У кураторській програмі книжкового фестивалю «Фундамент» відбулася подія «Книжки про культуру як архів памʼяті та мапа ідей» за участі директора та засновника видавництва ArtHuss і друкарні Huss Костянтина Кожемяки, соціолога, головного редактора видавництва «Дух і Літера» Леоніда Фінберга та декана Києво-Могилянської бізнес-школи Олександра Саврука. Модерувала розмову літературознавиця і критикиня Богдана Романцова.
Учасники події обговорили культурну дипломатію в умовах війни, поєднання бізнесу та українського сучасного мистецтва. Далі — конспект розмови.
Бізнес і мистецтво
Модераторка Богдана Романцова запитала Костянтина Кожемяку про те, як бізнес можна поєднувати з українським сучасним мистецтвом. Він відповів, що діяльність його фонду та видавництва від початку орієнтувалася на креативний клас: архітекторів, дизайнерів, професіоналів творчих спеціалізацій. За його словами, залучення таких людей до культурних проєктів природне і базується на їхній зацікавленості мистецтвом.
Спікер події Костянтин Кожемяка
Спікер зауважив, що глибоке розуміння культури, зокрема історії українського мистецтва, стає джерелом натхнення й основою для професійної діяльності. А також пояснив, що такий інтерес до мистецтва може розвиватися поступово — від пасивної участі в заходах до рівня залученості у ролі меценатів чи донорів. У деяких випадках це приводить до формування корпоративної культури, наприклад створення бібліотек чи проведення культурних заходів у компаніях. Занурення в мистецьке середовище відкриває нові можливості для творчих професій і сприяє більш глибокому розумінню та розвитку.
«Мистецтво — це ваш базис, від якого ви відштовхуватиметесь. Якщо ви знаєтеся на культурі, якщо знаєте історію українського мистецтва — це буде вашим джерелом натхнення у подальшій роботі», — зазначає Костянтин Кожемяка.
На запитання про те, чи продається інтелектуальна книга в умовах війни, Леонід Фінберг сказав, що, на його думку, нині в Україні книжки продаються навіть краще, ніж до війни.
Він також зауважив, що вислів «Що інтелектуальніша книга, то краще вона продається» правдивий, хоч і парадоксальний. Звісно, найбільший попит мають популярні книги й автори, проте в Україні є значна кількість читачів, зацікавлених у складній та змістовній літературі.
Як приклад — остання знакова робота видавництва п’ятий том «Філософського словника неперекладностей», який поєднує найкращі зразки української філософської думки. Книга стала популярною серед читачів завдяки глибокому осмисленню ключових філософських понять.
Культура і війна
Богдана Романцова поцікавилась, як змінилась культурна дипломатія за часів повномасштабного вторгнення, й Костянтин Кожемяка згадав, що у 2017 році створили ключові культурні інституції: Український культурний фонд, Український інститут книги та Український інститут. Саме це дало поштовх своєрідному культурному ренесансу, коли українці почали шукати відповіді на питання про власну ідентичність і культурний код, а світ почав цікавитися Україною. Завдяки інституціям просування культурних проєктів за кордоном стало простішим.
Однак у 2019 році суспільні пріоритети дещо змінилися. Тоді ж значну роль у культурному розвитку зіграла децентралізація: місцева влада почала здійснювати закупівлі для бібліотек та підтримувати локальні ініціативи. Сьогодні ж ситуація знову кардинально інша: наразі йдеться не про розкриття культурного потенціалу, а про виживання країни та її культури.
«Якщо в 16-му році пріоритетом був широкий загал, особливо культурний клас, тобто бути конкурентоспроможними, то сьогодні йдеться про виживання нашої країни», — наголосив Костянтин Кожемяка.
Спікер підкреслив, що ключові завдання в умовах війни можна умовно назвати культурною дипломатією, і вони зводяться до двох основних напрямів:
- Видання науково-популярної літератури, яка допомагає творчим професіоналам підвищувати свій рівень і бути конкурентоспроможними на світових ринках.
- Фіксація культурних явищ нашої доби, яка є частиною деколонізації.
Саме нинішні культурні події — у видавничій сфері, театрі, кіно, візуальному мистецтві — формують культурний ландшафт, який вже є важливою зброєю в боротьбі за майбутнє країни: така культурна дипломатія працює не лише на сучасність, а й на майбутню перемогу.
Спікер події Леонід Фінберг
«У нас є поодинокі успіхи в тій чи іншій країні з якоюсь виставкою або книгою, але загалом ми не присутні у культурному просторі світу. Ми присутні як нація, яка сьогодні воює, яка не підкорилася Росії. Ми присутні сьогодні як люди, які не погодилися стати рабами. Але ж нашого мистецтва в іноземному просторі практично не знають. Ну хіба що перші кроки, коли ми представляємо мистецтво початку ХХ століття, яке було справді революційним», — міркує Леонід Фінберг.
Культура і гроші
Насамкінець Богдана Романцова запитала про те, чи мистецтво потрібно постійно підтримувати чи воно має вийти на самоокупність.
Олександр Саврук вважає, що варто переосмислити роль держави у сфері культури. Якщо очікувати, що Міністерство культури й надалі лише роздаватиме кошти — це продовжуватиме радянську логіку, яка формує інфантильну поведінку на ринку культури. Щоб уникнути цього, потрібно змінити правила гри. Зокрема, меценатство має стати важливою частиною системи. Для цього потрібно запровадити зрозумілі податкові механізми або інші стимули, що дозволять спрямовувати ресурси на підтримку культурних ініціатив, у які інвестує людина чи організація.
«Роль Міністерства — не фінансувати, а створювати правила гри. Це має бути система, де різні суб’єкти можуть залучати, використовувати, розвивати й реінвестувати ресурси. Як приклад, у США немає Міністерства культури, але існують інші моделі підтримки, які ефективно працюють. У Європі діє інший підхід, заснований на державно-громадських ініціативах. Україна має вивчати ці практики й адаптувати їх під свої реалії», — міркує Олександр Саврук.
Держава, як продовження культурного й світоглядного поля суспільства, підтримає ефективні ініціативи, якщо їх добре сформулювати і запропонувати. Тому важливо вже зараз активно працювати над стратегіями та рішеннями, об’єднуючи зусилля всіх зацікавлених сторін.
