Що думають критики про нову кіноверсію Віллі Вонки

14 грудня в український офіційний прокат вийшов фентезійний мюзикл «Вонка». У ньому йдеться про ексцентричного персонажа Віллі Вонку з оригінальної історії «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала. У фільмі-приквелі глядачі бачать, через які складнощі довелося пройти героєві, аби стати визнаним шоколатьє. Українська аудиторія вже встигла подивитися й оцінити кінострічку. А що про неї пише західна преса?

Кінокритикиня Венді Ід у рецензії для The Guardian вважає, що режисер Пол Кінг (у доробку якого два фільми про доброго ведмедика Паддінгтона) має свою формулу, завдяки котрій його кінострічки стають такими популярними і впізнаваними. А також він переосмислив персонажа Віллі Вонку — відомого досі як «одного з найбільших мізантропів дитячої літератури», а завдяки чудовому втіленню Тімоті Шаламе цей герой нарешті отримав необхідну порцію легкості й жвавості:

«У версії Шаламе шоколадний шоумен набув позитиву, притаманного Паддінгтонові, проте йому не вистачило донкіхотської жорстокості безглуздого циніка Джина Вайлдера (кіновтілення 1971 року). Водночас, на щастя, він має мало спільного з версією Джонні Деппа з фільму Тіма Бертона 2005 року, котрий інтерпретував персонажа як загримованого соціопата, що схожий на свій же шоколад, але смакує наче дезінфекційний засіб для рук. На противагу цим героям хлопчик-чоловік у виконанні Шаламе став чарівним завзятим оптимістом, котрому варто лише клацнути підборами черевиків, аби поринути у повноцінний танцювальний номер».

Майкл О’Салліван навпаки вважає, що персонажеві Шаламе не вистачило похмурого тону, якого додали своїм версіям Джин Вайлдер (1971) та Джонні Депп (2005), і врешті сам Роальд Дал у творі «Чарлі й шоколадна фабрика» зробив свого героя дещо моторошним. У рецензії для The Washington Post критик зазначає, що фільм Пола Кінга вийшов занадто солодким:

«Найбільша проблема полягає у втіленні Віллі. Одновимірна інтерпретація Шаламе й приторно солодкий сценарій Кінга й Сімона Фарнабі створили настільки щедрого й безкорисливого персонажа, що у порівнянні з ним Ісус, Ґанді й Будда видаються зграйкою розбишак. Звісно, Віллі хоче відкрити шоколадну крамницю й заробляти гроші зі свого товару, він — капіталіст, але його основною метою залишається поширювати по світу солодощі, а не збагачуватися».

Ніколас Барбер для BBC Culture пише, що хоча «Вонка» претендує на те, аби стати найкращою сімейною комедією року, проте йому не вистачає сильного сюжету. Недоліком також є те, що дія відбувається у вигаданому світі, а сам фільм та його персонажі ігнорують будь-які закони гравітації. Через це глядач не може перейнятися історією, бо все видається штучним, несправжнім:

«Як не дивно, це стосується навіть творінь Віллі, котрі на іграшки схожі більше, ніж на солодощі, а ще мають стільки чарівних властивостей, що їхній смак здається неважливим. Це наче дрібниці, проте, мабуть, із фільмом про найкращого у світі шоколатьє щось не так, якщо він не викликає у вас бажання посміятися зі справжнього шоколаду».

Кінокритик Variety Овен Ґлейберман зазначає, що мюзикл «Вонка» може дорівнятися до таких визнаних шедеврів як «Ла Ла Ленд», «Мулен Руж!», «Найвеличніший шоумен». Водночас це й оригінальна постановка, котра поєднує в собі танцювальні традиції британських музичних фільмів 60-70 років — «Олівер!», «Скрудж»:

«І все ж я би посперечався — «Вонка» міг би стати ще більшим хітом, якби не був настільки адаптованим для дітей. Пісні, котрі для фільму написав Ніл Ганнон, підхоплюють свого глядача, хоча тут ідеться більше про бурхливу енергію, ніж про захват. Принаймні це все триває аж доки ви не почуєте культову композицію з «Віллі Вонка й шоколадна фабрика» (1971) — “Pure Imagination”, котра лоскотатиме серденько ностальгією. «Вонка» може підняти настрій, але ви не опинитеся на сьомому небі від щастя».

Річард Лоусон для Vanity Fair акцентує на другорядних персонажах — бо хоча фільм не пропонує глибокого занурення в серйозні теми, проте побічні сюжетні лінії додають кінострічці повноти:

«Одну з фундаментальних проблем, яку має розв’язати Вонка, це конфлікт із умпа-лумпами — расою маленьких людців з оранжевою шкірою і зеленим волоссям, котрих, згідно з попередніми історіями про шоколатьє, Віллі, можливо, експлуатував. У цій версії «Вонки» творці не хочуть ризикувати й подавати свого персонажа як колоніального монстра. Тому головний персонаж має спокутувати свій учинок — крадіжку какао-бобів, через що його й переслідує чоловічок на ім’я Лофті (актор Г’ю Ґрант феноменально зберіг власну гідність). Вонка наділяє принаймні одного умпа-лумпа повноваженнями й, можливо, таких хід повністю не задовольнить критиків, але це перший крок».

Згідно з рейтингом IMDb мюзикл «Вонка» поки що має оцінку 7.4 / 10. На платформі Rotten Tomatoes фільм отримав 84% позитивних відгуків.

Схожі новини