Ламаний мешап знайомих мелодій перекручується в тугі вузли звуку, басові партії змушують тремтіти стіни, BPM зашкалює й постійно повторюється амен-брейк — усе це означає, що грає дивний за звучанням і назвою музичний жанр брейккор. Але звідки він з’явився? Чому він саме такий? І з яких причин він зараз став популярним?
Стенограма шаленства
Брейккор (breakcore) — це музичний жанр, що концентрується на ударній партії, яка задає ритм й атмосферу звучання. Зазвичай це надшвидкий, агресивний, ламаний різними електронними ефектами біт, домінація якого інколи є антимелодичною — бо ж коли слухаємо брейккор, то йдеться тут не про цілісну звукову картину, а про імпульсивну й мінливу ритміку, яка на рейві змушує пульсувати весь простір довкола і не стає просто фоном.
Звідси й певна імпровізованість жанру: брейккор-треки майже гарантовано постають з мешапів і семплування, тобто з використання вже готових звукових поєднань та їхнього реміксування в режимі реального часу. Але найпоширеніший патерн, знову ж таки, стосується біту — це схема амен-брейку. Так називають ударну партію зі специфічною перебивкою, яка вперше з’явилася в пісні гурту Winstons Amen, Brother (звідси й назва цього брейку) на 1:26.
Потім ця партія стала культовою для електронної музики, зокрема для драм-ен-бейсу. Брейккор теж активно послуговується амен-брейком, і саме ця звукова схема в різних своїх втіленнях стала візитівкою жанру. Особливо це помітно у творчості Shitmat, котрого можна вважати представником олдскульного звучання брейккору. Наприклад, у цьому його треку біт справді впізнаваний – аж надто схожий на ударну партію з Amen, Brother.
Та ще однією важливою рисою брейккору (як і багатьох інших подібних жанрів) є його невизначеність: ви ніколи не зможете точно сказати, де закінчується брейккор і починається джангл, чи хардкор-техно, чи якийсь із піджанрів драм-ен-бейсу. У цьому й особливість такої музики — це завжди еклектика з абсолютно різних елементів, котра зрештою синтезує щось унікальне й цікаве. Тому, наприклад, подекуди можна натрапити на справді екзотичні поєднання, як-от у легенди цього жанру — Venetian Snares. У своїх треках він наважується інтегрувати патерни агресивного брейккору в класичні композиції.
Або, до прикладу, Igorrr, чий стиль навіть називають барококор, адже він поєднує мотиви барокових композицій, екстремальний вокал й гітарні соло від металу та ударні партії з електроніки.
Окрім цього, брейккор часто використовує мотиви реґі, раннього джанглу, індастріалу, дабстепу — цей перелік можна продовжувати довго. Але важливо те, що елементи всіх цих жанрів конденсуються в брейккорі незмінно довкола ударної партії — це тут основне.
Дітище буремних 90-х?
Історія цього жанру не менш цікава, ніж його характеристика. Брейккор зароджується наприкінці минулого століття, коли активно розвивається культура IDM. Що це таке? Якщо дуже спрощено, то є загальновідомий і популярний феномен EDM (Electronic Dance Music) — це традиційна й поширена електронщина, усеможливі піджанри house, які зазвичай грають в клубах, на фестивалях абощо. Натомість IDM (Intelligent Dance Music) — це значно більш експериментальна й нішева музика, щось ближче до техно, котре звучить на рейвах. Саме другий напрям дає імпульс для появи брейккору.
Проте цю історію можна виводити з іще раніших часів — від першої половини XX століття. У 1920-1930-ті роки викристалізувався такий жанр джазу як джангл. Він характеризувався дисонансним звучанням, своєрідною хаотичною поліфонією гучних і різних за тембром звуків — і з цього хаосу зрештою народжувалася специфічна мелодія. Найчастіше джазовий джангл асоціюється з іменем Дюка Еллінґтона, а риси згаданого музичного жанру можна впізнати в його відомій композиції Take the “A” Train.
Ця поліфонія збереглася ще в одному жанрі, який також отримав назву джангл — але цього разу йдеться про електронну музику, котра стала популярною в 1980-1990-ті. Тут теж виникає нагромадження різних партій, коли бас не припасовано до ударних, чи апеляції до екзотичних мотивів, зокрема до мелодики реґі, і саме тут починають з’являтися перші семпли та набирають популярності ударні перебивки (брейкбіти). Зрештою, саме класичний джангл (його ще називають олдскул-джангл) варто вважати батьком драм-ен-бейсу, який еволюціонував у 90-х. Цікаво навіть порівняти композицію Дюка Еллінґтона з джангл-треком класика цього жанру Roni Size (особливо – з 2:35).
Можна сказати, що брейккор теж виріс із джанглу, адже в обох цих жанрах синтезовані звуки наростають на скелет ударної партії. Власне цим жанрам дуже часто і не потрібно нічого, окрім самого лише біту, та й навіть біт інколи обмежується перкусією, снейром і клепом. Але що далі рухався брейккор, то агресивнішим і ламанішим він ставав.
З’явившись як експеримент й імпровізація, брейккор почав стрімко розгалужуватися на різні за мотивами стилі, при тому самі стилі зазвичай обмежувалися одним-двома виконавцями, як-от уже згадані й неповторні у своєму виконанні Venetian Snares та Igorrr. Тобто кожен писав брейккор так, як вважав за потрібне, а тому спільних знаменників у різних композицій цього жанру ставало дедалі менше. З цієї причини жанр почав активно асимілюватися в інших видах електронної музики. Що лишалося незмінним – то це тільки впізнавана ударна партія.
Дистанція до трушності
Та все це — уже відомі пасажі з історії музики. Найцікавіше ж починається у 2023 році, коли в TikTok набирають популярність відео з гештеґом #gorpcore. Цей черговий кор — відносно нова естетика, мода чи навіть субкультура, яка розвивається довкола романтизації походів, особливо гірських, популяризації аутдор-одягу тощо. Який стосунок він має до музики? Річ у тім, що на відео з панорамними гірськими краєвидами любителі аутдору накладали частину треку 143ways to lose urself виконавця usedcvnt.
Як уже можна було здогадатися, ця композиція є прикладом новітнього брейккору, який — хвала алгоритмам TikTok! — знову став трендовим і популярним. Поступово з’являються все нові імена виконавців, на брейккор-треки дедалі легше натрапити в мережі, а сам жанр почав активно обговорюватися. Проте не дуже важко помітити, що новий брейккор сильно відрізняється від старого. Тепер він не такий агресивний, але — більш мелодичний, глибокий, з використанням елементів ембієнт-музики.
Такі зміни можна пояснити як впливом трендів (наприклад, виконавці роблять свої треки саме такими, бо вони легко стають популярними в TikTok), так і загальними тенденціями розвитку музики, адже сучасні фонк чи лоу-фай насправді рухаються в схожому напрямку. Ба більше, сам брейккор починає обростати певними атрибутами й поза музикою: дуже часто з цим жанром асоціюються аніме-персонажки, естетика субкультур нульових (зокрема готів та емо), неон, компакт-диски тощо.
Очевидно, тут трендсетером стала ще одна визнана ікона брейккор-сцени — легендарна rory in early 20s. Музика цієї виконавиці значною мірою відрізняється від нових течій у жанрі, адже тут постійно з’являється агресивне звучання й анігільований прискоренням й ефектами біт, що так притаманно старому доброму брейккору. Утім, сам сконструйований образ rory in early 20s став орієнтиром для тих, хто піддався новим віянням брейккору.
А все ж таки багато фанів трушного, олдскульного брейккору запротестували проти переосмислення жанру: мовляв, усе це зовсім не брейккор, а так собі, дитячі забавки в легкий джангл. Схожа історія щодо невдоволень відбувалася раніше і з фонком: старі фани апелювали до мемфіса, ставлячи його в приклад справжнього й непідробного жанру, а нові тенденції та звучання — відкидали. Та у випадку з брейккором ці претензії видаються дещо надмірними, адже брейккор як жанр сам по собі з’явився з постійних експериментів, імпровізацій, поєднань елементів інших музичних напрямів, еволюції електроніки. То що ж дивного у тому, що ця мінливість зберігається й зараз?
Та в будь-якому разі брейккор є без перебільшення феноменом. Це жанр, який відносно успішно триває от уже близько 30-ти років (що солідно, як для електронної музики); це жанр, що вже встиг пережити свій ренесанс і навіть віднайшов свою візуальну естетику; це жанр, котрий, як і багато інших, викликає жваві дискусії щодо трушності та розвитку музики взагалі, а разом з тим — оприявнює неоднорідні процеси комбінації та синтезу, що постійно відбуваються в музиці. Зрештою, брейккор довів, що навіть ламання музики може звучати цікаво. Чи це не успіх?
