4 серпня 170-річчя святкує примадонна українського театру Марія Заньковецька. Як тільки її не називають: «цариця української сцени», «королева», «легенда», «зірка», «перлина»… За словами народної артистки Тетяни Назарової, це одна з «епохоутворюючих постатей» української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст., акторка, яка мала у своєму арсеналі понад 30 наріжних жіночих ролей української класики, велика жінка зростом метр п’ятдесят, до таланту якої всі мріяли дорівнятись.
28-річна Марія дебютувала у п’єсі «Наталка Полтавка» в 1882 році у Єлисаветграді (нині Кропивницький). Відтоді її мецо-сопрано стало невід’ємною частиною театру корифеїв. Акторка працювала з видатними митцями: Михайлом Старицьким, Марком Кропивницьким, Панасом Саксаганським, Миколою Садовським, Іваном Карпенком-Карим. Драматург Марко Кропивницький після однієї з вистав подарував акторці бірюзовий перстень і благословив словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
Амбасадорка фемінізму й емансипації
Марія Заньковецька мала всі шанси стати заручницею славнозвісних «трьох К»: Kinder, Küche, Kirche («діти, кухня, церква»). Ні батько акторки, збіднілий титулярний радник Костянтин Адасовський, ні чоловік — офіцер Олексій Хлистов — не підтримали прагнення Марії пов’язати своє життя зі сценою. Адасовська в дівоцтві, Хлистова у шлюбі і Заньковецька на сцені й у серцях глядачів (від села Заньки, звідки акторка родом), Марія йде наперекір патріархальним заборонам та обирає себе. Вона подає на церковне розлучення, втрачає прихильність родини і стає примою театру корифеїв.
Любовна драма
Єдиним коханням Марії був Микола Садовський — один із засновників театру корифеїв. Однак історія їхнього кохання за градусом напруги схожа на турецький серіал. Упродовж 27 років цивільного шлюбу між закоханими було багато всього: бурхливі сварки і зради, втечі з гастролей, спроби самогубства, виховання сина Садовського від коханки. Крапку в їхніх стосунках, та не в любові, поставила інша Марія, в яку закохався Садовський.
Гра як життя
Марія Заньковецька в ролі Олени у виставі «Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького
Марія Заньковецька як мисткиня дуже ретельно працювала над кожної своєю роллю. Цим можна пояснити її феноменальну здатність правдиво передавати різні характери. Коли Марія грала Олену з драми «Глитай, або ж Павук», це коштувало їй справжньої непритомності й істерики на сцені. Напередодні цієї прем’єри Заньковецька радилася з провідними психіатрами та їздила в божевільню, аби правдоподібно почати божеволіти на сцені.
Науковий театр
Науковці Олександр Богомолець та Микола Скліфосовський водили своїх студентів на вистави Заньковецької як на «психологічний практикум».
Лікар-натураліст і фотограф Павло Пясецький створив з акторкою серію світлин «Психологічні етюди» для ілюстрування видання Чарльза Дарвіна «Вираження відчуттів у людини і тварини». Тут і «Несамовитість», і «Душа моя смертельно тужить», і «Скорбота» та «Тихе божевілля».
Симон Петлюра про Заньковецьку
«Не раз і не два викликала артистка гарячі сльози у глядача і глибоке співчуття до долі дівчини, жінки, взагалі до людини, якій замість радости і щастя доводиться пити в житті гіркі отрути, якій лице “життя і жаль порили”, замість того, щоб на ньому сіяв промінь щасливої усмішки. За ту “божественну” гру, якою чарує українську театральну публіку Заньковецька, її нагороджують бурхливими оплесками, часто засипають квітками, але, на нашу думку, найкраща нагорода для артистки — то оті сльози, ота активна любов до людей, які викликає вона у глядачів українського театру», — із видання «До ювілею М. К. Заньковецької» 1907 року.
Марія Незрівнянна
Критики порівнювали наймичок, яких грала Марія Заньковецька, з Електрою та Антігоною, сильними жіночими образами. Під час виступів Заньковецької у Львові її порівнювали з польською акторкою Хеленою Моджеєвською. Її називали «українською Дузе» і проводили паралель між «тонкою нервовою грою» італійської акторки та майстерністю українки.
Заньковецька в ролі Харитини у виставі «Наймичка» Івана Карпенка-Карого
Маніфестація акторської ідентичності
Слава про талант Марії Заньковецької розійшлася по тодішній Російській імперії. Акторка мала багато прихильників і заманливих пропозицій. Їй пропонували грати в імператорському театрі й інших російських трупах, однак громадянська позиція Заньковецької була непохитною. Вона відкидала таку славу й високі гонорари, відповідаючи, що занадто любить Україну і свій театр.
Одержима бажанням творити
Заньковецька була не тільки акторкою, а й мисткинею в широкому розумінні цього слова. Вона виявляла режисерський хист у підготовці постановок. На початку 1900-х у Ніжині акторка згуртувала творчу молодь в аматорський гурток і почала давати вистави. У 1906-му брала участь у створенні першого стаціонарного київського театру, а в 1918 році — Державного народного театру в Києві, спадкоємцем якого став Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові.
Серіальний талан
Історія Марії Заньковецької цікава й сповнена стількома колізіями, що про неї точно вийшов би гарний серіал. А його вже планують зняти. У 2020 році почали зйомку тизера до восьмисерійної біографічної драми «Наймичка» режисера Анатолія Григор’єва. Проте наразі доля серіалу невідома.
