Соня Фернандес-Відаль — науковиця та популяризаторка науки. Вона має ступінь доктора наук у галузі квантової інформації та квантової оптики, викладала в Автономному університеті Барселони, працювала в Європейській організації з ядерних досліджень (CERN), Лос-Аламоській національній лабораторії та Інституті фотонних наук (ICFO).
Навіть тим читачам, хто вперше бачить назви цих організацій у довідці про авторку, очевидно: це людина від науки, яка точно знає, про що пише. І це велика рідкість, що експертка такого рівня має хист спілкуватися з підлітками, пояснюючи у книжці складні речі через загальнозрозумілі образи, історії, проблеми, загадки та анекдоти. Останнім часом Соня зосередилася саме на письменницькій діяльності — і ось ми тримаємо в руках перший том її трилогії для підлітків «Двері з трьома замками», який вийшов українською у перекладі з іспанської Валерії Заславської завдяки видавництву «Каламар».
Дійти невідомо куди, йти невідомо яким шляхом
Неймовірно, але факт: ця книжка про квантову фізику дуже легко читається. Ба більше — її радять для розчитування тим, хто ще не готовий (або не має натхнення) братися до романів-товстунців. І відповідь на питання, чому ж так виходить, досить цікава. По-перше, і це банальна частина відповіді, кожен, хто просто прогорне сторінки повісті, завважить: текст організований цікаво та, сказати б, нелінійно. Виділено окремі важливі для сюжету слова, репліки, вивіски, повідомлення, написи, записки тощо. Це буквально робить повість більш читабельною, а кожну сторінку — менш «забитою текстом».
Втім це не найголовніше. Є наступний рівень — логіка тексту. І тут авторка демонструє свою суперсилу науковиці ставити цікаві питання та мислити нестандартно. Як коментує фея Кіона наприкінці книжки (ні, це не буде спойлер): «Ці загадки неможливо розв’язати за допомогою звичайної логіки. Треба просто змінити кут зору». А трошки раніше у тексті подана дуже виразна цитата іспанського поета-містика Хуана де ла Круса: «Щоб дійти невідомо куди, треба йти невідомо яким шляхом». Еге ж. Та починається усе із набагато зрозумілішого напису на стелі спальні головного героя Ніко: «Якщо хочеш, щоб життя змінилося, перестань робити те, що й завжди».
І герой це робить: іде іншим шляхом та потрапляє у науково-магічний квантовий світ. Він зачарований неймовірністю того, що бачить навколо, однак не всі мешканці цього світу згодні з тим, щоби людина була у ньому присутня. Тут розгортається великий конфлікт, у якому на шальках терезів право Ніко на пізнання, дружбу та власну пам’ять, можливість/неможливість повернення додому, а також безпека обох світів. Останнє залишається не вирішеним повністю та, як вгадується із розставлених авторкою «гачків», стане основою сюжету наступних частин.
Загадки, анекдоти, меми, вчительські байки
Крізь усю цю вигадливу загадковість для мене особисто стирчать вуха… Моїх найкращих вчителів. Тих, хто вмів захопити клас своїм гострим розумом, харизмою і… загадками та байками. Їх Соня Фернандес-Відаль розсипає по тексту неймовірно щедро. Тож готуйтеся зустрітися із чимось типу такого: «Вчора мені вдалося вимкнути світло в кімнаті і заскочити в ліжко до того, як вона поринула у темряву. Як ти бачиш, між перемикачем і моїм ліжком три метри. Як я це зробив?»
Може, саме такого питання вчителі нам не ставили, але точно, пояснюючи теорію відносності, розповідали про поїзд, який рухається із певною швидкістю, а в ньому рухається або щось кидає з іншою швидкістю пасажир, і про двох ідентичних близнюків, один із яких подорожує до далеких зірок на релятивістській швидкості, і тому старіє набагато повільніше за брата. А ще в тексті є такі супервідомі наукові меми, як одночасно живий і мертвий кіт Шредінгера (у цій повісті він зненацька виникає та зникає, допомагає зорієнтуватися у просторі, а ще — красується на передньому плані обкладинки), Бос-Он Гіґґса (тут він суперзірка, улюбленець дівчат і пишеться саме так, а його прообраз, бозон Гіґґса, — «фундаментальна частинка, відповідальна за те, що інші частинки мають масу») та великий адронний колайдер (що цікаво, герої потрапляють всередину нього, ще й на авто, — незабутній досвід!). Чорні діри також присутні, але вони, звісно ж, грають на іншому боці, так би мовити.
Іще одна особливість тексту — еклектичність: серед героїв є і ельфи та феї (з європейського фольклору), і давньогрецький Хронос (тут він годинникар відносності), і вчитель Дзен-О (очевидно східноазійського походження). Дуже багато образів, речей, імен із популярної культури існує у квантовому світі та допомагає розумінню фізики. І все це складається у такий шалений і веселий мікс, який можна читати невеликими порціями, а можна — усю книжку разом. І якщо вона лежить у сумці, а читач вихоплює її протягом дня у різних ситуаціях, то досить легко швидко зорієнтуватися, про що мова. Такий собі калорійний перекус із науки, гумору та магії.
Двері в наукпоп
А тепер зазирнімо трошки глибше. Частиною якого тренду є ця книжка? Пізнавальні книжки — дуже важливий напрям у сучасній підлітковій літературі, його бум ми бачимо останніми роками: українські автори усе більше працюють у цьому напрямі, а видавництва шукають на світовому ринку найцікавіші, на їхню думку, такі книжки, щоби купити права на переклад.
Однак дитячий та підлітковий наукпоп має дуже давню історію, оскільки література для юних читачів традиційно вважається частиною освіти у широкому розумінні. Останнім часом, коли інформація аж ніяк не в дефіциті, а цифровий світ пропонує чимало навчальних додатків, курсів, відео та ігор, у книжковій сфері, напевно, найцікавішими лишаються ті пізнавальні книжки, які використовують саме літературні засоби: сюжет, художні та риторичні прийоми та сторітелінг загалом. Саме так можна визначити «Двері з трьома замками»: це основні знання з квантової фізики, загорнуті у цікавий та дотепний сторітелінг.
Сусіди на полиці
Оскільки книжка вийшла вже кільканадцятьма мовами і отримала широку читацьку популярність, то ми можемо відштовхнутися від вражень, висловлених читачами та професійною аудиторією в інших країнах. Цікаво що «Двері з трьома замками» часом порівнюють зі «Світом Софії» норвезького автора Юстейна Ґордера (цей роман про історію філософії є в українському перекладі Наталі Іваничук), адже обидві книжки пояснюють складні наукові ідеї за допомогою засобів художньої літератури, а головні герої обох творів — підлітки. Як на мене, «Світ Софії» — твір дещо складніший, його, на відміну від «Дверей із трьома замками», не назвеш легким читанням. Але певні подібності є — скажімо, те, що сюжет обох творів фактично організований навколо пізнання, пояснення, інтелектуального відкриття. Обидві книжки — це посвячення читача (введення його у новий світ неочевидних, неймовірних знань) через образ героя/героїні, які проходять шлях змін від повного незнання у певній галузі до гарного її розуміння.
Мені ж, як і, певно, багатьом українським читачам для порівняння спадає на думку насамперед серія про Джорджа авторства Люсі та Стівена Гокінґів (шість книжок цієї серії вийшло українською у перекладі Ганни Лелів). Я би навіть радила трилогію «Двері з трьома замками» поціновувачам зазначених книжок Гокінґів, не побоюючись того, що «наукова начинка» цих книжок перегукується. Адже ці дві серії присвячені абсолютно різним розділам фізики: серія Гокінґів розповідає про астрофізику та космологію, а серія Фернандес-Відаль — про квантову фізику. І хоч, хе-хе, чорні діри та великий вибух є в обох серіях, погодьтеся: про них можна читати знову і знову. Найбільша ж спільність цих серій, напевно, у тому, що юний головний герой потрапляє у незвичайний науково-фантастичний простір, і так усе починається…
А як усе крутиться?
Варто визнати: у «Дверях з трьома замками», у цьому симбіозі пізнавальності та художності превалює перша. Тож основний сюжет цієї книжки — інтелектуальний: читач стежить за розгортанням ідей, за тим, як авторка викладає та пояснює певні принципи, поняття, теорії зі своєї галузі. Певно, основну інтригу повісті можна було би сформулювати так: «Ти зараз здивуєшся тому, що я розкажу, але ти ще не знаєш найголовнішого, а воно буде далі!»
Усі художні засоби, увесь сторітелінг авторки підпорядкований, звісно ж, цій пізнавальній меті. І побудований він, треба визнати, для такого завдання досить талановито. Основна сюжетна рамка, як ми вже знаємо, така: герой (підліток Ніко) потрапляє у незнайомий та чарівний «квантовий світ». Далі, як можна здогадатися, — зустрічі та знайомства (найголовніші — це новий друг ельф Ельдвен та романтичний інтерес фея Кіона) завдання, перешкоди, лиходії… Маємо у певному сенсі класичний квест героя, котрий випадково (а насправді через власну допитливість) втрапляє у велику халепу — закреслено — пригоду. Цікавий на цю тему автокоментар героя на суді присяжних у поважній установі з інтригуючою абревіатурою УКР (Управління квантової розвідки): «Ваша честь, правда в тому, що я просто піднявся вулицею, а не спустився нею, як завжди». Втім на подієвому рівні сюжет також тримає у напрузі: герої постійно в русі, в емоціях, у складних ситуаціях. І те, як подієва частина поєднана з наукою, — просто неймовірно! Скажімо, фраза «Світло — це хвиля і частинка водночас!» ще ніколи не бувала такою рятівною і довгоочікуваною. А успішний захист докторської дисертації у моєму читацькому досвіді ще ніколи не гарантував отримання крил у буквальному сенсі слова.
«Для просунутих учнів»
Якщо ми вже заговорили про дисертації, то треба згадати, що у книжці, якою б смішною та фантастичною вона не була, присутні й усі формальні складники якісної пізнавальної літератури. По-перше, наприкінці тексту є «Словник для просунутих учнів», що дуже слушно, бо після всього, що стається у повісті, дуже хочеться перечитати та гарно вкласти у пам’яті, що ж таке, з наукового погляду, дивний кварк і красивий кварк, квантова сплутаність, тунельний ефект та декогеренція… Хоча саме її у словнику і немає. Підозрюю, це тому, що Декогеренція (яко героїня) виникає уже в епілозі й заповідає наступну частину історії.
Також є примітки наукового редактора українського видання. Це Вадим Зінчук, викладач фізики у КПНЛ 145 та старший сержант ЗСУ. Він дуже гарно відчув оповідну манеру авторки та створив свої примітки дуже у ключі «Дверей з трьома замками».
Разом чи окремо?
Ця повість, звісно ж, гарно пасує для індивідуального читання, але окрема насолода — обговорити її із однодумцями. І тут знову можна піти двома шляхами (причому, як дізнаємося із самої книжки, двома шляхами можна йти одночасно, тодіце означає, що ти — в суперпозиції, але не будемо спойлерити). Тож перший шлях — обговорювати власне наукові знання, подані у «Дверях з трьома замками». Якщо хтось із вчителів фізики наважиться цю книжку або якісь її фрагмент принести на урок для обговорення, це має шанс спричинитися до того, що в класі виникне свій пласт анекдотів, мемів та історій, які залишаться з класом надовго і будуть дуже пожвавлювати навчання та сприйняття матеріалу.
Натомість ті, хто більше любить літературу, тут теж мають чимало до обговорення. По-перше, можна шукати усі відсилки до популярної культури, більш або менш приховані. Скажімо, вчитель Дзен-О в певному моменті мені дуже нагадав Дамблдора (цікаво, чи помітив це ще хтось).
По-друге, часом саме художній складовій книжки закидають певну стереотипність, і про це теж можна поговорити: які типові або аж надто типові моменти у побудові сюжету відзначать читачі.
