Виготовити різдвяного дідуха

Що символізує дідух та як його зробити фольклористка та етнографиня Наталка Лещенко розповіла Анастасії Євдокимовій та показала Анастасії Мантач

Під Києвом (по Обухівській трасі) в аутлет-містечку «Мануфактура» у творчій майстерні «Світлиця» разом з коліжанкою, фольклористкою Оленою Видрич працює наша провідниця світом дідухів Наталка Лещенко.

За освітою — фольклористка, але все життя працювала у відділі етнології (тобто меншою мірою вивчала фольклор, а більшою пізнавала народи). За плечима у Наталки 15 років наукової роботи. До вторгнення працювала у Державному науковому центрі захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, який досліджує Чорнобильську зону відчуження, та їздила як етнограф-польовик у численні експедиції по всіх постраждалих від аварії на ЧАЕС територіях — від самої Чорнобильської зони, шматка Чернігівщини, які постраждали, і аж до Волинського Полісся по північному кордону.

У своїй майстерні Наталака виготовляє дідухів й займається реконструкцією різних етнографічних атрибутів. Для медіа «Сенсор» дослідниця провела екскурсію своїм простором та розповіла про зірку та дідуха.

Це не давня різдвяна зірка, а реконструкція. Вона трошки постраждала, тож ви не зважайте. Її нещовдавно використовували у виставі й потрібно було спалити чорта, тож і зірка з феєрверками згоріла теж. Але це не заважає нам побачити конструкцію: як робили зірку колись раніше. Це звичайна обичайка (бічна стінка сита), верборі палички, клей, нитки. Промені обклеювалися папером, а в середину вставлялася свічка, яка давала світло й сторони зірки світилися. Це найкласніший варіант зірки, але ж їх є дуже багато: різних розмірів, типів, залежно від регіону України. У музеї Гончара є величезна колекція різноманітних зірок, а це найспростіша. Із обичайка можна бубна зробити, а можна різдвяну зірку.

Костюми чи різдвяні маски, що лежать по всій майстерні — теж реконструкція. Часто саме на свята замовлють зробити щось етногафіче, яке слугуватиме ілюстрацією на приватному чи  масовому святі. Наприклад, відділ культури в Чернігові замовляв нам з колегами програму, щоб ознайомити широкі маси з традицією. Ми і колядували, і козу водили, і розповідали людям різні цікавинки, і співали, і танцювали. Ще одна моя діяльність  — це режисура, а саме адаптація традиційних обрядів до певних календарно-обрядових подій, культурно-масових чи приватних свят.

Дідухи також бувають різними. Власне, цей дідух — моя інтерпретація на тему традиційного дідуха. Звісно ж, ніхто не намотував жовто-блакитні нитки і не прикрашав кольоровим, але гіллясті дідухи робили. В Україні дуже багато різних видів, типів, форм дідухів, вони робилися з різного збіжжя. Кажуть: «пшениця — то на смерть, робіть із жита, посипайте молодих тільки житом, пшеницею — ні». Насправді дідухи були і з жита, і з пшениці, і з вівса. Те, що вирощували — з того дідух і робили.

Дідухом узагалі міг бути просто необмолочений сніп (бо саме зерно обмолочували зі снопів – ред.). Один сніп лишали і потім на Різдво вносили в хату для різних потреб: це міг просто бути сніп для краси або для якогось особливого сенсу, наприклад, заради поваги до хліба його могли ще й підперезати червоним поясом. І ось такий сніп стояв собі на покуті (кут в хаті по діагоналі від печі — ред.), потім його виносили в стодолу та обмолочували (тобто виносили у спеціальне приміщення, клали на ряднину і ціпом гамселили, зерно вилітало, а солома лишалася — ред.).

Існує міф, що дідух після різдвяних свят потрібно спалити. Насправді, це дуже сумнівно. Уявіть собі: ви багато зусиль вклали у те, щоби виростити ці колоски, а потім свою працю спалюєте. Хліб спалюєте? Це було б дуже непрактично і неправильно щодо своєї праці, тому звісно ж після свят дідуха обмолочували. Потім, можливо, це зерно підсипали до посівного зерна, адже воно стояло на покуті стояло, вважалось особливим. Насправді  — дідух це просто хліб і шанували його, як хліб, який змолочували, висівали, з’являлися нові колоски і новий хліб. А солому з дідуха можна було й спалити, якщо вона була непотрібна.  Солома мала багато способів застосування — це корм і підстилка для худоби, утеплення житла, розпал печі.

Дідух необов’язково ритуально спалювали. Може, кому не треба було, й палили, але я би не сакралізувала спалення дідухів. Не люблю взагалі в етнографії зайвої сакралізації. Повертаючись до сенсу снопа, скажемо так: це ще одна форма хліба. Чи він красивий, розцяцькований, гіллястий із зіллям чи просто сніп, залишений після польових робіт, а потім внесений у хату — це все зводиться під спільний знаменник хліба. 

Хліб — це коровай на весіллі, це паска на Великдень, із хлібиною зустрічаємо, кутя і коливо на поминки — теж хліб. Це все різні форми хліба, тому що українці, як і інші землеробські народи, мають культ хліба. Хліб — це наше багатство, хліб — усьому голова. Ніхто не заперечуватиме, що в Україні є культ матері і культ хліба. Це все прокидається в обрядах.

Українці завжди любили все красиве і все прикрашали, навіть знаряддя праці чи той самий сніп, починаючи від підперезування червоним поясом, закінчуючи тим, що у людини було натхнення і вона зробила цього дідуха у формі дерева.

Це абсолютно сучасний виріб, не реконструкція. Але сучасне чи не сучасне — немає значення, адже це продовження традицій, а вони ніколи не були стабільними,  розвивалися так само, як простір навколо людини. Зараз ми можемо собі дозволити зробити дідух ось таким, хоча сутність цього зводиться до знаменника хліба, ми нічого насправді не порушуємо. Головне не переборщити  і не перетворити дідух в букет. Якщо в людини асоціація з весільним букетом — значить, щось зробили не так.