Навіщо читати? Восьмий епізод подкасту «Не ґуґли»

У восьмому епізоді подкасту «Не ґуґли» від медіа «Сенсор» журналістка й редакторка подкастів медіа Ліза Цареградська поспілкувалася з психотерапевтом Наріманом Дарвішовим про читання як про спосіб мислення, саморефлексії та пошук нових цікавих думок і пережиття досвідів. Наша версія конспекту подкасту — в матеріалі.

Популярною є думка про те, що читання важливе. І справді, на нейрофізіологічному рівні читання стимулює утворення певних синапсів. Вони у свою чергу відповідають за з’єднання між нейронами або нейроном і клітиною, а це сприяє покращенню короткочасної пам’яті. 

Також при читанні мозок залучає і м’язову пам’ять — ми можемо відчути на собі прочитаний досвід не тільки в переносному значенні, а й у прямому, біологічному. Наш мозок сприймає процес читання як активну діяльність. Тому читання також можна назвати певною послідовністю ментальних рухів, своєрідною «хореографією». Цей процес координує наш спосіб мислення, художні наративи, через які ми сприймаємо і проживаємо реальність.

Відповідно до цього кожен автор має свій талант у цій хореографії — у цьому способі мислення. Завдяки манері письма авторів й авторок, темах, ідеях, що вони порушують у своїх текстах, ми й можемо засвоїти нові думки.

Читання — це також про емпатію, роботу зі своїми емоціями й почуттями, вміння відчути й співпереживати тому, про що чи про кого ми читаємо. 

Можна й говорити про читання як про процес спілкування з авторами — через їхню творчість ми дізнаємося про особистість письменника чи письменниці, формуємо для себе образи, вирішуємо, чи будемо продовжувати далі наше знайомство з ними через їхні тексти.

Читання — швидкий спосіб отримати досвід. Раніше цей процес існував в усній традиції, а зараз прослідковуємо, що нам зручніше й легше запам’ятовувати інформацію, коли її подали в ритмічному віршованому форматі. 

Письмовий прочитаний досвід також можна засвоїти і прийняти як власний, тобто чомусь навчитися. Звичайно ж, при цьому відбуваються відмінні процеси в мозку, аніж коли б ми самостійно прожили певну подію.

Щоби засвоїти прочитаний досвід, потрібно розвинути навичку читання — тобто без зайвої внутрішньої конвертації слів в образи, без моделювання ситуацій і відчуття того, що ми читаємо.

Є й другий бік цієї навички читання, коли як наслідок виникає бажання прочитати будь-який текст швидко. Тоді ми хочемо відчитати лише суть і відкинути деталі, котрі на перший погляд здаються некорисними. Якщо йдеться про технічну літературу, то це не зашкодить; якщо ж про тексти, у яких цінний саме художній складник — авторський стиль, занурення у внутрішній світ персонажів, — тоді ми не зможемо отримати задоволення від читання, а лише сухий підсумок твору. 

Це збіднює читацький досвід.

Ми можемо зачитуватися різними жанрами, а прагнути до умовної «високої полиці» також не буде зайвим. Єдина проблема, яка при цьому виникає: занадто вийти за межі того, до чого ми внутрішньо тягнемося.

Щоразу, коли беремо до рук книжку, то це означає здолати певний шлях, для якого потрібен ресурс — усвідомити для себе, а який у цьому сенс. Можна поставити собі умовне питання — чи допомагає ця обрана книжка нам самоактуалізуватися: розвинути наш особистий потенціал або стати корисною для самопочуття і покращити ментальний стан.

Щоби взятися за складний текст, краще опиратися на наші внутрішні вподобання — що нам подобається в цьому читанні і що пропонує автор: можливо, це жива оповідь чи цікава тема, або ж для себе ми визначили, що ця книжка допоможе досягти чогось вищого, бажаного для нас.

Насправді, наукова чи науково-популярна література не формує картини світу, вона лишень надає людині з уже сформованим світоглядом певні дані, показує шлях аргументації тієї чи тієї тези.

Водночас наукову літературу можна вважати базовим математичним інструментом, що допомагає скоординувати ментальні рухи у бажанні в чомусь розбиратися краще.

Загалом читання — це вмістилище складних координаційних думок (наукова, технічна література) та почуттів (художня література). І все це разом дозволяє нам розгорнутися у своєму мисленні на повну, розвинути критичне мислення.

Іноді література не делікатно поводиться зі своїми читачами. Можна сказати, що така література містить «приховану рекламу». Вона не спонукає до самостійного мислення, а навпаки наче дає чіткий алгоритм дій, котрий, проте, спрацьовує не для всіх. Ідеться про таке скидання відповідальності за своє життя. На жаль, ми й ризикуємо нахапатися деструктивних думок, особливо, коли перебуваємо у вразливому стані.

І все ж чим більше ми читаємо, зберігаємо баланс, беручись за різні тексти, тим легше надалі зможемо відрізнити таку «рекламу», пропаганду в літературі.

Немає нічого поганого в тому, щоби сприймати інформацію в аудіо- чи аудіовізуальному форматі. І книжка, і фільм, і подкасти мають свої способи, як краще донести думки.

Коли ми тривожимося, наші думки зазвичай «стрибають» від одного висновку до іншого, нам буває складно завершити власну послідовність. У цьому випадку сприймати текст буває корисно саме в написаному варіанті, бо ми бачимо вже завершену думку (якщо тільки це не постмодерністський експеримент). 

Читання дає нам якір, який зупиняє наш потік і допомагає все впорядкувати. А читання художньої літератури дає змогу попрацювати з власними емоціями.

Читання — формат, у якому думка може бути вільною, а це допомагає заповнити те, чого нам не вистачає, зрозуміти іншу точку зору та сприйняти процеси, знання про які можуть нам знадобитися згодом. Це і спосіб відмежуватися від звичної картини світу та водночас почерпнути для себе щось нове.

Є також напрям у психології, де послуговуються практикою терапевтичного читання — наративна психотерапія. В її основі — зрозуміти, за яким художнім наративом пацієнт проживає свою історію, і куди це призведе. Така техніка в повсякденні може послугувати способом проаналізувати прочитані тексти: переосмислити те, що ми прочитали і що з нами при цьому відбулося.

синапс — зона контакту між нейронами чи нейроном і сусідньою клітиною, забезпечує хімічну передачу нервового імпульсу між ними;

концепція ментальних рухів і ментального простору — тут корелює з руховою уявою, коли людина у процесі читання імітує в уяві чи повторює якийсь рух, при цьому активуються певні ділянки мозку, що відповідають за фізичне виконання руху;

ресентимент — почуття ворожості до того, що можна сприйняти як причину власних невдач.

Слухати подкаст: Spotify, Apple, YouTube, Sound Cloud, NV Подкасти, Megogo.