Занурення в простір Півдня України — фокус одразу двох поточних проєктів: виставки та книги. Виставка «Херсон. Степ тримає» експонується в Мистецькому арсеналі і триватиме до 28 вересня. А відповідна книга має назву Ecocide in Ukraine: The Environmental Cost of Russia’s War. Про неї в межах програми виставки розповіла авторка та міждисциплінарна дослідниця Дарця Цимбалюк у розмові з модераторкою — дослідницею і кураторкою виставки Катериною Ботановою.
Дарця Цимбалюк поділилася про дослідження особливостей цього простору та наслідків для нього, які лишає по собі російсько-українська війна, а також авторка розповіла про те, що змусило її писати і що вона хотіла донести в книзі.
Фото з розмови про книжку Ecocide in Ukraine: The Environmental Cost of Russia’s War Дарці Цимбалюк. Фотограф — Андрій Цикота
Виставка, у межах якої відбулася розмова — про простір Півдня України. І про нього ж міркує дослідниця Дарця Цимбалюк у своїй книжці Ecocide in Ukraine. Це глибоко особистий погляд на екологічні наслідки війни Росії проти України. Через емоційні описи природи та історії людей, які живуть з наслідками війни, Дарця показує масштаб екологічного лиха й втрати рідних місць.
«Коли говориш про місця, які знаєш, то в тебе є певні втілеснені, ситуативні знання. Я хотіла багато говорити про Миколаївщину, бо про неї дуже мало написано. Як на мене, це територія, яка мало знана навіть в Україні, не кажучи вже про за її межами. Хоча на момент написання книги я вже давно не жила в Миколаєві, це все одно був мій простір дитинства», — ділиться Дарця Цимбалюк.
Дарця Цимбалюк зауважила, що писати та документувати південь її багато в чому змусило відчуття втрати та бажання рятувати те, що зникає:
«Це доволі сумний факт, але, коли починаєш втрачати, зовсім інакше думаєш про простір. Зростати в Миколаєві було досить нелегко, наші стосунки з цим містом були складними. Проте зараз відкриваються нові досвіди, які змушують їх переосмислити, — це й повернення, і ситуація загрози».
Дослідниця Дарця Цимбалюк на події. Фотограф — Андрій Цикота
Щодо слова «екоцид» у назві книги Ecocide in Ukraine дослідниця прокоментувала, що її більше цікавив саме досвід екоциду, а не правові питання, які його стосуються. Вона хотіла подивитися на більш буденні моменти, які не завжди є юридично важливими, але формують важливий досвід:
«Головним мої питанням у книзі було те, як змінюється наше сприйняття простору. Мені здається, воно в нас дуже змінилося через війну. Моя книга написана англійською мовою на західну авдиторію, і мені хотілося поговорити про речі, які не потрапляють до новин — наприклад, пляжі, які розміновували сапери, куди зараз люди ходять купатися, хоча ніхто достеменно не знає, чи дійсно це безпечно. Таке життя багатьох людей в Україні. Тому для мене було важливо артикулювати це західному читачу: як відчути на собі зміни того, що ти любиш», — розповідає Дарця Цимбалюк.
Авторка також поділилася, що, коли вона говорить про Україну, їй хочеться розповідати про живі світи та простори:
«Мені здається, що ніде так повністю не відчувається життя, як в Україні. Коли на певній території точиться війна, то цей простір може здаватися мертвим з географічної точки зору. Насправді ж він населений мільйонами істот. Тому я думала про воду, землю, повітря, як живі світи, які населені різними організмами».
Фото з події у Мистецькому арсеналі. Фотограф — Андрій Цикота
Екосистемою півдня, про який йдеться в книзі, є степ, який багато в чому визначає його простір. У сучасному світі степ є неоднорідним — у ньому є аграрні виробництва, великі міста, які змінюють наше сприйняття цього біому. Про це Дарця Цимбалюк міркує:
«Степи — багатозначні. Це регіон, це степова культура, з людьми, які його населяють. Якщо ми говоримо про степ як про якісь нерозпахані землі, то його лишлиося дуже мало — за ще довоєнною статистикою, його було десь 3%.
Хоч я й виросла у сільській місцевості, в якийсь момент я зрозуміла, що фактично мене оточували монокультури. А степ у його екологічному визначенні я побачила вже в заповідниках».
«Часто є уявлення, що існує “степ до людей”, “степ до поселення кочівників”. Але, з того що ми знаємо навіть про ті ж американські прерії, то ці простори вже давно перебували в географічному контакті з людиною, просто різного рівня навантаження. Наприклад, перехід до індустріальної агрокультури дійсно сильно змінив ці території.
Зараз не існує, окрім як у нашій уяві, степу як якогось незайманого простору. Для степу відіграють важливу роль копитні тварини, яких ми можемо бачити й у наших заповідниках зараз. І вони відігравали роль ще до активних індустріальних процесів», — коментує сприйняття степу дослідниця.
Дарця розповідає, що в більшості джерел, зокрема й про євразійський степ, вона знаходила колоніальні погляди на цей біом, що відображають уявлення про нього як про «порожній», дикий простір, який є небезпечним. Саме такі візуальні образи, на її думку, і відображають колоніальне сприйняття степу, оскільки не вказують глибшої взаємодії з простором. Дослідниця ділиться:
«Мені ж здається, що степ треба нюхати: він про запахи, аромати. Цей простір скоріше про ольфакторне сприйняття, аніж про візуальне».
