Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. В шостому епізоді дізнаємося, що приховує слово «цимбали».
За останні два роки запит на пізнання української культури та традиції виріс так, як ніколи за всі тридцять років незалежності. І продовжує зростати. Почути традиційну музику на вулицях столиці та побачити молодих людей, які із задоволенням танцюють «гречаники» чи «метелицю» вже не є екзотикою.
Одним із незвичних інструментів, який за останні років сімдесят майже зник з теренів центральної та лівобережної України, але починає знову зʼявлятись у складі традиційних музичних гуртів, є цимбали.
Цимбали — струнний музичний інструмент, який складається з дерев’яного корпусу прямокутної, частіше трапецієвидної форми, з натягнутими над ним струнами. Струна приводилась в рух ударами молоточків.
Багато дослідників вважають, що цимбали — це дуже давній інструмент, якому понад 1000 років і який був поширений всюди — у Китаї, Південно-Східній і Середній Азії, на Близькому Сході. Цікавим є і походження терміну «цимбали». У давній Елладі під час свят лунав звук примітивного музичного інструмента, що мав вигляд металевих чаш (мисок) невеликого розміру і називався «кімвал», або «цимбалум», як його пізніше називали римляни. Цей інструмент не був струнним, проте сама назва згодом поширилась всією Європою і нею стали позначати струнні інструменти, подібні на сучасні цимбали.
Загалом всю музику, яка в давнину звучала на землях сучасної України, можна розподілити на декілька груп.
Побутова музика, при виконанні якої використовували величезну кількість духових інструментів, дудки і сопілки. Найчастіше такими інструментами послуговувались пастухи. Роги — один з найдавніших інструментів, яким користувалось людство. З рогів теж видобували музику, що належить до побутової.
Епічна музика — той вид музичного мистецтва, яким займались кобзарі та лірники, граючи на бандурах, кобзах та лірах. Своїми піснями вони передавали не просто мелодію, але ще і велику кількість смислів та інформації.
Троїста музика — вид музичних ансамблів, які вже у XVII-XVIII ст. були зафіксовані на територіях сучасної України. Такі ансамблі відігравали важливу роль у побуті українського села — вони грали на народних святах, весіллях, ярмарках і вечорницях, виконуючи переважно танцювальні і пісенні мелодії. Такий народний інструментальний ансамбль міг мати у складі такі інструменти: скрипки, басолі (баса), бубна (в центральних областях), або скрипки і цимбали (у західних областях). Взагалі варіації інструментів були різні. Колись давно троїсті музики використовували навіть дуду (волинку).
Отже, чому ж ці музики є троїстими? Чи в цих ансамблях було тільки троє музикантів, чи вони мали тільки три інструменти? Відповідь — ні! Просто саме три інструменти підходять для базового музичного звучання — мелодія, ритм і бас. Але ким же були ці музики і звідки вони в такому складі взялись в українському селі?
Сучасному поколінню здається, що люди колись були інакшими, жили спираючись на кардинально інші життєві принципи, мали інші бажання… хоча насправді в будь-які часи людина хотіла прогресу, шукала нового і кращого.
Так само і українське село тягнулось за містом. А місто наше, відповідно, придивлялось до європейських новинок, моди. В Європі XVI століття активного розвитку набула барокова культура. Композитори почали писати оркестрові твори, і тому виникла необхідність в подібних інструментах, які можна було б однаково настроїти на звучання.
Таким чином з європейського міста на територію сучасної України потрапила скрипка — тому що на цей інструмент була мода! Саме скрипка є найважливішою складовою троїстих музик, оскільки вона — відповідає за мелодію.
Скрипка — це деревʼяний струнний інструмент, який відтворює звук завдяки руху смика по струнах. У суспільстві довгий час побутували уявлення, що для того, щоб грати на скрипці, потрібно мати абсолютний слух, а також неабияку впертість та працьовитість. Але ж як вчились музиканти в традиції?
Найкраща відповідь — «на око», «на слух».
Діти з народження чули рідну мову, пісні й музику, які їх оточують. І за час, поки вони росли, вони інтуїтивно вивчали велику кількість традиційних мелодій. Грати спеціально ніхто нікого не вчив. Якщо в когось було бажання і хист, то та дитина (чи вже молода людина) придивлялась, як водили музиканти смиком по струнах, як перебирали пальцями, пізніше брала дві палиці і пробувала пародіювати гру на скрипці. Будьмо відверті — хто з нас не брав вдома віника чи швабру, щоб відчути себе гітаристом? До речі, ось шматок пісні, який фіксує, що інструмент пробували робити з усього:
«Ой скрипочка із липочки,
А струни з барвінку,
Як заграю — буде чути аж на Україну».
В якийсь момент, набравшись сміливості чи впевненості, дитина просила пограти на справжньому інструменті.
Троїсті гурти також часто грали на бубні, він належить до класу ударних інструментів. Саме бубон є тим архаїчним музичним інструментом, що був поруч з людиною протягом декількох десятків тисячоліть. Довгий час давні народи під час танців і релігійних обрядів відбивали ритм на бубнах та барабанах, також ударні були важливі у військових битвах та походах. Бубон був відомий і в давньому Єгипті під назвою tamburino, і в перській культурі, в давній Індії та в Африці.
На бубні можна грати руками, а можна бити по ньому паличкою, яку в нас в народі називають колотушка. Але дуже часто словом «бубон» називали те, що ми уявляємо під словом барабан. Саме з ними тріумфально заходили в міста, грали в церковних процесіях.
«На горі бубнують,
Під горою танцують,
Молоді легені,
В солдати вербують».
Важливою до обговорення є також тема виготовлення музичних інструментів. Скрипка, басоля та цимбали вироблялись із різноманітних видів дерев, які були поширені в тому регіоні. Відповідно якість інструментів залежала від якості самого дерева, що фіксується навіть в словах пісень:
«Ей, заграй ми музиченько,
на дубові (липові, тернові) скрипки…»
Втім, не менш важливими для звучання є струни. Цимбали прийшли на наші терени вже з залізними струнами. А от в смичкових інструментів струни ще до середини XX століття мали тваринне походження. Їх виготовляли із кишок чи сухожиль тварин на звичайних мʼясокомбінатах: там, де виготовляли мʼясні харчові продукти, існував окремий цех із виготовлення струн для музичних інструментів. Але були такі струни дуже ненадійними — швидко рвались. За одне весілля скрипаль міг змінити три струни! До того ж натягнути дуже сильно кишку складно, бо вона має схильність лопатись, відповідно і звук вона давала менш дзвінкий. Тому інструменти і еволюціонували разом із загальним прогресом — сьогодні вже маємо залізні або синтетичні струни.
Наприкінці хочеться додати, що троїсті музиканти — це була окрема професія. Люди грою на інструментах заробляли собі на життя. Оскільки «жива музика» була єдиною можливою музикою в ті часи — то ж і роботу музиканти мали кожного дня: на весіллях, христинах, храмових святах, вечорницях та на інших важливих подіях, що відбувались в велелюдних українських селах.
Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».
Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Soundcloud, Youtube, Megogo, NV podcasts, ABUK.
