Володимир Єрмоленко — український філософ, старший викладач Києво-Могилянської академії та президент Українського ПЕН. Він є автором численних праць, які досліджують гуманітарні науки, культуру та міжнародну політику. Серед них: «Далекі близькі», «Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі», «Ловець океану. Історія Одіссея».
У відеоесеї проєкту «Конструктив» він розглядає світло і темряву не лише як фізичні явища, а і як ключові культурні символи, що визначають епохи, мистецькі стилі та способи осмислення реальності. Філософ аналізує ці метафори через призму епох Ренесансу, бароко, Просвітництва та романтизму, звертаючи особливу увагу на їхню роль в українській культурі.
Однією з центральних тем відео є українське бароко — доба, що стала вершиною культурного розвитку України та заклала особливий стиль мислення, який і досі залишається актуальним.
Контрасти світла та темряви різних епох
Є епохи світла, є епохи темряви. Володимир Єрмоленко зазначає, що Ренесанс є епохою світла, тоді як бароко є епохою взаємодії між світлом і темрявою. Просвітництво та рококо XVIII століття знову повертаються до світла, а романтизм XIX століття поєднує світло і тінь.
Ренесанс, як підкреслює Єрмоленко, — це прагнення побачити все, осягнути світ поглядом Бога. Мрія цієї епохи — побачити все і все відчути. Саме тому на картинах Мікеланджело Буонарроті або Рафаеля Санті тіла мають дуже чітку лінію та межу. Це принцип дізеньйо – відокремлення контурів тіл від середовища.
Натомість бароко руйнує цю чіткість. Ця естетика найяскравіше виявляється в техніці к’яроскуро (гра світлотіні) в живописі Мікеланджело Караваджо, Рембрандта ван Рейна, Жоржа де Латура. Світло тут не заповнює весь простір, як у Ренесансі, а вириває форми з мороку, створюючи ефект драматичної напруги.
Бароко — поєднання світла і темряви
Бароко відходить від геометричної гармонії Ренесансу й переносить увагу на історичну подію, на драму буття. Світ у бароко стає більш драматичним, сповненим суперечностей і непередбачуваних подій. Як зазначає Володимир Єрмоленко: «Бароко мислить світ як світ історії, як світ події, як світ, де Бог присутній не в законах геометрії, не в пропорції людського тіла, а в одкровенні». Одним із найяскравіших прикладів цієї естетики є картина Караваджо «Покликання святого Матвія», де світло не просто освітлює сцену, а стає символом божественного одкровення. Бароко — набагато песимістичніша епоха, адже вона не вірить у досконалі гармонії, народжується на тлі релігійних воєн, глибоких світоглядних конфліктів. У Західній Європі це було протистояння католицизму і протестантизму, в Україні — протистояння православного світу й католицького.
Картина Мікеланджело Караваджо «Покликання святого Матвія»
Але водночас бароко ставить перед нами метафізичні питання: «Чи Бог присутній? Чи Абсолют присутній у реальності?». І якщо Бог, любов, істина, справедливість не є чимось сталим, то, можливо, вони існують лише як рідкісні миттєвості? Бароко змушує нас «ловити той момент, коли вони з’являються», адже вони — неміцні, крихкі, незахищені й можуть зникнути в темряві.
Розквіт і падіння української культури
Український культурний розквіт тісно пов’язаний із бароковою епохою. Саме в цей період сформувалися численні літературні тексти, архітектурні пам’ятки та живописні твори, які стали визначальними для української традиції. Бароко вплинуло на архітектурний стиль, додаючи формам виразної вертикальності. Якщо давньоруські храми, такі як Софія Київська, здавалися виліпленими з єдиного каменя, то барокові куполи витягувалися в небо.
У європейській культурі XVIII століття розвивається естетика прозорості, що характерна для рококо, однак для України цей період став часом експансії та знищення державності. Від Петра І до Катерини ІІ триває імперський тиск, що призводить до занепаду української автономії. Те, що для Франції, Німеччини чи Великої Британії було періодом культурного піднесення, для України стало епохою великої втрати. Роман Юрія Косача «Володарка Капонтида» якраз показує крах української мрії.
Тарас Шевченко, як поет і художник, тісно пов’язаний із бароковою традицією. У його творчості простежується естетика к’яро-скуро — контрасту світла й темряви. Його малюнки казахських селян наповнені вразливістю, відчуттям неминучої загибелі, контакту зі смертю. Те саме ми бачимо і в його поезії — постійні стрибки між пеклом і небесами, відчай і надія, світло й морок.
Ця традиція боротьби світла й темряви зберігається і у творчості Івана Франка та Лесі Українки. Леся Українка, яку часто зараховують до неоромантизму, багато в чому є продовжувачкою барокової естетики. Драматична поема, ключовий жанр її творчості, є найкращим утіленням барокового світогляду, адже саме бароко мислить світ у термінах протистояння. Поліфонічність її текстів також перегукується з багатоголоссям барокового мистецтва.
***
Більше про світло та темряву як культурні метафори — у повному відеоесе Володимира Єрмоленка на каналі «Конструктив». Сезон відеоесе проєкту «Конструктив» реалізовано за підтримки НаУКМА, Києво-Могилянської Фундації та Гранту пам’яті Євгена Кваскова.
