Нонфікшн у фокусі: як книгарня «Збірка» приваблює сучасного читача

14 лютого виповнюється рік книгарні іноземної й української нонфікшн-літератури «Збірка». Її засновниця, літературознавиця і ветеранка Наталка Кузьменко, розповіла «Сенсору» про те, що викликає читацький інтерес і якими мають бути книгарні, щоб конкурувати за увагу покупця.

У нас є основні спеціалізації. Література нонфікшн про мистецтво, про фотографію, зокрема фотокниги, архітектура, дизайн, мемуаристика, історія, філософія. Це питання моїх особистих інтересів. Плюс у нас є куратори напрямів, які займаються більш професійним підбором книг, бо одна людина не може охопити професійно декілька сфер. Напрямом книг з мистецтва займається Галина Глеба, історією — Костянтин Дорошенко, фотокнигами —  Михайло Палінчак. Ці люди поглиблюють вибірку, знаходять щось нове і неочікуване. А основний пласт більш популярних видань для широкого кола споживачів — на мені. 

Це люди-дослідники, яким завжди цікаво щось нове. Наприклад, якщо в Українському домі або в ПінчукАртЦентрі проходить виставка, до нас часто заходять люди, які побували там, з бажанням дізнатись більше про цей період. Тому ми в книгарні намагаємося реагувати на події, які відбуваються в місті. В книгарні немає сайту, а це означає, що ми можемо орієнтуватись лише на офлайн-покупки здебільшого містян або ж тих, хто приїздить в район Золотих Воріт погуляти.

Ми намагаємося сконцентрувати увагу наших споживачів саме на книзі. Коли покупець заходить у книгарню, моє основне завдання — відповісти на його запит. Наприклад, є людина, що хоче почитати про палеонтологію. Я маю це знайти або підказати, де шукати. Ще одне завдання: здивувати й показати щось таке, чого людина ніколи раніше не бачила. У нас так часто буває з фотокнигами або з книгами про мистецтво. Ми знаходимося в такому місці, де дуже багато кав’ярень та барів, а тому ми не зможемо конкурувати з ними в кількості послуг. Я не хочу бути ні офіціанткою, ні кухарем, ні касиркою. Я хочу бути книгаркою. Тому ми відсікаємо всі додаткові товари, навіть канцелярію. Натомість ми можемо конкурувати асортиментом і добіркою книг. Вміємо сконцентрувати увагу покупця саме на книзі. До того ж ми не проти, коли до нас в гості заходять з напоями чи з їжею.

У нас найкращі покупці, тому що вони точно розбираються. Іноді розказують мені набагато більше про книги, ніж я знаю. Особливо якщо це редактори з видавництв, графічні дизайнери з видавництв або люди, які працюють у типографіях. Вони часто приходять і розказують історію створення книги. Іноді люди заходять з питанням «чи є вірші Жадана», «чи є нова книжка Софії Андрухович». Я відправляю цих покупців до наших сусідів, де є весь цей вибір книг.

Не можу сказати, що читають у Вінниці або в Житомирі. Навіть у Києві. Кажу лише про цей район, бо ми локальна книгарня. До нас ходять багато фотографів за професійною літературою і фотокнигами. Серед них є попит на кілька книг, зокрема це Сьюзен Зонтаґ «Про фотографію», Джон Берджер «Як ми бачимо», Ролан Барт «Camera lucida. Нотування фотографії». З мистецького нонфікшну цього року найбільший попит у нас мала література про митців двадцятого сторіччя. Цей період цікавить і шанувальників історичної полиці: Розстріляне відродження, політичні в’язні, Будинок «Слово».. 

Загалом у покупців є попит на літературу з психології, але достатньо легку, на тему щасливого життя. У нас є невеличка вибірка, яка може дати першочергові відповіді на це питання. Для більш детального дослідження цієї теми варто звернутись до спеціалістів.

Зараз ми розробляємо нову велику полицю з літературознавства з акцентом на процеси, які відбувалися у двадцятому сторіччі: дослідження розвитку літературних жанрів, родів, сюжетів.

Окрема каста гостей — це іноземці. Зазвичай журналісти або war-туристи, які приїжджають пожити в країні під час війни, отримати адреналін. Ці люди купують у нас здебільшого фотокниги про війну. Але з другої половини 2024 року ця частина аудиторії не хоче знайомитись з Україною через документальну воєнну фотографію з зображенням бойових дій. Вони радше готові пізнавати Україну через книги про мистецтво або фотокниги про Україну до повномасштабного вторгнення.  Певним бестселером перед Новим роком стала книга Єлени Ємчук Malanka, знята до повномасштабного вторгнення.  Також важливою книгою для нашої книгарні стала Fragile as glass Сітари Талії Амброзіо з історіями квір-людей в Україні під час повномасштабної війни. Там лише їхні портрети та побут. Тобто й тут прослідковується тенденція небажання бачити жахливі зображення війни. Натомість зростає інтерес до нашої культури, науки, мистецтва. Всього українського загалом. Іноземці пояснюють, що так хочуть зрозуміти, чому ми воюємо і за що, звідки такі взялися і що стоїть за цією звитягою і за силою протистояння настільки великому ворогу, як росія.

Все крутиться навколо інституцій, які задають тон всьому процесу. Ми бачили велику виставку Алли Горської в Українському домі, слухали гурт «МУР», який випустив альбом-мюзикл про поетів Розстріляного відродження  «Ти [Романтика]», дивились стрічку «Будинок Слово”».Нескінчений роман» Тараса Томенка і документалку на цю ж тему. З усіх боків культурні події говорили про двадцяте сторіччя, тому люди прагнуть детальнішого розуміння, побудови причинно-наслідкових зв’язків. Мене радує така тенденція. Після виставки наївного мистецтва, а також сільської наївної фотографії до нас приходили з подібним запитом, також шукали фотокниги з вернакулярною фотографією. Ми намагаємось задовольнити цей інтерес.

Мене дивує, як люди з різними професіями та інтересами захоплюються мистецтвом, соціологією чи літературознавством — просто тому, що їм це цікаво. Однією з важливих книг для нашої книгарні став  «Триптих про призначення України» Юрія Шевельова. Зараз ми активно продаємо його книгу «Твердий ґрунт», а також збірку есеїв  Шевельова від видавництва «Віхола» з переднім словом від Євгенія Стасіневича. Для мене Шевельов довгий час був вузькопрофільним автором — усе ж він літературознавець, філолог, мовознавець. Але його бачення України та її культури настільки широке, що привертає увагу багатьох. Ба більше, його зазвичай читають ті, хто далекий від цих галузей.

Я дуже ціную таких читачів і намагаюся підібрати для них книги, які не відлякуватимуть, а лише поглиблюватимуть їхній інтерес. Бо якщо людина тільки починає знайомство з темою й одразу стикається з важким текстом, насиченим термінами й академічними конструкціями, вона може просто здатися. Такі книги викликають думки на кшталт: «Це не для мене, це для якоїсь іншої “касти”». У результаті людина може втратити інтерес не тільки до читання, але й до відвідування виставок, музеїв, театрів.

Тому я віддаю перевагу книгам, які розповідають про мистецтво чи інші складні теми простими, але захопливими словами. Це допомагає читачеві зробити перший крок, а далі, якщо він захоче, він сам звернеться до складніших видань, бо готовий розбиратися в термінах і концепціях.

Читання книги має бути живим досвідом. Книга повинна стати вашим супутником, прожити разом із вами певний відрізок життя. Це має бути річ, яку ви носите із собою в сумці, берете в метро, потяги, яка може постраждати від кави, вина чи печива. Ви маєте підкреслювати важливі моменти, загинати сторінки з улюбленими цитатами і робити позначки, чи нотатки. Книга не повинна залишатися лише гарним аксесуаром на полиці — вона має бути прочитаною, прожитою, а можливо, навіть злегка пошарпаною.

Якщо книга незручна у використанні, не бійтеся «зламати» її — розгорніть корінець, щоб було легше читати. Це ваша книга, вона створена для того, щоб ви прожили з нею цю подорож. А пройти мандрівку без слідів неможливо. Подібно до того, як люди повертаються з моря зі засмагою чи ластовинням, книга після подорожі з вами також має зберегти відбитки цієї спільної мандрівки.

Якщо хочеться, малюйте в книзі, дописуйте щось, навіть їжте разом з нею. Не варто сприймати книгу як недоторканний об’єкт, як щось сакральне, що можна «вдягати» лише на свята, наче святкову сукню. Книга має бути як джинси — комфортною і щоденною.

Щодо повільного читання, тут усе залежить від книги та людини. Не всі книги вимагають повільного сприйняття. Наприклад, мемуари, біографії чи деякі історичні книги можна читати швидко. Такі автори, як Тімоті Снайдер чи Сьюзен Зонтаґ, пропонують легкі для сприйняття тексти, які можна швидко поглинати. А ось складніші видання, наприклад, роботи Тоні Джадта, вимагають більше часу та концентрації — їх читаєш повільно, по кілька сторінок на день, смакуючи кожен абзац.

Ритм читання у кожного свій. Хтось повільно занурюється в художню літературу, повністю уявляючи персонажів і події, а хтось швидко «пробігається», засвоюючи лише суть. Нонфікшн також можна читати відповідно до свого настрою: чи уважно і вдумливо, чи швидко і поверхнево.

І навіть якщо ввечері ви вже втомлені, читаєте одну сторінку тричі й засинаєте, це все одно краще, ніж бездумно гортати соціальні мережі. Читання — це медитація, воно допомагає розслабитися і краще заснути. Тому я закликаю вас читати у своєму ритмі — повільно чи швидко, у ритмі вальсу чи техно, але продовжувати відкривати для себе нові світи. А якщо читати важко — почніть з фотокниг, там багато зображень))

Треба подумати про формат. У нас багато енциклопедій і настільних книг про мистецтво, але мало кишенькових книжок для щоденного використання. Видавництва «ArtHuss», «IST publishing» і «Контур» працюють із покетбуками на тему мистецтва та філософії, а «Комубук» випускає компактні книги, які зручно носити. Звичайно, великі настільні книги також дуже важливі, але покетбуки зручніші. Книга має бути для людини — не людина для книги. 

Важливо писати для читача. Іноді автори пишуть більше для себе. Я не можу сказати, що має робити держава. Це не моя компетенція.

Я не вважаю, що конкурую з книгарнями, бо ми дуже маленькі. У нас штат — три людини. Тож це взагалі не має сенсу. Ми можемо конкурувати тільки з походом у кіно, покупкою одягу, квитком в театр. Іноді люди обирають між опціями сходити в ресторан або купити нову книгу у нас.

Ми не конкуруємо з книгарнями, бо ми всі займаємось однією справою. Якщо людина почне читати більше, це вигідно кожному з гравців ринку. Великі книгарні отримають своїх читачів, а ми отримаємо людей, які шукають щось більш індивідуальне та вузькопрофільне. Коли покупець має навичку читати й бажання дізнаватися нове, то всі будуть задоволені. Тому нам варто підтримувати одне одного й особливо видавництва, щоб у них не зникала жага до створення нових книг. Я люблю підтримувати молоді видавництва, які мають власний погляд, нетрадиційний підхід до видання.

Найкраще знання, яке я отримала на тридцять першому році життя, — це те, що я не можу все знати. Я вважаю себе експертом тільки в слуханні людей. Тому звертаюсь до тих, хто вже досяг успіхів у своїй сфері. Наприклад, у березні у нас була презентація полиці з історії від Костянтина Дорошенка, фахівця і критика, якому я довіряю. Він підібрав чудову колекцію книг. У серпні ми мали презентацію фотокниг від Михайла Палінчака, який також чудово розбирається в цій темі. Так ми формуємо основи для різних поличок, зокрема історії мистецтва, яка частково під кураторством Галини Глеби, а також поличку з музичної літератури, яку ми ще формуємо. Полицю з вініловими платівками курує Олексій Ковжун. Я звертаюсь до цих експертів, тому що їхня думка допомагає мені правильно обирати книги та підтримувати темп розвитку книгарні. Це не маркетинговий хід, а необхідність для кращої роботи.

Книгарня «Збірка» відрізняється від інших тим, що ми продаємо тільки книги. Щодо ролі книгарні, я вважаю, що для споживача вона є місцем нових можливостей і дороговказом, адже книгар може порадити кілька книг, які відповідають запиту. В інтернеті ж можна загубитись серед величезної кількості інформації. Книгарні мають бути культурними осередками, що підтримують зацікавленість людей у розширенні свідомості та знань. Вони повинні бути місцем для хороших зустрічей і допомагати знайти щось нове. Я вважаю, що книгарні є фільтрами, які допомагають вибирати найкраще серед усієї літератури, адже не вся вона варта уваги. У сучасному світі, де увага читача — найцінніша, книгарня допомагає заощадити час і гроші, пропонуючи лише те, що дійсно її варте.

Насправді все залежить від читацького інтересу. З мого досвіду, це не залежить від того, була людина на війні чи ні, а більше від її морального і психологічного стану. Коли хочеться чогось легшого, коли є сили для дослідження серйозної теми, а інколи хочеться прочитати щось на межі з художньою літературою, наприклад, біографію. У нас військові беруть різні книги: філософію, соціологію, книги Джохара Дудаєва, книги на воєнну тематику, про танки чи дрони. З цікавого, що можна виділити серед військових, це великий інтерес до філософії.

Взагалі я не люблю подаватися на ветеранські стипендії.

По-перше, я вважаю, що якщо я звільнилася з армії з цілими руками й ногами, то можу сама забезпечити себе. Мені здається, що ці стипендії більше потрібні тим, хто має серйозніші потреби: на протези, психологічну реабілітацію чи допомогу родині. Я справляюся з тим, щоб заробляти сама. Тому зазвичай не подаюся.

Друга причина — це велика кількість бюрократії. Потрібно подавати купу документів, і для мене, як для ветерана, це часто буває травматично.

Але у випадку цієї конкретної стипендії все було по-іншому. Список документів був дуже короткий, і все, що вимагалося, було під рукою. Головним завданням було написати мотиваційний лист, що є логічним. Тому я вирішила спробувати.

Для мене це було відкриттям — отримати кошти на розвиток і витратити їх дійсно на себе. Наприклад, піти в кіно, купити книги, яких давно хотілося, чи отримати психологічну допомогу. Частину коштів я витратила на себе, а більшу частину — на свій проєкт. 

Для мене ця стипендія повернула віру в людей. Вона показала, що мої зусилля й робота в армії не були марними. Це про те, що суспільство помітило мою роботу, оцінило її як важливу. Це нагадало, що ті рік і сім місяців служби були значущими.

Ця стипендія дала можливість прискорити розвиток книгарні. Завдяки їй я змогла дозволити собі речі, які раніше були недоступні: меблі, на яких з’явилося більше книжок, курси з бізнес-стратегії. Усе це сприяє подальшому розвитку бізнесу.

Я люблю книги про книги або про книгарні. У нас навіть є маленька полиця, яку курую я, з такими книгами. Зараз я читаю More than a bookshop — це історія лондонської  книгарні, яка була заснована на початку двадцятих років. Це не просто книгарня, а галерея та видавництво, місце, яке сильно вплинуло на мистецтво та культуру Лондона тих часів. Хотілося б, щоб наша книгарня теж колись мала такий вплив.

Також читаю Шевельова, бо дуже люблю його твори, і «Як писати добре» від видавництва «Наш формат». Ще на столі книга «Пиво і чорнило» — про студентське життя на початку двадцятого століття в Києві, про їхні звички, як вони пили, нюхали кокаїн, пили пиво і вели побут. Також недавно почала читати «Жителі Києва» — це книга про містян, що діляться історіями про Київ, такого, мабуть, ви не почуєте на екскурсіях.