Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. В п’ятому епізоді дізнаємося, що приховує слово «кургани».
Чи часто ми запитуємо себе про те, скільки різноманітних народів жили на теренах сучасної України до нас?
Скільки недооціненої спадщини залишилось нам від різноманітних культур?
Скільки ще не віднайдених скарбів може ховати українська земля?
Важливою археологічною та культурно-історичною спадщиною для нас є кургани, які колись густо вкривали українські ландшафти. Ще Тарас Шевченко писав: «Могила, або курган, на Волині та Поділлі велика рідкість. По берегах же Дніпра, в губерніях Київській, Полтавській, ви не пройдете версти поля, не прикрашеної високою могилою, а іноді й десятком могил». Багато цих споруд можна побачити в українському степу і на території Північного Причорномор’я.
Курган — це надмогильний пагорб, споруда із землі, каміння чи дерева над похованням. Походить це слово з тюркської мови — словом «курган» називали могильний пагорб або ж могильний будинок-укріплення. Давні кургани — це пам’ятки не лише археології, а й історії, культури та архітектури, а створення таких споруд було напряму повʼязано з віруваннями людей. Вони поширені на територіях Старого Світу і зустрічаються на всіх континентах крім Австралії.
Всім курганам притаманні такі ознаки: насип округлої чи прямокутної форми і заглиблене поховання під землею. Курганні поховання є характерними для багатьох культур, ба більше — вони будувалися протягом довгого часу, від 4 тисячоліття до нашої ери й аж до XXVI століття нашої ери.
На теренах України знаходять могили різних народностей: кіммерійців, сарматів, скіфів. Велику кількість цінних артефактів, які розповідають про їх культуру, залишили саме скіфи.
Скіфи — це іраномовний кочовий народ, який прийшов на терени сучасної України з території середньої Азії у VII столітті до нашої ери. Саме в цей час відбувалось велике переселення народів. Найбільш відомі писемні згадки про скіфів залишив нам грецький історик Геродот у своєму тексті «Скіфія». Він записав декілька легенд про походження скіфів, одна із них твердить:
Саме цей текст підтверджує, що скіфи жили на річках Борисфена — так давні греки називали ріку, що ми знаємо як Дніпро.
Скіфи початково були кочовими племенами. Одна з основних ознак кочових племен це відсутність постійного житла — все життя вони переводили свої стада на інші території, оскільки тварини за деякий час виїдають всю рослинність навколо і потребують нового місця для пасовиська.
Геродот зазначав, що всіх скіфів можна розподілити на групи за родом їх діяльності: скіфи-кочовики, скіфи-царі, скіфи-орачі, скіфи-хлібороби.
Тож деякі зі скіфів осіли на наших теренах і навчились вести осілий спосіб життя, а також зайнялись обробкою землі — це були названі істориком скіфи-орачі та хлібороби. Ці племена вирощували переважно зернові культури — просо, ячмінь, пшеницю, а також часник і цибулю. Займались виловом і засолюванням риби. Звісно ж — торгували із сусідами, про що свідчить велика кількість грецьких амфор з-під вина та олії, які знаходять археологи. Жили ці скіфи на територіях лісостепу, на півночі, в центральній та східній частинах сучасної України.
«Їхня країна — рівнинна, і рясніє травою, і зрошується водою багатьох річок, яких є стільки, скільки каналів у Єгипті», — такий опис земель нам залишив історик Геродот.
Скіфи-орачі та землероби вели осілий спосіб життя: вони будували поселення, які сьогодні називають словом «городища». Городища — це укріплені поселення, які були оточені ровами та валами і часто — захищені природними перепонами (ярами, річками, болотами).
Одним з найбільших на сьогодні відомих городищ вважається Більське, що знаходиться на межі Полтавської та Сумської областей. Воно було надзвичайно великим, протяжність захисних валів складала майже 37 кілометрів. Уявіть, скільки зусиль і вмінь потрібно було вкласти в будівництво таких масивних споруд!
Скіфи-кочовики, відповідно, займались переважно скотарством, жили на степовій території сучасної України й не вели осілого способу життя. Кожна родина мала своє власне стадо і пересувалась з ним із території на територію. Розводили скіфи переважно овець і коней. Саме кінь для скіфів був об’єктом гордості, другом і соратником. Це помітно з конячої збруї, яку, як правило, щедро оздоблювали, іноді навіть золотими прикрасами.
Ця прихильність до коней з’явилась не просто так, адже скіфи були дуже вправними вершниками. Саме ця особливість виділяла їх з-поміж інших народів того часу. Геродот, до речі, залишив нам багато згадок і про те, як саме скіфи воювали, не полишаючи сідла. Дослідивши знайдену скіфську зброю, науковці та історики переконалися, що довгий час рівних їм в кінному бою не було. Лук їх відрізнявся від інших невеликим розміром і мав досить незвичну форму — тому стріляти з такого лука скіфи вміли і на праву, і на ліву руки, і навіть повернувшись назад. Тобто вони не знали про стремена та спокійно їздили на конях і навіть могли, не тримаючись за вуздечку, воювати із ворогом.
Ще одна згадана Геродотом група — царські скіфи. Сама назва говорить ким же вони були. Царські скіфи — це правителі, аристократія що вважали себе вищими за соціальним статусом, порівняно з іншими скіфами. Вони збирали з усіх податки, несли відповідальність за ведення війни і політичні відносини з іншими народами. Оскільки Скіфію, як називали її греки, складно віднести до держави в сучасному розумінні, то і царів-правителів там було декілька — кожен мав вплив на певні території. Найчастіше згадується скіфський цар Атей, який навіть карбував власну монету і неодноразово вступав у військові битви із греками.
Царські скіфи залишили по собі найбільшу кількість вартих уваги артефактів у своїх могилах-курганах. Згідно з їхніми віруваннями людина продовжувала жити в потойбічному світі, тож під час поховання разом з нею складали всі необхідні речі. Чим поважнішою була померла людина, тим видовищнішим за масштабом та наповненням було її поховання. Своїх царів скіфи ховали з почестями, у всіх обладунках та зі зброєю. Дуже часто в курганах або в нішах коридорів, які вели до могили, знаходили похованих коней зі збруєю і навіть із конюхом, який ними опікувався в житті… Важливими атрибутами, які знаходили в курганах, є казани на 200-300 літрів. Вони були доказом того, скільки цей правитель міг прогодувати людей. Амфори з вином та олією для «їжі» в потойбічному житті складали в могили також.
Найбагатші кургани України були знайдені в межах Запорізької та Дніпропетровської областей. Одним з найвідоміших курганів Дніпропетровщини є курган «Товста могила», що протягом тисячоліть зберігав один з видатних витворів світового мистецтва — царську пектораль, яку знайшов в 1970 році археолог Борис Мозолевський. Слово «pectoralis» означає «нагрудний» — тож це була нагрудна прикраса. Такий тип оздоби був і у єгипетських фараонів, і в перських царів, і в римських воїнів. Також деякі українські дослідники продовжують називати такий тип прикрас «гривнами» або «нагрудниками».
Пектораль не є суто скіфським витвором ювелірної майстерності, навіть навпаки — дослідження показують, що ці нагрудники виготовляли на замовлення скіфів грецькі майстри! Але є одна важлива ознака, яка притаманна саме ювелірним виробам скіфів — зображення звірів на предметах. Цей стиль нам відомий під назвою «звіриний стиль» і напряму асоціюється зі скіфською культурою.
Втім, саме Царська пектораль стала символом скіфської спадщини України і має світове значення. Її вага — 1148 грамів, але якщо на неї глянути, здається вона набагато важчою. Сюжет прикраси розділений на три яруси, і цей поділ демонструє нам уявлення скіфів про світобудову. Нижній ярус зображає сцену боротьби коня з грифонами, тобто — міфічний світ, який собі скіфи уявляли і, напевно, в який вони вірили. Середній ярус — це буяння природи, квіти й інші різноманітні рослини. Верхній ярус з фокусом на центральну сцену ілюструє життя скіфів: двоє чоловіків, роздягнених до пояса розтягують хутро (найімовірніше, аби шити одяг). Ліворуч і праворуч від них зображені корови з телям, вівця з ягням і молоді скіфи — отож верхній ярус розповідає про світ, в якому самі скіфи і жили.
Царська пектораль є головною візитівкою скіфського світу, але вона — не єдина. Мистецтво скіфів є одним із яскравих явищ кочівницької культури, тому щиро запрошую всіх погулити й роздивитись скіфський золотий гребінь, або статуетку золотого кабана, а також велику кількість інших золотих прикрас та зброї. Ще краще буде відвідати скарбницю національного музею Історії України, яка розташована на території історико-культурного заповідника Києво-Печерської Лаври, саме там зберігається найбільша колекція скіфських коштовностей.
Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».
Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Soundcloud, Youtube, Megogo, NV podcasts, ABUK.
