У межах рубрики «художники» проєкту про сучасне мистецтво «Сноби» митці та мисткині розмовляють про розвиток українського артсвіту. У новому епізоді гостями стали мисткині Лада Вербіна, Анастасія Лелюк та Марія Матяшова. У своїх творчих практиках вони звертаються до тем пам’яті, збереження ідентичності, спогадів та архівації минулого.
Мисткині поділилися добіркою книжок, які поглиблюють знання й розуміння основних концептів їхньої творчості, а також надихають на експерименти та відкривають нове бачення цих тем у мистецтві.
8 книжок художниці Лади Вербіної
Для себе я виокремила кілька добірок книжок, зокрема, це збірники чи праці, присвячені моєму рідному краю.
«Історія Поділля та Південно-східної Волині», Іон Винокур, Сергій Трубчанінов, Центр Поділлєзнавства
Ця книжка — додатковий посібник для середньої школи. Головна його особливість для мене в тому, що всі історичні періоди та події описуються в контексті вибраної області: як усі процеси відбувалися саме на цій території та вказані теперішні назви сіл та обласних центрів, щоб можна було б простежити все це тепер. Мені здається, було би чудово, якби подібні примірники випускалися для кожної області в додатку з загальним підручником, якщо це для шкіл.
«Два півники», «Веселка»
Книжка українських народних дитячих пісеньок та казок асоціюється в мене передусім із дитинством і тим, що в цей час закладається у виховання. Наприклад, через ілюстрацію (художник книжки Володимир Голозубів) розвивається інтерес до мистецтва, а далі — інтерес до своєї спадщини.
Також я виділю книжки, які допомагають розвернути вектор погляду з загального на самих себе. Усі речі, які складають наше бачення культури, потрібно не тільки переосмислювати, а й заново (пере)відкривати, знаходити сенси, котрі раніше не були підсвічені. Тому варто мати певні орієнтири, на що саме звернути увагу. Такими для мене стали, зокрема, книжки про деколонізацію культури та свідомості.
«За лаштунками імперії. Есеї про українсько-російські культурні відносини», Віра Агеєва, «Віхола»
Літературознавиця досліджує питання колективної пам’яті та ідентичності у контексті української культури, котра формувалася як спротив імперії.
«Культурна експансія», Євген Лір, Ростислав Семків, Богдан-Олег Горобчук, Остап Українець, Денис Яшний, Діана Клочко, Катерина Липа, Ірина Пустиннікова, Кирило Чуйко, Анжеліка Рудницька, Андрій Забіяка, Олена Чиченіна, Володимир Половський, Євген Ніколаєв, «Твоя підпільна гуманітарка»
Антологія, що вміщує есеї-дослідження про російський вплив на українське культурне середовище. Це спроба окреслити межі цієї насильницької окупації. Водночас автори й авторки у своїх творах міркують про спроби деколонізувати нашу культуру та самосвідомість.
«Андрій Лаговський», Агатангел Кримський, «Віхола»
Цей роман став для мене недавнім відкриттям, що, врешті, перетворився на неймовірний скарб на моїй книжковій полиці. Твір належить до канону української літератури і спонукає передусім до дослідження самих себе, розуміння своєї ідентичності. Також це й про діалог різних культур.
«Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського», Соломія Павличко, «Основи»
Хочеться, щоб про постать Агатангела Кримського знали також багато, як і про інших українських видатних діячів та діячок. Тож ця книжка, зокрема, розповідає про внесок цього письменника й перекладача в культуру та науку України.
І, мабуть, найбільш популярні, але й не менш важливі є книжки про мистецтво та мистецькі практики, що актуальні й для українського середовища. А ще вони будуть цікаві тим, хто хоче дізнатися більше про цю тему.
«Як ми бачимо» та «Про погляд», Джон Берджер, ist publishing
У своїх книжках автор досліджує різні підходи того, як можна бачити й розуміти візуальне мистецтво.
««Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?», Доротея Ріхтер, ist publishing
Книжка містить три есеї, в яких авторка осмислює тему кураторства та загалом роль куратора в мистецькому середовищі й процесі.
8 книжок мультидисциплінарної художниці й урбаністки Анастасії Лелюк
Моя добірка насправді вельми різноманітна й, на диво, в ній мало книжок, що розповідають суто про мистецтво — про це я читаю здебільшого різні статті та публікації. Та все ж хочу поділитися добіркою тих текстів, які вважаю цікавими.
«Українське кіно: тексти і контекст», Оксана Мусієнко, «Глобус-Прес»
Це книжка-дослідження як історії українського кіно в контексті нашої країни і світового процесу, так і окремих видатних постатей цього мистецького середовища.
«Як суспільства памʼятають», Пол Коннертон, «Ніка-Центр»
Ідеться про соціальну пам’ять, яка відіграє одну з провідних ролей нашого сприйняття теперішнього крізь призму подій чи об’єктів із минулого.
Зараз я часто звертаюся до тем, пов’язаних із моєю спеціальністю, — це урбаністика та повоєнна відбудова.
"Quelle villes pour le 21 siècle?” Françoise Lieberherr-Gardiol et German Solinis, Infolio
Це книжка, що розглядає розвиток сучасних міст у різних країнах із позиції антропології, соціології та архітектури. Зокрема, йдеться про досвід Індії, Бразилії й Китаю у ХХІ столітті.
«Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу» за редакцією Володимира Кулікова й Ірини Склокіної, видавець Богдан Шумилович
Мономісто — це населений пункт, що утворюється умовно навколо провідного підприємства. Ця книжка-розвідка семи дослідників розглядає й аналізує Донбас із цієї позиції.
А також моя поличка вміщує книжки та журнали, які частіше за все я знаходжу під час мандрівок. Переважно це різні локальні видання музеїв чи книгарень, де продаються книжки з етнографії, монографії та інституційної періодики.
«Етнокультурна спадщина Полісся», упорядник Віктор Ковальчук, «Перспектива»
Це серія видань, яка досліджує культурне середовище регіону. Кожен випуск містить матеріали та розвідки науковців, краєзнавців, фольклористів, мистецтвознавців про Полісся.
«Практична філософія», «Центр практичної філософії»
Науковий фаховий журнал, присвячений розвідкам про концепції видатних постатей філософії та актуальність їхніх ідей сьогодні.
«Формування фонду сакрального мистецтва у Волинському краєзнавчому музеї (1929–2012 роки)» Євгенія Ковальчук, «Волинські старожитності»
Монографія, в якій авторка досліджує музейний фонд із кількох позицій: його структури, історії, власне, робіт та діячів, що долучилися до формування колекції.
«Особистісне начало у філософській культурі Київської Русі», Тетяна Целік, «ПАРАПАН»
Монографія — це наукове історико-філософське дослідження. У своїй праці Целік розглядає, зокрема, літературні твори періоду Київської Русі як методу вивчення особистості авторів.
3 книжки мисткині й перформерки Марії Матяшової
Для себе я виокремлюю книжки, що розглядають пам’ять як опору.
“The Lonely City: Adventures in the Art of Being Alone”, Olivia Laing, Picador
Олівія Ленг рефлексує про самотність через діалог із творчістю культових митців другої половини ХХ століття. У книжці вона майстерно сплітає особисті переживання з розвідкою життя та творчості художників Едварда Гоппера, Енді Воргола, Клауса Номі, Генрі Дарджера та Девіда Войнаровича. У їхніх творах та біографіях авторка шукає (по)розуміння, відгадки: чим насправді є самотність.
Книжка ілюструє, як культурна пам’ять може слугувати опорою, аби впоратися з власним досвідом та сплести реальність докупи. Я дуже чекаю на український переклад цієї книги.
Також моя книжкова полиця містить книжки про мистецтво.
«Перманентна революція. Мистецтво України ХХ – початку ХХІ століття», Аліса Ложкіна, ArtHuss
Кураторка й арткритикиня Аліса Ложкіна прослідковує, як українське мистецтво змінювалося й розвивалося від модернізму до тепер. Вона розглядає твори у контексті суспільно-політичних трансформацій, котрі зазнали їх автори.
Працюючи над текстом, Ложкіна охоплює безліч музейних колекцій, приватних зібрань, архівів художників та їхніх родин. Збираючи мистецькі твори, як мозаїку, в єдиний наратив, вона відновлює й оприявнює тяглість мистецької традиції. Ця книжка точно заповнить прогалини в знанні історії українського мистецтва й відкриє кілька нових і важливих українських імен.
Ніжно люблю книжки українських авторів та авторок, які винаходять нову чутливість до нашої мови.
«Земля загублених або Маленькі страшні казки», Катерини Калитко, «Видавництво Старого Лева»
Катерина Калитко — письменниця й поетка, що вражає мене своєю чутливістю: до світу та до мови, якою вона його свідчить. «Земля загублених» — це збірка оповідань, кожне з яких розгортається на тлі війни й римується з досвідом інакшості, витісненості. Любити людей і бути дбайливо уважною до найпотаємніших вирів їхньої душі — здібність, яку авторка втілює у витончено дібраному слові.
«Земля загублених» повертає мені мою «сприйнятливість» та дарує багато непересічних українських слів, які зберігаю собі, аби не забути.
