Найкращі прикраси — різдвяні павук та зірка
Як зробити різдвяні прикраси і що у них закладено — розповіла художниця-соломкарка Ірина Білай
Я народилася в моторній сім’ї: всі щось завжди робили, і це була норма. Але серед усіх цих занять соломоплетіння не було. Якось дня, коли мені було вже 38, я згадала, що коли вчилася в першому чи другому класі, то моя однокласниця принесла красиву шкатулку… Та якось так склалося, що я з цією однокласницею жодного разу після школи не зустрічалась. Але я її знайшла навмисне і питаю: «Люба, ну як там? Де цей чоловік, що дав тобі ту шкатулку?» Але він був дідусем, коли ми були дітьми, тож давно помер. Але чи є майстри-учні, які роблять такі шкатулки після нього, — невідомо. Одним словом, нічого вона мені не сказала. Але мені так хотілося її побачити, що ми пішли до нашої класної керівниці, якій шкатулку подарували. А вона каже: «У мене чоловік працював у райкомі партії. І шкатулку подарували якійсь делегації, бо вона дуже красива і символізує наш край».
Але моя віра не згасала, бо має ж такий витвір бути ще десь! Як це так!? Майстер був — значить, і слід має бути! Я не могла зупинитися, тому ми поїхали в історико-краєзнавчий музей. Я зайшла в цей музей — а він був побудований таким чином: кімната, двері, наступна кімната й двері, і з цієї першої кімнати ти ніби бачиш четверту. І от я дивлюся вперед через багато кімнат та дверей і бачу ту шкатулку — далеко-далеко. Перша емоція — сльози, а далі — стан між сльозами і сміхом. У людини емоція радості саме так і виражається.
Я підійшла до шкатулки, мені дозволили взяти її в руки. Всі побачили мої емоції, адже це саме те, що я шукала! Покрутила її і зрозуміла, як це зробити. З неї усе й почалося: там були ті три основні елементи, які я відтоді й дотепер використовую у своїй творчості. Ці елементи — шнур, квадрат і зубатка.
Починати було дуже складно, адже не було ні літератури, ні посібників — нічого. Я працювала викладачем математики й окремо — в центрі дитячої творчості. Якось до мене прийшла одна жінка і просить: «Навчіть мене робити такі ж вироби. Я приїхала з Білорусі, а у нас нічого такого нема, окрім плетіння соломки». Ми з нею розговорилися і зараз дуже добре дружимо, хоч і живемо на відстані. Вона влаштувала мені поїздку в Білорусь, і ця подорож дала мені багато чого в плані впевненості в собі: не маючи літератури й досвіду, а лише завдяки своїй фантазії, я багато чого створила. Білоруси робили традиційно, по-давньому, а у мене був ривок творчості, хоча я вивчила всього один елемент — намистинку. У соломоплетінні не так багато техніки та прийомів, тому їх потрібно правильно використовувати і поєднувати.
Я багато чим займаюсь: у мене купа макраме (у дворі висять гойдалки), вишиваю на машинці, себе одягаю сама повністю. А якщо взяти в руки солому, то дуже важко випустити, бо це природній матеріал і він захоплює.
Багато хто думає, що солома — це дешевий матеріал, але насправді вона дорого коштує. Мені солому вирощують батьки — а їм уже по 86 років — у Кривому Розі. Я приїжджаю влітку, в оцей момент, коли солому знімають, — спека страшна. Її потрібно косити серпом і заголовити 60-70 снопів. Ви можете уявити, яка це робота? Це дорого чи недорого? От я не знаю, я ніколи це не оцінювала. Мене завжди питають: «Скільки ти робиш дзвоник?» Роблю 20 хв, але ж скільки до того: виростити, скосити, підготувати, обрізати, посортувати, звʼязати, заплатити чималі гроші за пересилку — і лише тоді починається виготовлення виробу.
Батько в мене — теж творець. Ті два коника зробив він. Кінь — це удача, успіх. Знаєте вислів: щоб ти був «на коні»? У цей символ вкладена потужна енергетика. Наколо багато творів: кінь, віночки, дідух, капелюх, жар-птиця, лелека — але моїх робіт тут немає, вони не затримуються. Я їх або продаю, або дарую, або віддаю дівчатам-волонтеркам, які їх продають і використовують гроші на потрібні справи.
Я роблю павуків, але це сезонне, як і дідухи, дерева роду, колядники. Я люблю трошки інше: коні, барани — наше, українське, живе.
Колядник — це три звʼязані красиві пучки колосків: льон, овес, лікарські рослини, може, ще якісь декоративні… Із ними ходили колядувати.
Зірка — це теж символ. Чотирикутник-ромб, заповнений якимось чином, — це символіка зоряного поля, а зоряне поле — це добробут. Усередині — трикутничок, трикутник символізує охорону жінки.
У «Мамаєвій Слободі» між вікнами висять мої древа роду. Їх знайшов у якійсь дуже давній книжці колишній директор Костя Олійник. І вони дуже схожі на дідух. Що передбачає древо роду? Як і дідух — зв’язок поколінь: майбутнє, сучасне і минуле. Три гілочки дивляться вгору, дві масивні гілочки — сучасність, і дві гілки, які дивляться вниз, — минуле. Воно робиться із колосків, лікарських рослин, жита, вівса, ячменю, пшениці…
Із різдвяних виробів перший — вінок під тарілкою з кутею. Керамічна тарілка ставилась у плетений вінок у кутку, на покутті. На столі скатертина, а під нею насипано трошки соломи — символіка роду, та трошки солі — символіка захисту. Над столом висить павук, на столі дідух, в кутку — сніп, теж, як дідух, між вікнами — древо роду. Дідух передбачає три покоління: майбутнє, сучасне і минуле. Павук над столом висів рік, а потім його спалювали, бо він вбирав негативну енергетику. Коло ікон висіли ангели та дзвоники — це благовіст, добра вість. Два дзвоники — благовіст чоловічого і жіночого начал, три — благовіст сім’ї.
Я одержима тим, щоб донести людям, що всі ці соломʼяні вироби — не просто декор, а наповнені сенсами обʼєкти. Коли я починала свою діяльність, то жодної книги по соломоплетінню в Україні не було. Я випадково дізналась, що в Білорусі є книга по плетінню, копія в мене досі на роботі в кабінеті лежить. Література, що зʼявилася зараз, копіює ту білоруську книжку.
А я тим часом уже дуже давно хочу написати власну — настільки скрупульозно збирала по крупинках інформацію для неї! Для того щоб знайти одне речення, я часом лопатила гори книг! Є речі універсальні: те, що притаманне не тільки нам, а й усім землеробним країнам. Є українські дослідники, які багато описали та на яких можна покликатися, як-от уже покійні етнограф Олексій Доля (ми з ним дуже багато говорили) чи мистецтвознавиця Романа Ковальчинська (вона мені показувала знахідки зі своєї пошукової роботи, у неї були величезні альбоми, написані від руки).
Себе я не рекламую. Спершу ти працюєш на авторитет, а потім авторитет — на тебе. Коли я переїхала з Кривого Рогу до Києва, то вирішила для себе: на будь-які запрошення — платні, безкоштовні — я йду. Я йшла скрізь! У мене було по п’ять запрошень на день і більше. Крім того, я працювала в музеї прикладного мистецтва.
У мене навіть грамота десь є — «Рекорди Буковелі». У Буковелі робили цілу серію якихось рекордів (я не знаю, для чого їм це треба було), і ми сплели величезного павука в ресторан «Фільварок»…
