Спочатку було ім’я: як називають домашніх улюбленців письменники

Ще тільки плануючи взяти до себе тварину, майбутні власники вже сушать голову, перебираючи вдалі імена: згадують хатніх улюбленців друзів, сусідів, колег, шукають порад в інтернеті й бентежаться, якщо той самий варіант не виходить знайти миттєво. Через цей подекуди напружений пошук проходять усі — навіть письменники, для яких гра зі словами й називанням, як здається, не мала би бути аж такою складною. Про імена їхніх хутряних і пернатих компаньйонів і пропонуємо поговорити, виділивши декілька закономірностей, які можуть надихнути й інших.

Якщо ж на вигадування зовсім не стає сил, можна, звісно, називати кота Котом, але спробуйте перекласти назву тварини іноземною. Наприклад, чорняву кішку партнерки Туве Янссон звали Псіпсіна — тобто «кіт» із грецької. Універсальне ім’я — з однаковою доречністю підійде і якомусь собаці-інтелектуалу.

Багато письменників висловлювали любов до тварин, називаючи їх на честь тих, хто й так багато важить у їхньому житті. Дехто справді бачив у новому приятелі реінкарнацію древнього філософа чи копію колеги-літератора, а хтось просто засвідчував таким чином повагу чи дотепно жартував.

Наприклад, на хуторі Пантелеймона Куліша жив Сенека — але не той давньоримський мислитель, про якого ви згадали, а звичайний український кіт (певно, як на мурчика був вельми головатий). За спогадами небоги Олександри Слинько, у перервах поміж письмом Пантелеймон Олександрович виходив із кабінету в зеленому халаті й у супроводі котофілософа — тоді-то розпочиналося найцікавіше: як любитель котячих, Куліш розважав племінниць Лесю й Галю, розповідаючи казки із Сенекою в головній ролі, а також малював хвостатих у різних позах.

Дуже опосередковано, та все ж дотичним до філософії був і гриф Александра Дюма. Придбавши птаха, французький письменник спочатку назвав його на честь стародавнього царя Нумідії Югурта. Однак гриф мав на це власні погляди й обмірковував… житлові плани. У господі Дюма він поселився в порожній бочці — і не дивина, що був одразу перейменований на Діогена — давньогрецького філософа, який мав схожі вподобання в помешканнях.

Трапляються поміж улюбленців і складніші назвиська, як-от кіт аргентинського автора Хуліо Кортасара — Теодор В. Адорно, наречений на честь відомого німецького філософа, соціолога й музикознавця ХХ століття. Кажуть, що Кортасар завжди називав улюбленця без скорочень й не піддавався спокусі спростити звертання. Такий котячий етикет.

А от англійська письменниця Джоан Ролінґ, називаючи своїх собак, вирішила не віддалятися від літератури. Тому першу її тер’єрку звуть Бронте (так Ролінґ віддала шану авторці ХІХ століття Анні Бронте — сестрі дещо відоміших у нас Шарлотти й Емілі), а другу — Емма (прямо як головну персонажку однойменного роману Джейн Остін). Та, будьмо відвертими, все це інтерпретації самої Джоан, її діти натомість переконані, що Бронте — це скорочено від Бронтозавр.

Іноді народна мудрість «де народився, там і згодився» має звучати як «де народився, так тебе і зватимуть». Адже саме за цим принципом здобув ім’я не один письменницький улюбленець.

Після відпочинку в Карпатах влітку 1903 року сім’я Івана Франка повернулася у Львів не сама, а з новим вірним другом і невсипущим сторожем — цуценям породи «гуцульський вівчур». А як взяли його із села Буркут, то з іменем сильно не фантазували: стали кликати Буркусем.

Що ж до географії сходу України, то вона відбилася в імені кішки поетки Любові Якимчук. Наважившись узяти із собою харківське кошеня, Любов Якимчук мала донести його до готелю, перейшовши місцеву річку Лопань. У казках перетинання мосту завжди позначає глибинну трансформацію в житті героя чи героїні. Саме так сталося і з кішкою: з безіменного ковтунця шерсті вона стала Пенелопанню.

Якщо любите своїх тваринок так, що аж з’їли б їх (спокійно, це всього лиш метафора!), то можна поміркувати щодо «їстівних» імен.

Американський прозаїк Курт Воннеґут так назвав свого собаку Гарбузом (Pumpkin) — на спільних світлинах вони весело біжать піщаним пляжем, дрімають на дивані й вирішують телефонні питання.

А в письменницькій родині Ірини Цілик та Артема Чеха живе киця Паннакотта — представниця одного з найлітературніших котячих родів: мама Паннакотти — кішка поетки Анни Малігон, а її бабуся муркоче в хаті Сашка Дерманського. Як то кажуть, яка хатка, така й паніматка: сама киця, ймовірно, теж у захваті від книжок. Принаймні друзі Ірини Цілик кажуть, що вона подібна на одного українського літературознавця — і називають її саме так. Ваші версії?

Обрати ім’я можна й відштовхнувшись від зовнішності тваринки, зокрема від кольору хутра. У грудні 2014 року святий Миколай привів до української письменниці Галини Пагутяк руденького приятеля. Напередодні свята вона зустріла на квітковому базарі миршаве кошеня. Першою реакцією авторки був вигук: «Абрикосовий ти мій!» Так кіт і лишився Абрикосом. Між іншим, живе він із цілою котячою спілкою. Галина Пагутяк подає добрий приклад своїм читачам, регулярно рятуючи тварин, як-от кота Боніфація, який до того поневірявся підвалами.

Безперечно впливає на вибір імені й розмір улюбленця: раптом чотирилапий більший за інших представників породи або ж навпаки — радше нагадує «крихту» від кота чи собаки, а не цілу особину. Письменник Сергій Осока назвав блакитнооке кошеня Ашшурбанапалом (як асирійського царя VII століття до н. е.), але його «домашнім» іменем лишилося прізвисько Кусок. Зараз дорослий кіт аж ніяк не нагадує маленького Кусочка — але що зробиш, якщо прізвисько вже приліпилося.

Так само лагідно й, так би мовити, по-дитячому назвала чорне кошеня донька Марка Твена Клара Клеменс — Бамбіно (у перекладі з італійської — маленька дитина). Перебуваючи в санаторії, Клара серйозно порушила дисципліну, принісши у свою спальню живу тварину. Тож щоб урятувати Бамбіно від гніву інших пацієнтів та медсестер, вона подарувала його батькові. Марк Твен був у захваті від нового члена сім’ї й писав Кларі заспокійливі листи про те, що малюк Бамбіно відмовляється від молока та м’яса, бо потай ловить мишей. Та це був не єдиний його талант — щовечора, переконавшись у тому, що письменник лягає спати, Бамбіно тушив лапою світло в лампі.

Там, де не допомогло раціональне мислення, можуть зарадити емоції та інтуїція. Багато письменників називали дорогих серцю улюбленців на честь речей, без яких вони буквально не могли уявити життя.

Екзистенціаліст і затятий курець Альбер Камю дав коту ім’я Цигарка, натякаючи, що любов до нього така ж сильна, як і його тютюнозалежність. А він, на секундочку, не відмовився від куріння навіть попри важку форму туберкульозу.

Натомість Джордж Орвелл пішов слідом інших почуттів. Дружина письменника не надто любила його тітку Муріель. Угадайте, як подружжя Орвеллів назвало козу? Отож бо й воно. Та ця історія доводить, що ім’я не програмує вдачу — коза не стала хитрою дерезою. Згодом Орвелл зобразив її в антиутопії «Колгосп тварин» як одну з найбільш притомних персонажок.

Зрештою, окрім guilty pleasure та стосунків у родині, емоції може викликати й робота. Микола Хвильовий назвав своє псяче тріо Пом, Зав, Бух, тобто Помічник, Завідувач, Бухгалтер. Але це вже для людей із дуже хорошим почуття гумору й без схильності до вигорань.

Зважаючи на те, що «котячо-собачих святців» не існує й календар не спростить вибір, важливо дослухатися до себе й свого улюбленця, щоб обрати ім’я, яке справді йому пасуватиме. Як бачимо, письменники на цьому знаються.