Олена Теліга: портрет, накреслений пунктиром

Такими словами лірична героїня вірша Олени Теліги «Вечірня пісня» проводжає коханого на війну.

Якби Олена Теліга жила у наш час, то написала б, що плакати буде після перемоги. Але ні до закінчення Другої світової війни, ні тим паче до розпаду Радянського Союзу, проти якого боролася, вона не дожила. 

Олена Теліга, у дівоцтві Шовгенова, народилась у 1906 році поблизу Санкт-Петербурга в тоді ще Російській імперії. Батьки її були за походженням українці. 

Дитинство Олени Теліги проходило в інтелектуальній та культурній атмосфері. Виростала вона в російськомовному середовищі і, за її ж словами, виховувалася в імперському дусі. Хрещеною мамою дівчинки була російська поетка Зінаїда Гіппіус. Тільки коли родина у 1918 році переїхала до Києва, Олена почала вивчати українську мову.

У 1920-х роках, переїхавши вслід за батьком, який був членом уряду УНР, в еміграцію у Подєбради, Олена отримує атестат зрілості та починає вивчати українську мову в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. Її репетитором з української мови був Михайло Теліга, старшина армії УНР і бандурист, із яким вони згодом одружилися. В еміграції Олена Теліга усвідомлює себе українкою, хоча шлях від імперського виховання до української ідентичності не міг, звичайно, бути легким.

На цей час припадають перші публікації її поезій. Олена Теліга починає товаришувати зокрема з Євгеном Маланюком, Леонідом Мосендзом, Юрієм Дараганом, Оксаною Лятуринською, Наталією Лівицькою-Холодною — це середовище отримає згодом назву «празької школи поетів». Загалом поезія Олени Теліги отримувала схвальні відгуки, однак в емігрантських колах подейкували, що Євгенові Маланюку її вірші не подобались. Поезії самого Євгена Маланюка та Леоніда Мосендза, а точніше образ жінки в них, поетка пізніше розкритикує у своєму есеї «Якими нас прагнете».

«З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою», — так Олена Теліга розповідала Уласові Самчукові про випадок уже в еміграції, після якого вирішила розмовляти лише українською: її обурило, як зневажливо висловлювались про українську мову люди, у товаристві яких вона перебувала.

У 1930-х роках Олена Теліга жила у Варшаві. Поступово відбувається  її розрив із прихильниками уряду УНР: дослідники біографії Олени Теліги вважають, що початком цього стала критика її поезії у другому випуску альманаху «Ми». Крім того, погляди Олени Теліги на те, якою має бути визвольна боротьба, у той час почали розходитися з методами УНРівців. Натомість вона починає співпрацювати з Дмитром Донцовим та виданням «Літературно-науковий вісник», де друкувала свої поезії та есеї. Тоді ж Олена поступово стає прихильницею ідей ОУН, а з 1939 року починає співпрацювати з культурною референтурою ОУН, де керівником був Олег Ольжич.

Збірний образ ліричної героїні поезій Олени Теліги — жінка, яка водночас національно свідома, з сильним характером, але не бере на себе повною мірою чоловічі ролі:

Написала за своє недовге життя Олена Теліга небагато, а до того ж багато було втрачено. Збереглося приблизно 40 поезій та декілька есеїв, найвідоміший із яких — «Якими нас прагнете».

Попри публікації у тогочасній періодиці, поетка не надто дбала про поетичну славу, а більше уваги приділяла громадським справам. Перша збірка Олени Теліги вийшла у 1946 році, вже після загибелі авторки. 

Погляди Олени Теліги на роль жінки у суспільстві в наш час можуть здатися дискусійними. У есеї «Якими нас прагнете», який є своєрідною сумішшю літературного огляду, розвідкою з етнопсихології та зводом морально-патріотичних принципів, вона цитує якийсь допис із щоквартальника «Перемога» щодо ролі жінки в суспільстві і погоджується з нібито небезпекою фемінізму:

Але відразу додає таке:

Тобто протестує вона проти образу жінки-рабині, яка не має ні власних поглядів, ні зацікавлень. Врешті з’ясовується, що ідеалом жінки у її візії є та, яка вміє бути жіночною, любити, надихати чоловіка, і водночас сильна духом, щоб навіть піти на смерть за свої патріотичні переконання:

Те, як жила, за що боролась і як померла Олена Теліга, є результатом того, що вона сама була жінкою із сильним, впертим і діяльним характером.  «…я був гостро вражений її екзальтованою, напруженою, невтомно грайливою вдачею», — пише Улас Самчук у спогадах.

У 1941 році Олена Теліга з чоловіком напівлегально повернулася спершу до Львова, а потім до окупованого німецькими військами Києва. Тут вона очолила Спілку письменників, видавала тижневик «Литаври», сприяла організації культурного життя. Теліга знала, що за свою націоналістичну діяльність вона рано чи пізно буде заарештована, але вдруге їхати в еміграцію відмовилась.

9 лютого 1942 року Олену Телігу заарештували. Михайло Теліга, який не був членом Спілки, видав себе за письменника і був заарештований разом із дружиною.

«Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга», — такий напис залишила поетка на стіні київського гестапо в останні дні свого життя.

Датою загибелі Олени Теліги вважають 21 лютого 1942 року (точний день невідомий). Її разом з чоловіком розстріляли у Бабиному Ярі. 

Прожила Олена Теліга всього 36 років.