Монологи пристрасті й кохання. Рецензія на повість Івана Байдака «Особисто я особисто тобі»

Повість «Особисто я особисто тобі» у 2013 році стала яскравим дебютом молодого львівського письменника Івана Байдака і впродовж кількох років не полишала топи українських бестселерів. Десять років по тому видавництво «Крок» зробило довгоочікуване перевидання, яке, окрім повісті, містить розлоге інтерв’ю з автором про його творчу діяльність в умовах війни,  нові книжки та сприйняття «Особисто я особисто тобі» крізь призму часу та досвіду.

Після успішного початку літературної кар’єри Іван Байдак написав ще шість книг, зокрема соціальний роман про інклюзію «(Не)помітні», який у 2020 був визнаний одним з найкращих за версією Українського ПЕН-клубу та перекладений і виданий у Канаді, Польщі й Італії.

«Особисто я особисто тобі» дає читачеві можливість обирати, якою буде його власна історія. Повість, написана гіпертекстом, має чотири різні сюжетні лінії, кожна з яких має спільний початок, відмінний розвиток подій та один і той самий кінець. Мапа твору й короткий опис до кожного розділу допоможуть вирішити, яким маршрутом рухатися саме вам.

Розповідь ведеться від імені головного героя — тридцятирічного Юри, у якого, здавалося б, все склалося у житті. Львівський красунчик, успішний програміст у престижній компанії, має квартиру й машину, як справжній Дон Жуан «купається» в постійній жіночій увазі та насолоджується стабільністю й розміреністю власного буття. Він, звісно ж, мріє знайти «ту саму» раз і назавжди, але поки вбачає в жінках лише предмет натхнення, втіхи і вдоволення своїх бажань. Короткострокові інтрижки без прямих зобов’язань та планів на майбутнє не дають зрушити ідилію Юриної рутини, аж поки він не зустрічає її.

Саша, столична студентка, приїхала з подругами до Львова «розвіятися» та зібратися з думками. Вона — акторка театру, надає перевагу свободі й не прагне зв’язувати себе зайвими контактами. Не має відбою від шанувальників і не розраховує ні на що більше, аніж дводенний курортний роман. Однак настирність Юри та обіцянка надіслати її світлини з екскурсійної фотосесії змушують залишити йому контакти перед від’їздом.

Прототипами цих персонажів стали реальні люди, подробицями теперішнього життя яких Іван Байдак ділиться в інтерв’ю в новому виданні.

Ця незвичайна та бурхлива історія кохання, яка гармонійно переплітається з виваженими, зрілими роздумами головного героя, показує нам, як можуть розвиватись стосунки залежно від наших вчинків, слів та думок. Байдак не задовольняється простим переказом любовної історії — він створює складну психологічну конструкцію, де головним стає дослідження природи людського спілкування та близькості у сучасній реальності.

Автор майстерно балансує між інтимністю та відчуженістю, показуючи, як складно сучасним людям знаходити справжню спорідненість. Юра і Саша втілюють ціле покоління, яке шукає автентичності у світі, де все здається штучним та поверховим.

«Ми просто дивні люди! Тільки ми можемо вночі присягатися у вічному коханні, а зранку піти, бо поганий настрій. Можемо роками трястись над тим, що наступної миті бездумно викинемо в смітник. Ми любимо носити модні речі, вживати іншомовні слова, не забуваємо пшикнутися дорогими парфумами перед виходом у світ, ну і, звісно ж, одягнути маску “все ок”. Ми — дивні люди, не обтяжені вірністю, довірою та співчуттям».

Байдак не ідеалізує кохання, але й не розвінчує його цинічно. Натомість він показує, як складно і водночас прекрасно може бути пізнавати іншу людину, долати власні страхи та комплекси, вчитися довіряти й відкриватися. Це кохання стає метафорою внутрішнього зростання героїв, їхнього шляху до самих себе.

Впродовж усієї історії в усіх її варіаціях дорога постає провідним елементом розвитку й змін. Сталий маршрут Київ-Львів розділяє і водночас пов’язує героїв. Ця дорога набуває символічного значення внутрішнього шляху героя до істинного себе та до коханої людини. Кожна поїздка Юри до Києва — це не просто подолання географічної віддаленості, а спроба здолати психологічну дистанцію, що існує між ними, адже кохання на відстані — це не лише про кілометри.

Автор майстерно використовує контраст між двома містами для розкриття характерів героїв. Затишний, спокійний, романтичний Львів, куди хочеться повертатися й жити власне розмірене комфортне життя стає на противагу динамічному, агресивному та прагматичному Києву, що поглинає людей і не залишає часу на рефлексію. Гамірна, амбітна Олександра втілює цю столичну енергію, тоді як Юрій залишається носієм львівської інтровертності та схильності до глибокого самоаналізу.

Цей географічний дуалізм стає основою для глибшого протиставлення між зовнішнім і внутрішнім світом персонажів, між публічністю й інтимністю, між швидкістю сучасного життя і потребою у справжній близькості. Дорога стає простором роздумів, де герой може бути сам із собою, осмислювати свої почуття та приймати важливі рішення.

Повість Байдака часто порівнюють з романом Януша Вишневського «Самотність у мережі», який також досліджує тему кохання та самотності у сучасному світі. Проте український автор пропонує власний, відмінний підхід до цієї проблематики. Якщо Вишневський зображує стосунки, заборонені зовнішніми обставинами, то Байдак акцентує на тому, як самі люди ускладнюють собі життя. Його книжка — радше про внутрішні бар’єри, які ми створюємо самі, та про небезпеку цих ускладнень.

Обидва автори працюють із темою відчуження сучасної людини, але Байдак менш песимістичний у своїх висновках. Його герої, попри всі труднощі, зберігають здатність до справжніх почуттів і щирого спілкування. Український контекст також додає творові особливого забарвлення — тут немає космополітичної анонімності великих європейських міст, натомість є специфічна атмосфера українських реалій 2010-их років. 

Іван Байдак не намагається вразити читача складними стилістичними прийомами чи вишуканими метафорами — натомість він знаходить красу у простоті, глибину у буденності. Мова повісті — це мова молодого покоління, яке вміє бути щирим у звичайних словах, виражати складні емоції через зрозумілі образи, знаходити поезію у прозаїчному житті. Простота вислову поєднується із витонченою та грайливою складністю структури яку, за його словами, «поцупив» у латиноамериканських класиків Маркеса та Борхеса.

Байдак показує своїх героїв як людей, які шукають автентичності у світі симулякрів, щирості у формальному спілкуванні, справжньої любові поміж мільйонами поверхових знайомств.

Успіх повісті можна пояснити тим, що автор зумів знайти універсальну формулу для розповіді про кохання, яка резонує з досвідом багатьох читачів. 

«Особисто я особисто тобі» — це відверта, інтелектуально збудована лірика про сучасну любов, де взаєморозуміння виникає не через фізичну близькість, а через щирість у думках і словах. Юра і Саша — два образи, через які автор досліджує силу вибору, факт випадковостей і ціну, яку кожен платить за стосунки на відстані.