Пробудити дух Різдва та знайти шлях до радості: у Києві тривають дві святкові виставки

Святкова вечеря в родинному колі, колядки та дідух — усе це про Різдво — одне з найважливіших християнських свят в Україні, під час якого віряни славлять народження Ісуса Христа. Наразі (до 21 січня) в Києві тривають дві виставки, об’єднані темою цього свята, і кожна занурює в атмосферу Різдва, але по-своєму. В Українському Домі на виставці «ДоДому на Різдво. Світло української традиції» потрапляєш у спільний простір традиції, відчуваєш себе ближчим до українського коріння, краще пізнаєш його; на Центральному залізничному вокзалі разом з виставкою «Зірка сходить» — поринаєш у вир спогадів, емоцій із дитинства та магії Різдва.

Український Дім представив тематичний виставковий проєкт «ДоДому на Різдво. Світло української традиції». У ньому традиція постає рятівною незмінною точкою в часи, коли життя українців зазнало кардинальних змін: саме вона зберігалася в найтяжчі періоди української історії. Нині, коли не всі родини можуть зустрітися на свято, ця виставка занурює у відчуття спільного дому. Над проєктом працювали Олексій Ананов, Аліса Гришанова, Марія Квітка та Марина Сенчило. Він демонструє багатство, стійкість традиції і немов приєднує до спільного символічного простору.

Національний центр — монументальна за характером та лаконічна за формою споруда, на двох поверхах якої нині працює виставка. Її відправна точка — гігантська конструкція з «павуків», підвішена до купольної стелі. «Павук» — один із головних різдвяних символів у побуті, а також оберіг, який нібито забирає все погане, немов своєрідний ловець снів. За прадавніми міфологічними уявленнями павука вважали творцем світу. А за біблійною легендою саме павук замаскував вхід до печери, де Марія ховала маленького Ісуса від воїнів Ірода. Можливо, тому різдвяна прикраса нагадує радше павутиння, ніж саму тварину. 

Різдвяного «павука» плели з соломи, розрізані шматочки якої нанизували на кінське волосся (згодом — на нитку). А з соломинок складали ромби й пірамідки, які поєднували в різноманітні великі конструкції. Вони були дуже легкими, тож при найменшому русі починали обертатися. Що швидше «павук» рухався, то кращим мав бути наступний рік: сім’я матиме хороший урожай та буде здорова. Хворим людям або жінкам, які не могли завагітніти, радили ставати під «павука», щоб той забирав недугу. Тож на українських землях цих тварин шанували: їх не вбивали, не викидали з хати і навіть зробили особливим символом Різдва.

Крім того, на другому поверсі експозиції можна побачити «павуків», створених Альоною Шибуновою. Художниця переосмислює і збагачує цю традицію, працюючи на межі народного ремесла й сучасного мистецтва.

На першому поверсі можна побачити роботу Якова Гніздовського — одного з найвідоміших у світі українських митців ХХ століття. Через Другу світову війну художнику довелося емігрувати до США, де він здобув світову славу в 60–70-х роках. Його роботи «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» висіли в президентських апартаментах Джона Кеннеді в Білому домі. До виставкового проєкту увійшла робота Гніздовського «Різдвяна листівка», яка складається з трьох зображень. Український Дім звернувся до відповідного американського агентства щодо права зробити велику репродукцію та надрукувати листівки. Тож українська різдвяна традиція не зникла, навіть попри відстань між континентами.

Крім цієї роботи, на виставці можна побачити понад 200 експонатів: старовинні скрині, килими, скатертини, глиняний посуд та інші експонати з фондів Національного музею народної архітектури і побуту України, Українського Дому, колекції сімʼї Ющенків та низки приватних зібрань.

В експозиції є зала з 12 пісними стравами до Святої Вечері, де можна побачити в традиційному вигляді кутю, голубці, пиріжки, вареники, рибу та інші страви, а також — варіації їх приготування. Наприклад, за гарячу юшку господарі можуть приготувати борщ, капусняк, грибну юшку, борщ із вушками чи росівницю. А голубці можуть бути з пшоном, з гречкою та картоплею чи з кукурудзяною крупою. Пампухам із ружею альтернативою можуть бути завиванці з маком, варені грушки, киселі чи медові пряники.

До того ж на виставці можна дізнатися про давні українські різдвяні звичаї. Наприклад, мак не тільки додавали до куті та інших страв. Він був важливим оберегом проти злих сил, тож ним обсипали поріг хати, долівку біля печі, щоб уберегтися від відьом та чаклунів. Кутя ж символізує зв’язок між світами й визначає, яким буде прийдешній рік. У деяких регіонах, перш ніж їсти кутю, її тричі підкидали ложкою вгору й за кількістю зернин, прилиплих до стелі, визначали успішність року.

Одна із зал — своєрідний календар, який складається з 16 свят зимового циклу. Кожне з цих свят репрезентоване або іконою відповідного до дня святого (наприклад, зразок славетного українського бароко «Великомучениця Варвара»), або якимось побутовим елементом, який символізує щось із обрядовості цього дня (наприклад, сокирою чи санями). Починається святкування 18 листопада (за актуальним календарем) — з дня Романа, коли українці передбачали, яка буде зима: м’яка і тепла чи морозна. 21 листопада — Третя пречиста. Кажуть, цього дня на трирічну Марію зійшла Божа благодать у храмі. Далі 24 листопада — день святої великомучениці Катерини, яку вважають покровителькою дівочої долі та яку просять про щасливий шлюб. Зазвичай від цього дня посилювалися морози.

30 листопада — день пам’яті апостола Андрія Первозванного, який за легендою провістив Києву щасливу долю з Божою благодаттю. 1 грудня — день святого монаха-провістителя Наума, який учив дітей читати. 4, 5 й 6 грудня вважають Тріадою Варвари — Сави — Миколая. Казали: «Варвара мостить, Сава гострить, а Микола морозом давить». 9 грудня — свято на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. У цей час зима вже ставала на порі, тому казали: «На Ганьки сідай в санки».

Починаючи з 12 грудня — Спиридона, — починали різати птицю й колоти кабанів, готуючись до різдвяних свят. Вечір напередодні Різдва — Святвечір — вважали часом чудес і творення омріяного буття. Саме ж Різдво відзначають 25 грудня як свято народження Ісуса Христа, а також — день народження нового сонця, символом якого була коляда. У цей день славлять Спасителя і світло, що перемагає темряву.

31 грудня — Меланки, переддень Нового року. У цей день накривали багатий, непісний святковий стіл, тож вечір називали щедрим. 1 січня — Василя, вже саме свято Нового року, відоме магічним звичаєм засівання.

5 січня — Голодна кутя, на яку вечеряли пісними стравами та спалювали дідуха, бо Зимові свята добігали кінця, а 6 січня — Водохреще, або Йордан, коли воду освячували й зберігали вдома, бо вона нібито має цілющі властивості. Цим днем і завершувалися зимові свята.

Олексій Ананов, один із кураторів виставки, поділився двома гаслами, які активно обговорювали в колі організаторів:

«Марія Квітка (етнологиня й одна з кураторок) говорила, що хотіла б закохати у різдвяну традицію. Щоб люди, які прийдуть, подивилися, як це красиво: які гарні вишивки, який посуд, які картинки та зірки. Фактурність традиційних речей вражає сама собою, і не треба додаткових елементів для переконання у їхній красі.

А Марина Сенчило (етнологиня й кураторка виставки) запропонувала ціле гасло — навіть ідеологію: “Ми зберегли традицію, а традиція оберігає нас”. І справді, традиція Різдва, попри заборони радянського часу та обмеження на все українське в Російській імперії, вижила. Традиція вижила навіть у роботах художника, який мусив емігрувати до США. І цього року, коли Росія тисне і навколо не найкращий святковий настрій, ми відчули, що це важливо, і велика кількість відвідувачів підтверджує, що запит справді існує. Тобто це якось допомагає нам краще розуміти себе. Це про пошуки меж ідентичності, свого коріння, перепідтвердження, нагадування собі про спогади», — розповів Олексій Ананов.

Окрім виставки, проєкт передбачає цикл освітніх заходів, концерти, лекції, майстер-класи для дорослих і дітей. Анонси й розклад подій можна знайти на сайті Українського Дому і в його соцмережах. Відвідати виставку можна з 11:00 до 19:00 щодня, крім понеділка. Вартість звичайного квитка — 100 грн, екскурсійного — 150 грн.

Інтерактивна різдвяна виставка «Зірка сходить» на Центральному залізничному вокзалі Києва розповідає про те, що об’єднує Україну і світ у цьому святі. Це виставка «про Різдво, яке не лише день у календарі та раз на рік, а про Різдво як певний стан і настрій, коли радості більшає», пишуть куратори в описі на початку виставки.

«Цього року Україна вперше відсвяткує Різдво 25 грудня разом із країнами Європейського Союзу та США. Тож ми вирішили розповісти про речі, які об’єднують нас у цьому святі: від музики й кіно до звичаїв і різдвяних іграшок. А головне — ми хотіли підтримати українців у найважчий час у нашій історії. Дати можливість відчути та прожити, як із маленької радості проростає велика надія», — каже організаторка проєкту Ярослава Гресь.

Експозиція складається з трьох смислових блоків: «Дух Різдва», «Образи Різдва» та «Нова радість», у яких зібрали понад 100 експонатів, які знайомлять з історією Різдва. Починається виставка фотозоною з десятків валіз, розташованих у різних куточках кімнати та завислих у повітрі. Вони — немов із чарівного вокзалу Кінґс-Крос, і на мить ніби переміщують відвідувачів у світ Гаррі Поттера. Далі куратор проводить до локації з екраном на всю стіну. На ньому транслюється ролик, який інакше як дивом не назвеш: за 5 хвилин він занурює в безтурботне дитинство, коли з трепетом чекаєш Різдва, святкуєш його з рідними, колядуєш. І це немов знову дає сили повірити в диво, навіть у тяжкі часи. 

Перша зала — цілий світ спогадів, щемких та особистих. Вона демонструє те, чого сповнені наші святкові дні з року в рік: музику, яка створює різдвяний настрій; стрічки з відповідною атмосферою; страви, якими смакуємо за вечерею в родинному колі; прикраси, які додають святкового настрою. У цій залі можна почути мотиви пісень, що лунають із різнокольорових грамофонів: «Let it snow!» Діна Мартіна, «Feliz Navidad» Хосе Фелісіано, «Wonderful Christmastime» Пола Маккартні та інші. А якщо ви шукаєте тематичний фільм на вечір, на виставці представлені 8 святкових стрічок. Серед різдвяної класики можна побачити як «Різдвяний сон» 1900 року, так і мультфільм «Клаус», який світ побачив у 2019-му. До «Історії Різдвяного кіно у 8 фільмах» також потрапили «Диво на 34-й вулиці» і «Це дивовижне життя» 1940-х, а також «Полярний експрес» і «Поганий Санта» з 2000-х. Далі — інтерактивна книга, сторінки якої перегортаються за помахом руки та демонструють уривки з «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя, «Ялинки» Михайла Коцюбинського та «Гаррі Поттера» Джоан Ролінґ. З іншого боку від чарівної книги — інтерактивний стенд, який розповідає про традиційних для різних країн та регіонів персонажів різдвяної історії. 

Також тут можна познайомитися з нашим Святим Миколаєм, зі Святою Люцією, що творить дива в Італії, Хорватії та Угорщині, та з іншими героями, серед яких є навіть Крампус — ним лякають дітей у Східних Альпах. Виявляється, різочки — не найгірший «подарунок» від цього персонажа: найвередливіших дітей він саджає в горщик і спалює в печі — ну просто як у казці «Івасик-Телесик». Крім того, в кожного персонажа є свій помічник, у Люції це крокодил, що допомагав з дарунками в насичені святкові дні, а в нідерландської версії Миколая — Чорний Піт. Вважалося, що Піт — хлопчик африканського походження, якого Святий Миколай звільнив із рабства, однак зараз образ змінили на менш суперечливий: тепер це хлопчик, замурзаний у сажу, бо лазить із подарунками через димарі.

Продовжує першу залу давній український атрибут зимових свят — дідух. Прикрашений сніп пов’язують із ритуалами родючості та вшанування предків. Кажуть, коли на Святвечір господар брав дідух із клуні в дім, заносив не просто сніп, а символічне вмістилище духів предків. Зазвичай дідух стояв під іконами до Нового року чи до Водохреща, а іноді — аж до Масниці. Далі виставка розповідає про історію прикрашання ялинки. Спершу хвойне дерево ототожнювали з райським деревом життя, а неодмінним символом прикрас були яблука або апельсини, поширені на півдні Європи. Згодом до них приєдналися фініки й горіхи, загорнуті у фольгу, а також витинанки та свічки. Довгий час на ялинці переважали їстівні прикраси, тож не дивно, що малеча полюбляла трусити дерево й з’їдати те, що вхопить. Також ялинку колись носили вулицями, щоб нужденні могли пригоститися. Популярними тепер скляними кулями ялинки почали активно прикрашати вже в середині 19 століття. За легендою колись німецькі майстри вирішили таким чином замінити яблука, оскільки рік видався неврожайним, а вже у 19 столітті ця традиція набула поширення.

Продовжують розповідати про Різдво інтерактивні стенди: натискаючи на кнопки, можна побачити символи та героїв, традиційних для відповідних країн, а також прочитати інформацію про цікаві звичаї святкування. Наприклад, у 1950-х роках дітям у Венесуелі зазвичай дарували роликові ковзани напередодні Різдва. Тож не дивно, що вони наступного дня хотіли випробувати подарунок, вирушивши на ньому на святкову службу. Надихнувшись дитячим прикладом, дорослі вирішили перетворити це на щорічну веселу традицію. А от у деяких регіонах Мексики уже 120 років перед Різдвом влаштовують велике змагання. Воно полягає у творенні різноманітних фігур і композицій із редисок — важливої частини місцевої кухні. Усміхнене поліно, або Тіо де Надаль, — ще один особливий персонаж Різдва, вкрай популярний у Каталонії. Це колода з ніжками-паличками та червоною шапкою-торбинкою, яку приносять у дім на початку зими. В очікуванні подарунків діти доглядають поліно — символічно напувають і годують аж до Різдва, аби наприкінці з нього з’явилися подарунки.

Зимові свята супроводжуються різноманітними дійствами, зокрема, відомими колядуваннями, вертепом — старовинним пересувним ляльковим театром — та багатьма іншими обрядами. І кожен з них мав своїх героїв, які носили костюми та маски для впізнаваності. Усі герої відрізняються від регіону до регіону. Для виставки «Зірка сходить» свою інтерпретацію деяких масок створив художник-постановник фільму «Памфір» Іван Михайлов.

У залі «Образи Різдва» можна познайомитися з традиційними українськими персонажами вертепу та інших святкових дійств, таких як Маланка і водіння Кози. Коза й Ведмідь — символи природи, яких можуть водити, відповідно, Солдат і Циган. Але частіше Козу водить її власник, Дід, один із головних героїв дійства. А охороняти всю святкову процесію може Козак. Також у сценках присутні Ангел і Чорт, при цьому останній спершу виступає на стороні головного антагоніста, Ірода, але згодом переходить на бік добра. 

На виставці присутні творчі інтерпретації традиційного для України вертепу: скринька з ляльками до вистави «Український вертеп», створена в 1992 році; скриня модерного «Революційного вертепу» 1923 року з фігурками відомих тоді політичних діячів; шопка з Євромайдану, в якій показували різдвяні вистави і розливали коктейлі Молотова; дерев’яний будиночок, створений художником Сергієм Редьком на замовлення Музею Івана Гончара; вертеп художника Романа Адамовича з фільму «Толока»; костюми з перформансу Андрія Хіра «Бетлегем» (так на Закарпатті називають вертеп); авторські маски Івана Михайлова.

Продовжується виставка різдвяними експонатами: розписаними керамічними тарілками, стендом із імбирним печивом, картинами з Національного музею народної архітектури та побуту, виробами з дерева й тканини з Державного музею іграшки. Також можна побачити дерев’яну скульптуру Святого Миколая XVIII сторіччя, різдвяні свічники-трійці цього ж періоду, а ще колядницькі зірки з Музею Івана Гончара.

Завдяки VR-окулярам можна проїхатися на санчатах, поколядувати, а також — поспостерігати за старовинною різдвяною забавою «хургало», поширеною колись серед молоді на Водохреще. Хургало — це різновид каруселі, яку встановлювали там, де була водойма: згори на палицю прикручували колесо, а до нього прикріплювали шворки, за які потрібно було триматися людині (або до яких прив’язували санчата), коли колесо оберталося на добре промерзлій кризі.

Остання зала виставки зустрічає словами «Я дозволяю собі радість». І це справді стається: ти немов повертаєшся в дитинство й радієш навіть дрібницям: снігу, що падає зі стелі, гойданню на підвісних гойдалках у такт «Щедрику» Миколи Леонтовича та зіркам, що занурюють у свій різнобарвний космос.

«Зірка сходить» створена комунікаційною агенцією Gres Todorchuk разом з «Укрзалізницею». Відчути атмосферу свята й поринути в дитинство можна в Червоній залі Центрального залізничного вокзалу Києва щодня з 10:00 до 21:00, а вартість квитка — 150 гривень. 50% від продажу кожного будуть спрямовані через UNITED24 на будівництво укриттів в українських школах.