Географія опери CHORNOBYLDORF

28 листопада у Києві показали археологічну оперу CHORNOBYLDORF. Прем’єра в Нью-Йорку запланована на січень 2024 року на PROTOTYPE Festival. На сцені експериментального театру La MaMa відбудеться 8 показів вистави.

Уперше український глядач побачив виставу 31 жовтня 2020 року в межах програми Мистецького Арсеналу. Попри назву сюжет опери не про аварію на Чорнобильській АЕС, а про життя людей після «великого вибуху». Персонажі мандрують майже порожнім простором поміж руїн атомних станцій, закинутих церков та театрів. Вони намагаються відновити втрачений звʼязок із колись живою цивілізацією за допомогою археологічних перформанс-ритуалів.

Назва вистави — це поєднання двох топонімів, двох важливих елементів з історії зеленої енергетики: Чорнобильської та Цвентендорфської АЕС.

Частково вистава складається з відеоперформансів, заради яких знімальна команда декілька разів їздила у відеоархеологічні експедиції до АЕС. Після повномасштабного вторгнення це потрібно було зробити, адже територія зазнала серйозних змін під час окупації.

Про географію опери та стан цих локацій сьогодні розповідає продюсерка проєкту Ольга Дятел. Території, про які йтиметься далі, можна дослідити онлайн.

Цвентендорф став відправною точкою для формування концепції вистави. Там є атомна станція, яку побудували, але не запустили. У 1978 році австрійці на референдумі проголосували проти ядерної енергії. Так атомна станція у Цвентендорфі стала символом тріумфу «зеленої» політики. Через 8 років відбулась Чорнобильська катастрофа. Обидві атомні станції — у Чорнобилі та Цвентендорфі — перетворились на символи ядерної історії. Ці контрастні події стали початком для погляду в майбутнє після всіх катастроф, у якому мешканці села Чорнобильдорф збирають уламки втрачених цивілізацій.  

Ілля Разумейко — один із композиторів та режисерів вистави — навчається в Австрії й давно звернув увагу на історію Цвентендорфської станції. Але вперше ми поїхали туди наприкінці 2019 року, після чого й почалась робота над виставою. Ми зайшли всередину атомної станції і нас вразило те, наскільки недоторканим там усе залишилося: свіжа фарба та блискучі елементи, — а поруч у сусідньому приміщенні відбувалась конференція, люди спілкувались та пили каву. Це було сильною антитезою до картинок з чорнобильської катастрофи.

Поїздка в Чорнобильську зону стала першою експедицією в Україні. Це було в червні 2020 року, в перші дні після послаблення карантинних обмежень. Церква Архистратига Михаїла, що в селі Красне, стала однією з центральних точок цієї експедиції. Декілька відео з нею ввійшли у виставу. Це один із двох храмів у зоні відчуження, що збереглися до наших днів та не були знищені пожежами. Ми планували більше відзняти в церкві, але через дощову та вітряну погоду наступного дня дорогу до села завалило деревами.

Експедиція чорнобильською зоною тривала лише два дні. На другий день ми не могли вже дістатися церкви, тому були змушені їхати в інші місця для пошуку матеріалу. На недобудованій градирні відзняли відео, яке не ввійшло у виставу, але є важливим для концепції.

З 13 уявних фіналів «Чорнобильдорфа» лише один оптимістичний. За таким сценарієм ядерна зима закінчується, сніг тане в насиченому стронцієм ґрунті, а під куполом недобудованої градирні Чорнобильської АЕС з’являються нові квіти. Сусанна співає веснянку з пташками, тримаючи в руках Urtext Aurum — останню дошку невідомого призначення, що дісталася їй від далеких постіндустріальних предків, які любили бавитися уявним концептуальним мистецтвом на руїнах комуністичної імперії.

З градирні ми поїхали на радіолокаційну станцію, щоб дослідити, що можна відзняти там. У цій експедиції з нами були фольклорні співаки Сусанна Карпенко та Олексій Заєць.

На фоні конструкції відзняли весільну пісню з Сусанною Карпенко. Відео з елементами «Дуги» є в одній із перших новел вистави, де воно переплітається з відеорядом про ЛЕП «Каховський Титан».

Під час карантинних обмежень весною 2020 року ми перебували в Запорізькій області. Завдяки денній і тривалій поїздці велосипедом вдалося сформувати план для місць зйомки в цьому районі. 

У липні ми приїхали вже з більшою командою артисток та артистів, орендували в селі жовтий «Богдан» і поїхали на протилежний від Запорізької атомної станції берег. Через усю воду — колишнє Каховське водосховище — тягнуться лінії електропередач, по яких іде вироблена атомом енергія. Саме тут на березі ми зняли «Електру» — першу новелу вистави. Мешканець села Вищетарасівка на човні возив знімальну команду для зйомки ліній електропередач зблизька. Зараз ландшафт, який ви бачите на відео у виставі, уже не існує через знищення дамби. Запорізька атомна станція окупована.

Вищетарасівка — село, яке трапилося на нашому шляху до ЛЕП. Тут ми знайшли великий будинок культури, де ще й досі були збережені костюми та велика кількість ескізів декорацій для вистав, котрі колись тут ставили. Окрім циклу відео, з цього місця ми взяли з собою гіпсову голову Леніна, яка з’являється у фінальній частині вистави. Вищетарасівка розташовується на березі Дніпра, з другого боку — ще окуповані території. Через те, що село часто обстрілюють, снаряди потрапили й у будинок культури, у якому проходили зйомки.

Ми ретельно спланували поїздку до Кривого Рогу. В окремій підготовчій поїздці ми дослідили різні локації: кар’єри та шахти. Але за два дні до виїзду нам повідомили, що не дозволяють знімати в узгоджених місцях. Тому, власне, на кар’єр ми зайшли без дозволу: близько 10 людей — артистів та знімальної команди — несли на собі камеру, воду, аптечку та намет від сонця. Працювали цілий день і фактури кар’єрних відвалів можна бачити в різних частинах вистави.

Чорнобильдорфська ґанґа, Der Leierman, Orpheus trio за участі Юрія Іздрика — все це було знято на кар’єрі.

У цій локації ми опинились через те, що приїхати на інші заплановані нам відмовили. Тут зняли частину Чорнобильдорфської меси (фінальний Agnus Dei). Рудник, покинутий ще в 1915 році, з того часу не працював.  На відео Ігор Завгородній виконує Dies irae — католицьку секвенцію. Її написав францисканець Томмазо да Челано імовірно у XIII столітті. З 1570 по 1962 це була обов’язкова частина заупокійної меси.

Ми зняли, як Ігор грає на морінхурі — монгольському двострунному смичковому музичному інструменті.

Мистецький арсенал у Києві був не лише місцем прем’єри та довгострокової репетиції вистави. Історія про жіночу чернечу громаду та залишки фундаментів кам’яної Вознесенської церкви всередині внутрішнього двору Старого Арсеналу спонукала нас створити четверту новелу “THE LITTLE ACCORDEON GIRL”.

За легендою, центральним атрибутом чорнобильдорфської жінки, яка вирішила вступити до шлюбу, стає “Magic organa” — позолочений акордеон, який приходить на зміну камерним баянам та гармошкам, символам дівоцтва.