Мелодія слова: фрагменти життя та творчості Максима Рильського

19 березня відзначаємо 130-річчя з дня народження Максима Рильського — поета-неокласика, перекладача та одного з небагатьох митців, який зміг творчо оговтатися після років сталінського терору. Сьогодні пригадуємо цікаві фрагменти з життя поета.

Перша збірка Максима Рильського — «На білих островах» (1910) — не схожа на подальшу його творчість. Воно й не дивно, адже поету тоді було лише 15 років. Але вона зібрала чимало уваги від старшого покоління української інтелігенції. Про поезії схвально відгукнулася Леся Українка, чиї ранні тексти також не відбили вповні її творчий потенціал. Високо оцінити збірку також Людмила Старицька, Софія Русова та Ольга Драгоманова-Косач.

З документів КДБ СРСР стало відомо, що в 1945 році планували вбити Максима Рильського руками агентури, яка діяла під виглядом ОУН (Організації Українських Націоналістів). У тому ж році поету вручали орден Леніна — натоді найбільшу державну нагороду; також він очолював спілку письменників, саме тому вбивство мало на меті констатувати, що ОУН вбила лице радянської влади. Однак за іронією долі «перевертнів» викрила і знешкодила справжня Служба Безпеки ОУН у Луцьку.

Щоліта Максим Рильський з родиною приїжджали до Ірпеня, винаймали дачу та відпочивали на природі. А в 1938 році поет придбав власний будинок в Ірпені за адресою вулиця Центральна, 17. У ньому гостювали зокрема Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Юрій Яновський, навідувалися також митці, що літували в ірпінському Будинку письменників і дачах поряд із ним. З 1939 року в кабінеті Максима Рильського стояв рояль фірми «Шредер», який він купив у вдови тоді вже репресованого Михайля Семенка. У 1951 поет із родиною переїхали у Київ, а ірпінський будинок продали письменнику Вадиму Собку. До наших днів споруда не збереглася, її зруйнували у 2015 році.

Починаючи з 1926 року, коли проти українських культурних діячів висували перші політичні звинувачення, неокласики виробили стратегію: уникати відкритих дискусій, але залишатися в культурному русі, зосередившись на перекладацькій та редакторській діяльності. Максиму Рильському тоді вдавалося непогано заробляти на перекладах лібрето до опер, адже тривала українізація. Однак це не врятувало — у 1929 році радянська влада все одно висунула звинувачення проти них, а у 1930-му поет пережив увʼязнення в межах справи щодо діяльності фіктивної Спілки Визволення України, що нібито існувала в УСРР.

Максим Рильський був близько знайомий із композитором Миколою Лисенком. Батько поета, Тадей Рильський, разом із Лисенком входили до Старої київської громади —   когорти української інтелігенції, що чинила культурний спротив у Російській імперії. Тож по смерті батька Максим Рильський декілька років навіть жив і виховувався у батькового соратника. Микола Лисенко побачив у ньому музичний талант, навчив його грати на фортепіано і повпливав на інтерес поета до музики, що не згасав протягом усього життя. Найімовірніше, саме в оселі композитора Максим Рильський уперше взаємодіяв із фольклорною музикою, що згодом вплине на його дослідницькі інтереси.  Протягом 1927—1964 років Рильський написав понад 60 музикознавчих статей, більшість із яких присвятив проблемам музичної фольклористики.

У гімназійні часи Максима Рильського можна було назвати декадентом: у його поезіях можна було почути відгомін Шарля Бодлера, а в діях — екстравагантність денді. Наприклад, якось він разом із кількома приятелями з гімназії засновує напівжартівливе Товариство антропофагів. Про цю організацію ходили всякі чутки, аж до підозр, що вони роблять котлети з людського мʼяса собі на зібрання. Підігрівало чутки ще й те, що Максим Рильський учився на медика.

Чимало поезій Максима Рильського згодом поклали на музику. Серед виконавців, які послуговувалися текстами поета, були і класики, скажімо, Борис Лятошинський написав «Пʼять хорів на слова Максима Рильського» (1964), а Левко Ревуцький — «Оду пісні» (1954). До творчості поета зверталися і сучасні музиканти. Так, гурт «Мертвий півень» випустив пісню на вірш «Ластівки», що ввійшла до їхнього сьомого альбому «Шабадабада».

Максим Рильський чимало працював із перекладами оперних лібрето українською. Так, у його перекладах можна було почути, скажімо, «Севільського цирульника» Джоаккіно Россіні, «Травіату» Джузеппе Верді та «Кармен» Жоржа Бізе. Певний час — у 1935–1942 роки — він навіть завідував літературною частиною Київського театру опери та балету.