The Ukrainians Media — одне з найбільших незалежних медіа України, що розповідає історії про людей, які надихають, змінюють і не дають зневіритися. Від часу свого заснування воно перетворилося на велику медіаспільноту, що об’єднує журнал Reporters, Книжковий клуб, видавництво The Ukrainians Publishing, продакшн The Ukrainians Production і сторітелінгову студію The Ukrainians StoryStudio.
До 16 листопада в Українському Домі можна відвідати виставковий цикл «Подорож», де The Ukrainians Publishing презентує проєкт «Маршрут місцями пам’яті». З цієї нагоди ми поспілкувалися з Вікторією Осадчою, менеджеркою подій The Ukrainians Media, про експозицію та книжку «Контурні карти пам’яті», на основі якої вона побудована. Говорили про шлях створення проєкту, про пам’ять як живу тканину досвіду та про те, як особисті історії можуть перетворюватися на спільні: ставати частиною великої мапи сьогодення.
Контурні карти пам’яті. Збірник есеїв
Задум цієї книжки належить журналістці й правозахисниці Вікторії Амеліній. Вона документувала злочини росії на території України. Ідея збірки полягала в тому, аби зафіксувати російські злочини проти української спадщини, але водночас підійти впритул не до самих лише стін, а й до пам’яті. Цією ідеєю Вікторія поділилась з нашою колегою Вірою Курико, нині головною редакторкою The Ukrainians Publishing. 27 червня 2023 року Вікторія загинула від удару ракети в Краматорську.
Ілюстрації як пам'ять
Усі культурні пам’ятки та місця, про які йдеться в книжці, пошкоджені або зруйновані російськими військами. Тому ілюстрації художниці Оксани Бойко — це відображення приватної пам’яті авторів і авторок, візуалізація того, якими ці місця були до руйнування.
Поєднання книжки й експозиції
Виставка стала логічним продовженням нашого презентаційного маршруту. Ми хотіли пройти містами, описаними в збірці — Черніговом, Харковом, Миколаєвом, Києвом. У експозиції представлено п’ять місць: Маріуполь, музей Сковороди на Харківщині, Миколаївську гімназію, Чернігівську бібліотеку та дім Любові Панченко в Бучі. До кожного місця ми додаємо артефакти: шкільну газету, частину фасаду будівлі, книжки, макети, щоденники. Поруч ми розміщуємо фото зруйнованих пам’яток, аби показати масштаб руйнівної сили агресії росії, а водночас зберегти самодостатність цих місць, які важливі не тому, що їх атакували, а тому, що вони важливі для української культури.
Історії через об’єкти
З мозаїки Алли Горської «Боривітер» у Маріуполі ми не можемо отримати жодного матеріального об’єкта, це величезна втрата для нашої культурної спадщини. З Черніговом (есей Ольги Карі) та Миколаєвом (есей Марічки Паплаускайте) було легше, бо працювали з особистими архівами авторок. У випадку з домом Любові Панченко нам цінна взаємодія з Українським Домом і фестивалем «Фундамент», який відбувався в Українському Домі 23–26 жовтня, тому що вони допомогли створити експозицію. Усе це ми зібрали по крихтах. Окрім артефактів, є фото, але центральне місце посідають ілюстрації Оксани Бойко, якій вдалося намалювати поранені місця, спираючись на тексти есеїв.
Етичне збереження спогадів
Ми запитуємо, чим люди готові поділитися, а чим — ні. Це розуміння особистих кордонів. Індивідуальна пам’ять вразлива, нерідко травматична.
У книжці можна побачити, як наша редакторка Віра етично і водночас інтимно працювала з кожним есеєм, аби зберегти та не пошкодити приватність.
Особисте та спільне
Кожна історія автономна, але їх об’єднує одна тоненька ниточка — усі ці місця були знищені або пошкоджені внаслідок російської агресії. Вони показують, що навіть найменша дрібниця (дерево біля музею, частинка мозаїки в Маріуполі чи парта в Миколаївській гімназії, за якою сиділа наша Марічка) є носієм пам’яті. Руйнування цих речей демонструє, наскільки глибокі наші зв’язки з ними, і як важливо фіксувати свої спогади. Ми розуміємо, що ці історії якнайяскравіше демонструють і злочини росії, адже вона руйнує не лише матеріальне, а й емоційне і психологічне всередині нас.
Мозаїка індивідуальних досвідів
Ми створюємо простір, де кожен зреагує по-своєму. Кожна історія особиста, утім складені разом вони формують колективну ідентичність.
Тут і велика цінність фестивалю «ФУНДАМЕНТ», фокус-темою якого цьогоріч стала подорож.
Фіксувати, щоб не забути
Коли я читала есеї, завжди поверталась до власних місць пам’яті. Я із Запоріжжя, і мені багато що відгукується. Для мене, напевно, близькою стала історія нашої Марічки Паплаускайте, бо вона говорить про школу і про те, як вона пам’ятає, що її парта була другою в третьому ряду. Коли ти живеш із розумінням, що можеш втратити дім, хапаєшся за найменші дрібниці, найменші спогади.
Маршрут місцями пам'яті
Ми запрошуємо аудиторію пройти ним і водночас подумки прогулятись власними спогадами. Ми не самі на маршруті пригадування: нас багато, і кожен береже ці місця всередині себе. Сподіваємось, оглядаючи експозицію, люди згадуватимуть власні місця пам’яті. Книжка та виставка — заклик до прокладання власних маршрутів.
