на книжковому клубі
Базовий рівень
1. Чому, на вашу думку, на роль єдиної константи в історії Дому авторка обрала саме садівника? Яким би був цей роман без нього?
2. Чи є в романі герої, які вам симпатизують або вирізняються чимось? Як у тексті простежується їхній вплив на долю Дому?
3. Оповідь ведеться німкенею і переважно про німців, які у роки Другої світової війни прямо асоціювалися з агресором. Водночас герої роману змальовані як жертви — як ви вважаєте, чого саме? У чому полягає конфлікт твору? (Розберіть на прикладі одного-двох епізодів.)
4. У чому зрештою полягає «прокляття» Дому?
Для досвідчених читачів
1. Авторка Дженні Ерпенбек більше відома за кордоном, ніж у себе на Батьківщині, хоча її центральною темою є саме Німеччина. Як ви гадаєте, з чим це пов’язано і наскільки роман «Прокляття дому» інакший від сучасної німецької літератури чи подібний до неї?
2. Чи зрозумілою вам є мотивація героїв у кожному розділі? Наскільки політичною вона є в кожному разі?
3. В одному з епізодів дуже ілюстративно зображено — хоч і не названо так прямо — стокгольмський синдром. Пригадайте, в якому саме, і спробуйте поміркувати, що вплинуло на можливість і, головне, прийнятність такого сюжетного ходу, зважаючи на контекст, у якому розгортаються події. Чи могли б ви, як досвідчений/-а читач/-ка, уявити щось подібне в українській (по)воєнній літературі? Обґрунтуйте.
4. Наскільки цей роман є сагою в її класичному розумінні? Порівняйте з подібними творами світової літератури.
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Німецька книжкова полиця» у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
Ще більше про книгу та її контексти можна дізнатися з відео на каналі Goethe-Institut Ukraine.
