Стати рушієм змін: Українська школа політичних студій продовжує свій відбір на навчання у 2024

Українська школа політичних студій (далі — УШПС) — проєкт громадянської і політичної просвіти, заснований громадською організацією «Лабораторія законодавчих ініціатив» та Радою Європи. Зараз УШПС проводить відбір на програму 2024 року. Прийом анкет триватиме до 3 березня.

Це проєкт, що об’єднує представників та представниць різних сфер і середовищ, котрі прагнуть поглибити свої знання й навички, щоби вливати на державну політику та зміни в Україні. А якщо простіше — хочуть змінювати країну конкретними діями і за допомогою ефективних інструментів. Програма школи зосереджується на політичній просвіті, розкриває і показує, як функціонують ті чи ті механізми, зокрема, на державному рівні. 

Українська школа політичних студій — це не тільки про політичні аспекти, але й про краще розуміння процесів своєї сфери, зокрема, й культурної. Досвідом участі в програмі проєкту поділилися; проєкт-менеджерка програми European Policies and Ukraine в Erste Foundation Яна Барінова; журналістка, композиторка й фронтвумен гурту «Крихітка» Олександра Кольцова; а також театральний продюсер і режисер В’ячеслав Жила. 

Яна Барінова: Завжди та всюди шукати нові можливості для самовдосконалення — це моя вдача ще зі шкільних років. Мені подобаються вивчати й досліджувати щось нове, що я досі не знала чи не вміла. Так було і з Українською школою політичних студій.

Навчання там збіглося з початком моєї роботи директоркою департаменту культури КМДА — найбільшого балансоутримувача столичної муніципальної власності. Тобто це робота з сотнею творчих колективів, кожен — зі своїми вимогами, проблемами, «характером». Навантаження було шалене, проте я все одно знаходила час на сесії УШПС, бо поверталась із новими силами, ідеями та друзями.

Олександра Кольцова: На той час я працювала на Суспільному Мовленні, а після досвіду в іншій лідерській програмі мене надихнула ідея спілкуватися з людьми з різних секторів. Для мене особисто це було важливо, щоби краще почуватися в керівній ролі, розуміти ландшафт. Тобто помічати різні аспекти, і зокрема — політичні, оскільки Суспільне Мовлення фінансується державою, тож важливо бути на одному рівні з тими, від кого залежить робота медіа. Також на той час ми часто зустрічалися з політиками, розповідаючи їм про необхідність реформ і важливість цього незалежного ЗМІ.

Я хотіла також поглибити свої знання щодо того, як відбуваються політичні процеси в країні, розуміти, якою була історична тяглість таких явищ. Цього не можна осягнути, якщо просто почитати про, умовно, інтереси владної групи, про те, як будуються зв’язки, хто є агентами впливу і як відбувається законотворчий процес. Українська школа політичних студій дала мені як керівниці можливість дивитися на свою роботу ширше й охоплювати набагато більше аспектів, ухвалюючи якісь рішення.

В’ячеслав Жила: Головним поштовхом для мене стали різні резонансні події, які відбувалися в нашій країні. Помаранчева революція, потім Революція гідності, війна на Сході й повномасштабне вторгнення — усе це спонукало до думки, що Україна має запити на визвольну культуру, на зміни й покращення, а держава й суспільство потребує нової генерації.

На час мого вступу до УШПС я здобував МБА (магістр бізнес-адміністрування — ред.) та брав участь у програмі Generation UA — це такий вектор для чиновників нового часу й нового формату. Тобто то була історія про те, щоби покращувати країну, яка мала би розвиватися і ставати крутою. І мені здавалося (і досі здається), що культурному сектору вкрай бракує освічених людей, реформаторів, людей з європейським підходом, які розумілися саме на політиці у сфері культури. Тож я подумав: а хто, як не я, може взяти в цьому участь і завдяки програмі УШПС намагатися зробити щось якнайкраще для своєї країни?

В’ячеслав Жила: Наприклад, зараз  я пройшов відбір до Стенфордської бізнес-школи. З-поміж тисячі заявок від України відбирають 42 підприємців, які зможуть узяти участь у навчальній програмі Stanford Ignite Ukraine. У своєму есе я вказав, що був слухачем УШПС, і мені здається, це один із моментів, що дав мені зелене світло на те, аби потрапити на цю програму. 

А також УШПС — це і про горизонт знань, горизонт сприйняття дійсності загалом. Власне, цей довід і дозволив мені досягти певних вершин, які зараз уже в мене за плечима. Це також — один із найкращих досвідів, який мені вдалося пережити. Навіть зараз я беруся за будь-яку можливість долучатися до подій УШПС. Такі програми покращують і примножують успіх нашої держави і, як на мене, впливають на нашу перемогу, пришвидшують її, а це суперактуально сьогодні.

Олександра Кольцова: Передовсім така програма — про багатокомпонентність. Тобто коли актуальні речі змішуються в рівних пропорціях знань і достатньо концентровано даються слухачам. І, звичайно, УШПС надає дивовижну можливість для нетворкінгу між різними людьми, і це стає необхідним досвідом для керівників, які справді хочуть змінювати країну.

І також це — про інтегрованість, зокрема, в політичне середовище, що дозволяє краще зрозуміти відповідні процеси. Адже часто в бізнесі й ЗМІ чи в нашому щоденному спілкуванні чуємо, що «от є бізнеси й громадські організації, а ось є якийсь поганий бік держави, і там якісь можновладці утискають наші права». Такий підхід до сприйняття речей розсіюється, якщо спробувати розібратися в ситуації.

Тому це таке хороше щеплення від інфантильності — з одного боку. А з другого це й дає чітке розуміння, що ти і є тією державою, ти можеш бути активним агентом змін. І мені здається, що Українська школа політичних студій стверджує це бажання бути активним агентом змін.

В’ячеслав Жила: У цьому плані УШПС дуже класно себе позиціонує: це і про спеціалістів та лідерів думок, яких вона гуртує, і про залучення різних викладачів (адже це можуть бути й закордонні лектори), і — як результат — про якісні зміни, до яких можна дійти під час і після навчання. 

Наприклад, ми могли дізнатися, як працює на міжнародному рівні така інституція, як Європарламент у Страсбурзі, — цього просто так не осягнеш самостійно. УШПС якраз дає змогу розширити свої знання, спектр залученості до різних сфер, долучення саме до державного управління.

Олександра Кольцова: На мою думку, тривалий час роль культури була недооціненою у державництві, державотворчих процесах, у побудові ідентичності. Люди культури й самі звикли себе відокремлювати — «ми культура, а ви злі політики». Такі думки побутують і зараз, зокрема, в моєму середовищі — артистів і шоу-бізнесу. Шоу-бізнес розглядає державу як ресурс: «ви нам — гранти, можливості, а ми вам нічого не винні». 

Але мені здається, що важливо усвідомлювати необхідність своєї включеності в те, що ти робиш зокрема й особливо для людей, — і ці процеси не можна розглядати відокремлено. Раніше, коли більшість моїх колег працювала на Росію, таку тезу не зовсім розуміли. Тепер же артисти зосередились на українській аудиторії і на міжнародній спільноті, відчули себе амбасадорами України, а не лише бізнесменами та артистами. А ми своєю чергою маємо співпрацювати з державою як активні діячі культури.

Також усім нам варто виходити зі своєї бульбашки. УШПС у цьому дає можливість доторкнутися до досвіду людей із різних куточків країни навіть на локальному рівні. Для мене особисто було великим відкриттям і водночас неймовірним досвідом ознайомитися з тим, як влаштована, наприклад, регіональна гілка влади, дізнатися більше про їхні процеси й рутини. Загалом такі кроссекторальні зустрічі надзвичайно корисні для всіх, незалежно від сфери інтересів і діяльності.

Яна Барінова: Безумовно, працює. Міждисциплінарні дискусії, несподіваний досвід — це завжди потужний каталізатор креативного мислення, яке для нас в умовах війни набуває життєво важливого значення. Ситуація зі сприйняттям російської агресії у світі ускладнюється, до війни в Україні звикають, від неї втомлюються. Ці реакції у західному суспільстві зрозумілі, та з ними, на мою думку, можна і треба працювати завдяки інструментам культурної дипломатії. Дворічний досвід роботи з потужними міжнародними проєктами переконує мене в тому, що наша культурна експансія має відбуватися на всіх рівнях: від індивідуального до міждержавного. Тому, думаю, було б корисно додати до наступної програми УШПС ще й такий вимір — дієво-світоглядний, якщо так можна сказати.

Інтенсивність спілкування під час сесій дуже швидко робить людей зрозумілими, тому що це дає змогу побачити, хто «твій», хто «не твій», і вже з «твоїми» познайомитися ближче. Серед моїх одногрупників, наприклад, була Аліна Михайлова — військовослужбовиця, волонтерка і депутатка Київради. Її підтримка під час виступів у сесійній залі, де я захищала бюджет і програму діяльності Департаменту, була дуже важлива. Також з нами в УШПС вчився і засновник рекрутингової агенції Lobby X Влад Грезєв. І саме до нього я зверталась, коли формувала нову команду Департаменту. А ще тепло згадую чільного заступника міністра економіки Віталія Кіндратіва. Такі люди і формують твоє професійне «павутиння», нетворк, з яким почуваєшся впевнено за будь-яких обставин.

Взаємні інтерес і повага виникали у нас просто із самої атмосфери вільного спілкування професіоналів у різних галузях, яких УШПС уміє знаходити.

Яна Барінова: Війна на все впливає дуже погано, і йдеться не тільки про інституалізацію культури, але й про життя як таке. Війна — це смерть і руйнування. Єдине, що ти маєш робити, — сприяти її якнайшвидшому справедливому завершенню. Чим я і намагаюсь займатися в Erste Foundation — потужній європейській інституції, яка з перших днів повномасштабного вторгнення надає Україні соціально-культурну та гуманітарну допомогу.

Олександра Кольцова: Зараз ні в кого немає сумнівів, що культура — це потужна дипломатична сила, що культура має бути присутня на міжнародній арені масштабно.

І цей безпековий аспект в УШПС — теж важливий, і ми багато про це говорили під час сесій. Тільки люди, які є носіями власне української культури, можуть уповні зрозуміти інші небезпеки для держави. Тому що культура — це ідентичність. Ідентичність — це подальші вчинки та рішення.

Мені здається, насамперед потрібно реформувати Міністерство культури, тому що зараз дуже багато запитань до його ефективності. Потрібні також люди, які будуть мислити ширше, мислити проукраїнсько. Так, їм необхідна освіта. Але варто і поспілкуватися з іншими людьми, представниками різних сфер, щоб розуміти картину загалом.

Тому я би рекомендувала своїм колегам із культурного сектора Українську школу політичних студій, тому що держава потребує нових управлінських кадрів, включених у політичний процес. Бо для того, аби змінити щось на краще, варто спочатку зрозуміти, як це все працює.

Поза сумнівом, зараз питання ідентичності й культури — на перших шпальтах, тому що всі прекрасно усвідомлюють: нам потрібне потужне лобі для того, аби українська культура прозвучала на весь світ. А без державних інструментів це складно буде здійснити. 

В’ячеслав Жила: Тут є два основних моменти. Усередині країни сформувався колосальний запит на українську культуру. Ми почали цікавитися тим, ким ми є, тим, що росіяни так прагнуть знищити. Ба більше, українці почали самі рухати та творити сучасну українську культуру.

І тут постає питання — чи готова до цього влада? Іти на якісні зміни у сфері культури, яка досить непросто піддається реформуванню?

Але запит суспільства буде рости, і саме він стане двигуном для тектонічних змін у державному менеджменті.

І зараз дійсно дуже непростий час, вирішальний. Ми маємо бути дуже уважними, можливо, навіть із дрібкою тривожності ставитися до захисту та розвитку нашої культури.