У прокат вийшов фільм «Бідолашні створіння». Що пишуть кінокритики про цю стрічку

авторка Софія Богуславець - 22.01.2024 в Кіно

18 січня в Україні відбулася прем’єра кінострічки «Бідолашні створіння». Це вже восьма робота Йорґоса Лантімоса, котрий відомий завдяки своїм фільмам «Лобстер», «Убивство священного оленя», а також «Фаворитка» з Еммою Стоун, котра виконала головну роль і в новій кінострічці режисера. 

«Бідолашні створіння» зняті за мотивами однойменного роману Аласдера Ґрея (1992) й оповідають про зухвалий експеримент хірурга Ґодвіна Бакстера. Він воскрешає молоду жінку Беллу, котра починає заново досліджувати світ довкола й урешті вирушає у власну мандрівку зухвалих учинків і самопізнання.

Прем’єра фільму відбулася 1 вересня 2023 року на 80-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. На сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes стрічка отримала 94% «свіжості» на основі 307 рецензій, а платформі IMDb «Бідолашні створіння» отримали оцінку 8,4 з 10. А як відгукуються про фільм кінокритики? 

Ніколас Барбер позитивно відгукується про фільм Йорґоса Лантімоса, особливу увагу він звертає на чудову гру всього акторського складу. «Бідолашні створіння» для нього — це дивовижна жіноча історія про Франкенштейна, помережана яскравим дизайном і великою кількістю відвертих сцен. У своїй рецензії для BBC Culture він порівнює кіновтілення з однойменним романом Аласдера Ґрея й зазначає, що в деяких моментах фільм програє книжці, котра завдяки своєму стилю доносить цікаві й актуальні досі думки:

«Ґрей балансував між химерністю свого готичного плетива та глибоко розкритими описами несправедливості суспільства ХІХ століття, й саме це додало його історії іронічний гумор і саркастичну силу. На противагу цьому Лантімос переніс «Бідолашних створінь» у стімпанкову країну чудес із її яскравими барвами, маскарадними костюмами, писклявою музикою й очевидно штучними фонами… Сліди поглядів Ґрея на фемінізм та соціум досі помітні, проте стає складно їх розгледіти серед нескінченних інтимних сцен та дизайну, що аж обпалює сітківку».

Кінокритикиня Венді Ід у своїй рецензії для The Guardian звертає увагу на те, як режисер різними кінематографічними засобами підкреслює духовні зміни своєї персонажки у виконанні Емми Стоун — це і музика Джерскіна Фендрікса, адже тема Белли починається з простого дисгармонійного мотиву й перетворюється на вишукану композицію, і візуальний стиль стрічки:

«Що більше погляд Белли на світ розширюється, то більше фільм змінюється, щоб охопити досвід персонажки. Розділ, де дія відбувається в будинку доктора Ґодвіна, ми бачимо у чорно-білих тонах, а коли героїня вирушає у подорож, то кінострічка набуває кольорів. Але це не просто кольори — це моторошна, гіперреальна палітра барв, котра перетворює кожен кадр на розфарбовану власноруч Вікторіанську еротичну листівку».

Констанс Ґреді у рецензії для Vox зосередилася на ключових питаннях, котрі порушує оповідь «Бідолашних створінь» через свою головну персонажку Беллу. Вона — жінка, яку чоловіки, що її контролюють, змушують жити як дитину. Тому єдиним порятунком, до якого героїня доростає самостійно, стає бажання до самопізнання:

«Така алегорія спрацьовує ще й тому, що ми бачимо, як новонароджений розум Белли намагається охопити всі можливості життя: секс, їжа, музика, подорожі. Здається, наче вона спостерігає за своєю долею з запеклою відстороненістю, котрої, мабуть, навчилася від свого доктора-Бога. Коли Беллі доводиться обирати, вона чітко розуміє, як буде правильно. Проте це рішення вона зазвичай ігнорує й натомість обирає цікавий шлях».

Водночас оглядачка зазначає, що ближче до завершення кінострічки, коли Белла припиняє змінюватися, алегорії режисера стають незграбними.  

Ґай Лодж у своєму огляді для Variety пише, що новий фільм Лантімоса став логічним продовженням його творчої кар’єри, адже розвиває манеру, котрою режисер послуговується, аби донести свої думки глядачам: цікавість. Саме насолоджуватися процесом інтересу, не боятися експериментувати й відкривати щось нове та незвідане — ці риси Лантімос утілив у своїй головній героїні Беллі, яку зіграла Емма Стоун:

«Це величезна абсурдична одіссея, котра на диво швидко проноситься за 141 хвилин та збирає цілий “шведський стіл” чудових другорядних персонажів — це ансамбль мрії від Джеррода Кармайкла до Кетрін Гантер та Ганни Шигулли. Проте все ж історія тримається на приголомшливій грі Емми Стоун. Виліплюючи на наших очах персонажку Беллу від дитячої наївності до юності й зрілості — її мова, постава й мова тіла вигадливо еволюціонують протягом фільму — акторка чудово справляється з цією масштабною комедією (включно зі сценою танцю з Марком Руффало, котра претендує на визнання у Залі слави)».