Міністерство культури та інформаційної політики додало три нові пункти до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.
У перелік увійшли:
- обряд «Гоніння гадюк» (носії елементу: мешканці села Іскра Великоновосілківського району Донецької області та Нижньодуванської громади Сватівського району Луганської області);
- обряд заплітання весільної коси (носії елементу: мешканці селища Білокуракине Сватівського району Луганської області);
- практика з охорони традиційних ремесел і народного мистецтва.
Обряд «Гоніння гадюк» відбувається на початку Великого Посту. Його учасники «повинні очистити житла людей від злих духів, лиха, злиднів та інших напастей, котрих в селі іменують “гадюками”», — розповідають у Донецькому обласному навчально-методичному центрі культури. Учасників, які ходять від двору до двору, називають полазниками (від слова «лазити», «ходити селом»). Ними можуть бути лише хлопчики від семи років, парубки та дорослі чоловіки. Завітавши до двору полазники вітають господарів з початком Великого Посту та пропонують «вигнати гадюк» з хати. Після обряду полазників частують: дають солодкі смаколики, чоловікам іноді підносять чарку.
Останнім часом як знаряддя для «очищення» господарства часто використовують освячені на вербну неділю вербові лозинки. Тому замість традиційного спалення гілочок у степу, їх лишають в останньому будинку, щоб господар потім їх використовував для випасу худоби.
Обряд заплітання весільної коси активно проводився на Луганщині до середини XX століття. Він складався зі співу обрядових пісень, самого заплітання коси, вплітання у неї калини та одягання весільного вінка. Поки наречена сиділа на діжці з кожухом, старша дружка заплітала їй коси і прикрашала їх стрічками. Решта дружок — співали пісні. «До сьогодення цей обряд дійшов трішки “оновленим”», — кажуть у Луганському обласному центрі народної творчості. Замість вінка тепер наречена вдягає більш звичну фату, тоді як сам ритуал заплітання коси зберігся і до наших часів.
Тепер ці елементи мають охоронятися на рівні територіальних громад.
Станом на зараз Національний перелік нематеріальної культурної спадщини налічує 80 елементів. Серед найвідоміших — традиція косівської мальованої кераміки, петриківський розпис, традиційний обряд Маланка, карпатське ліжникарство.
