10 думок Наталі Вишинської та Анастасії Кузьменко з Ukraїner

Ukraїner — українська спільнота та медіаорганізація, яка з 2016 року відкриває Україну світові й самим українцям через експедиції, відеоісторії, книжки та виставки. Вона створює мультимедійний контент про культуру, історію та сучасні зміни, зберігає історичну пам’ять, фіксує все, що формує нашу ідентичність у щоденному «живому» вимірі. Після початку повномасштабного вторгнення Ukraїner адаптував свою роботу для висвітлення війни, героїзму, опору та гуманітарних ініціатив, залишаючись майданчиком українських історій для світу.

До 16-го листопада в Українському Домі триватиме виставка, де Ukraїner представляє експозицію «Що нами рухає?». З цієї нагоди ми поспілкувались із координаторкою виставкового проєкту Наталею Вишинською та комунікаційницею Анастасією Кузьменко. Говорили про експедиції, пам’ять і звуки місць, про те, як народжуються історії, і як серце країни продовжує битися — у людях, слові та збережених голосах.

Наталя Вишинська: Ukraїner стартував у 2016 році як проєкт експедицій усією Україною. За два роки ми проїхали всі регіони, які на той момент були доступні. Ми досліджували не лише природу чи визначні місця, а передусім історії людей.

Бо багато місць змінилися, деяких уже немає, а наші матеріали стали архівом пам’яті, живими спогадами, до яких можна повертатися.

Наталя: Цього року ми вирушили у третє коло експедиції — продовжуємо показувати українцям нашу країну, її прекрасну природу, ініціативних людей, які захоплюють і вражають жагою до свободи, любов’ю до справи. І нам хочеться це показувати. Як українцям, так і за кордоном. З цих експедицій виросло і видавництво.

Наталя: Наша перша книжка «Країна зсередини» мала феноменальний успіх, була перекладена багатьма мовами. Люди, які виїхали за кордон, купують наші книжки, щоб зберегти зв’язок із домом і рідними місцями. Через наші видання відбувається культурна дипломатія: ми розповідаємо про Україну мовою краси, життя й людських історій, активно перекладаємо книжки англійською, щоб іноземці бачили нас не лише крізь призму війни, а й ініціативи, традиції, натхнення. І виставку ми цю задумували для того, щоб люди відчули дух подорожі та краси України.

Наталя: Наш головний режисер Микола Носок, оператори, монтажери — усі прагнуть не просто зафіксувати, а передати душу моменту, його нерв, відчуття життя. Нам було дуже важко обрати, що показати на виставці, бо кожен спецпроєкт — це окремий світ зі своєю глибиною. 

Анастасія Кузьменко: Ми працюємо переважно в жанрі нонфікшн, але завжди крізь суб’єктивні перспективи. Ми не можемо сказати, що ми 100% журналісти, бо документуємо й аналізуємо через власні переживання, любов до країни, внутрішню мотивацію. Мистецький елемент у нас природний, бо це про відчуття.

Наталя: Звуки — це спосіб занурення. Ми орієнтувались на фотографії, що будуть представлені на виставці, тож прагнули допомогти людині не лише побачити, а й відчути атмосферу подорожі. Ми додаємо аудіо міст, велосипедів, залізниці, пташок, води. Це своєрідна сенсорна подорож Україною.

Анастасія: Ми прагнули допомогти людині не лише побачити, а й краще зрозуміти, що нами рухає. В експозиції є планшети, де можна почути історії авторів книжок «Велорух» та Railways in Ukraine — Юрія Макаліса та Миколи Олексієнка відповідно. Обидва наразі служать. Їх дуже підтримує улюблена справа, в яку вони вірять, яку люблять і до якої з нетерпінням чекають на повернення.  

Момент, коли вдягаєш навушники — це акт зупинки. Людина сповільнюється, слухає, завмирає. У нас життя дуже швидке, тому хотілося створити простір для природної тиші. Тому біля шести екранів ми дали таку паузу — звуки, записані під час зйомок історії про Канівський природний заповідник. Їх можна слухати, розглядаючи кадри з експедицій та буктрейлерів.

Наталя: Саме тому ми не додаємо музики. Це можливість почути себе, природу, країну. Це аудіовакуум, що дає простір для рефлексії і заглиблення.

Наталя: Через реакцію людей ми продовжуємо показувати VR «Рідний Крим». Реакції дуже різні, але завжди емоційні. Люди з Криму часто плачуть, бо бачать місця, де не були роками. Ті, хто ніколи там не був, вперше відкривають його для себе. Ми робимо це, щоб люди пам’ятали: Крим — це Україна. І це не лише про території, а й про людей. Це загалом те, що ми завжди робимо: через особисті історії показуємо хто ми, в чому наша цінність, сила і незалежність.

Анастасія:

Ми — сучасники важливих історичних подій, тож це спроба осмислити пам’ять, побачити, що ми вже втратили, а що треба зберегти й передавати далі. 

Наталя: Ми — документалісти, не аналітики. Ми фіксуємо момент, а кожна людина сама робить висновки. Ми лише створюємо простір для пам’яті, рефлексій, пошуків, оцінок.

Наталя: Ми завжди шукаємо нові формати. Є канал Ukraїner Q — довгі інтерв’ю з інтелектуалами, Ukraїner W — про історії опору українців. Ми продовжуємо експедиції, фокусуємося не тільки на культурі і традиціях, а й на відновленні, ревіталізації. Наразі у нас виходять не тільки фотокниги, а й тексти військових, які описують свій досвід. Плануємо багато нового та цікавого.

Анастасія: Ukraїner — це велика спільнота. Крім стратсесій, щороку ми всі разом (команда, волонтери, друзі) збираємось на кемпах, і там теж народжуються нові задуми. Одні проєкти формуються поступово й тривало. Їм важливо дати час для осмислення. Інші можуть з’явитись спонтанно через обставини, на які потрібно оперативно реагувати, або в моменті дискусії, після вигуку «О!». Наприклад, фільм «Кипарис» про старенького жителя Полтавщини, який здійснив свою мрію і поїхав у Грецію, народжувався поступово. Випуск експедиції → інформаційний спалах у медіа → відкриття збору на поїздку → подорож → фільм. Ukraїner живий, відкритий, і саме в цьому його сила.

Анастасія: Для мене це шум людських голосів у Карпатах. Я пам’ятаю наш кемп — коли всі разом підіймалися на гору, трохи задихались, сміялися, їли дику малину, і голоси змішувались у єдиний потік. Це звук спільного руху вперед.

Наталя: А для мене — звук серця, що б’ється. Іноді воно пришвидшується, іноді сповільнюється. Але не зупиняється. Це і є Ukraїner.