Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. У сьомому епізоді поговоримо про слово «січ».
Історичне явище, про яке знають і пишаються не тільки в Україні, і яке стало видатним також і в європейській історії, — це козацтво. Від маленького до великого — кожен українець може ствердно відповісти на питання, чи знає він, хто такі козаки і де вони жили. А слово «січ» завжди асоціюється з місцем козацької слави та воїнами, які носили оселедці, і для котрих слово «воля» стало священним. Але звідки ж взялись ці люди та їхні фортеці в нашому славному минулому?
Єдиної думки щодо походження слова «січ» у науковців до сьогодні немає. Найімовірнішим є припущення, що воно походить від слова «засіка», тобто — штучна перешкода з повалених дерев, влаштована в оборонних цілях, або табір, обнесений частоколом. Частокіл — це огорожа, паркан з кілків, що були густо вбиті у землю, одне біля одного, і мали засічені верхівки.
Але слово «січ» — це не просто мовний термін, адже за ним ховається декілька важливих явищ. Отже, січчю називали:
- поселення, оточене огорожею з палиць та жердин — певний вид фортеці;
- певну територію, яка була розташована за порогами Дніпра;
- військову організацію, яку ще називали кіш.
На півдні українських земель існували території, які називались Диким полем, і були вони майже незаселеними, але багатими на різні види тварин та риби, яка водилась в річках. Тому ці місця приваблювали людей, і туди почали ходити на промисли — займатись мисливством і рибальством. Таких людей стали називати «уходниками». З часом ті люди почали оселятись на цих землях, створюючи невеликі поселення. Але місцевість Дикого поля межувала зі степом і часто зазнавала нападів з боку татар, які там жили. Тож згодом у поселенців виникла потреба охороняти свої території — так «уходники» стали в тому числі займатись і захистом своїх кордонів.
Першим, хто побудував спеціальне оборонне укріплення, січ, був волинський князь Дмитро Вишневецький. Це сталось у 1556 році на острові Мала Хортиця. І ця січ отримала назву Хортицька. Вона знаходилась за порогами Дніпра.
Пороги — це природні камені, які визирали з-під води і утворювали камʼяні перешкоди. В цьому місці річка Дніпро дуже розливалась і утворювала в тому числі ще й велику кількість островів, які були важко доступними для татар. Звідси і походить загальна назва цих територій — Запорозька Січ. Протягом 250 років головні фортеці Січі розташовувались у різних місцях, звідки пішли їхні назви: Токмаківська, Базавлуцька, Микитинська (на територіях сучасних Запорізької та Дніпропетровських областей).
Що ж являли собою такі фортеці? Це були поселення, обнесені частоколом, які могли мати по периметру рови і оборонні вежі. У центрі Січі розташовувався майдан, на якому розміщувались церква та адміністративні будівлі, а від майдану відходили довгі деревʼяні будинки — курені, в яких жили козаки. В цих будинках були світлиця і кухня. І, як правило, люди в такий курінь обʼєднувались за регіональним походженням, адже переїжджали жити на Січ з різних територій. Водночас курінь був і військовою одиницею козацького війська, тобто коли вояки йшли у похід, то окремо розподілялись на військові одиниці — курені: Переяслівський, Батуринський тощо.
З часом велика кількість чоловіків та хлопців виявляла бажання потрапити на Січ, але чи кожен охочий мав таку можливість? Однією з головних умов прийняття в козаки була наявність християнського віросповідання, тож той, хто прагнув долучитися до Запорізького війська, мав дотримуватися цієї вимоги незалежно від соціального стану. Якщо до козацтва бажали долучитися люди інших національностей та релігій, вони повинні були прийняти православʼя.
Спочатку молодика приймали на 2-3 роки навчання, впродовж яких він прислуговував бувалим козакам та навчався військової справи: фехтувати, стріляти, виконувати гопак (гопак — це не тільки танець, але ще й вид бойового мистецтва) — таких новобранців називали джури. Важливо було також знати грамоту, основи астрономії та медицину — для вивчення цих наук на Січі існували власні школи.
Потім на молодика чекало декілька видів іспитів на звання запорожця. Наприклад, зʼїсти миску дуже перченого борщу або пройти по колоді, перекинутій між скелями Дніпра, перепливти через пороги Дніпра проти течії, промчати степом на коні задом наперед… Урешті-решт, запорізьким козаком могли стати не всі, і взагалі, козак — це була не просто професія для фізично вправних людей, але ще й певний стиль життя, моральні цінності та погляди.
Досить часто козацька справа асоціювалася виключно з війною та бойовим мистецтвом, але козаки також мали забезпечувати своє життя — то ж на Січі вони займались різноманітними промислами: мисливством, риболовлею, бджолярством і лозоплетінням. Також вели торгівлю і займались охороною територій і супроводженням товарів під час переправ річками. Ну і, звісно ж, військова справа — куди без неї?
Козаки мали добре сформовану військову структуру. Саме військо поділялось на кінноту, піхоту та артилерію. Крім того, козаки були відомі як вправні моряки — човни, на яких вони плавали, називались «чайками». Це був плоскодонний човен, який мав вигляд величезної видовбаної колоди, з бортів обшитої дошками. На борт такий човен міг взяти 40-60 козаків, а ще в них складали зброю і провіант. Часто «чайки» споруджували ще й гарматами. Ходили козаки такими човнами по Дніпру і навіть у Чорне море. «Чайками» також могли перевозити товари, а іноді і людей, яких звільняли з полону під час козацьких нападів на татар.
Чотириста років тому козаки жили, спираючись на демократичні засади, і самі обирали собі органи управління. Вони організовували козацьку раду — подію, коли всі запорожці збиралися задля розвʼязання важливих січових питань. Такі ради обовʼязково збирались тричі на рік — напередодні релігійних свят — Різдва, Покрови, Великодня, а за потреби — і частіше. Всі козаки на Січі були рівні і шляхом голосування — підкиданням шапок вгору — ухвалювали важливі для січі рішення і обирали основні керівні посади — козацьку старшину, до якої входили:
- кошовий отаман, який ніс головні керівні функції;
- писар — відповідав за все діловодство;
- суддя;
- осавул;
- курінні отамани.
Будь-яка козацька рада супроводжувалась биттям у литаври — величезні барабани, звук яких супроводжував козаків і у військових походах. Литаври є одними з козацьких клейнодів, тобто символом козаків. До головних козацьких клейнодів також належать: корогви (прапори), печатки, каламар (чорнильниця, яку брали навіть у походи) і, звісно ж, булаву. Булава як символ козацької влади, подолавши шлях крізь віки, сьогодні є офіційним символом влади Верховного Головнокомандувача ЗСУ — Президента України. Дуже часто булаву оздоблювали коштовним камінням, перлами і прикрашали вензелем або особистим гербом власника.
А ось образ самого козака дійшов до нас дещо спаплюженим… Чи дійсно ці воїни носили яскраві червоні шаровари та вишиті сорочки? Насправді козаки були звичайними людьми, їхній зовнішній вигляд не відрізнявся від інших — вони вбиралися у те, що було зручним: якщо йшли працювати — одягали прості звичайні штани та сорочку з домотканого полотна (як і решта чоловіків з регіону, з якого вони походили), а на свято, ярмарок чи важливі події могли віддати перевагу ошатним шовковим шароварам. До речі, слово «шаровари» походить з тюркської мови і означає широкі штани. Деякі шаровари могли сягати в ширину трьох метрів, втім затягувались на талії мотузком і підперізувались тканинним або шкіряним поясом.
Тема козацтва та козацької спадщини є неймовірно широкою та актуальною для нашого сьогодення. Тому варто усвідомити, що Січ — це не тільки про фортецю, а козаки — не про шаровари, оселедець, шаблю та бойове мистецтво. Це важливий багатогранний феномен, який існував на теренах сучасної України.
Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».
Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Soundcloud, Youtube, Megogo, NV podcasts, ABUK.
