3 березня в книгарні «Сенс на Хрещатику» Goethe-Institut в Україні підбив підсумки діяльності «Фонду Стійкості» у 2025 році. Він спрямований на підтримку сталої роботи українських незалежних культурних інституцій. Цього року завдяки цій ініціативі було підтримано 27 проєктів на суму 256 тисяч 506 євро. У події взяли участь директор Goethe-Institut в Україні Фабіан Мюльталер та представники чотирьох інституцій, чиї проєкти отримали підтримку від «Фонду Стійкості»: Ілля Разумейко — композитор та режисер лабораторії сучасної опери Opera Aperta, Максим Девізоров — ветеран, актор, продюсер та співзасновник Театру Ветеранів, Тетяна Голубова — директорка Театру «Нафта» та Євгенія Цаценко — менеджерка з партнерств і програмна координаторка міжнародного фестивалю короткометражних фільмів Wiz-Art. Вони розповіли про підтримку незалежного культурного сектору в умовах війни, стійкість митців та важливість розвитку української культури.
«Фонд Стійкості» — це проєкт Goethe-Institut в Україні, спрямований на допомогу для розвитку українських культурних та освітніх інституцій. Він виник на базі «Стабілізаційного Фонду» культури та освіти, що функціонував у 2022–2023 роках як оперативна відповідь на виклики, які спричинило повномасштабне вторгнення. Зі зміною фокуса з екстреної підтримки на системний розвиток змінилася і назва проєкту.
Загалом за чотири роки роботи (включаючи «Стабілізаційний Фонд» 2022–2023) підтримку отримали 128 проєктів, а загальна сума перевищила 3,5 мільйона євро.
Чому саме Goethe-Institut підтримує український культурний сектор
Фабіан Мюльталер, директор Goethe-Institut в Україні, пояснив логіку інституту. Може здатися, що німецька культурна інституція має фокусуватися передусім на культурних обмінах між Німеччиною та Україною. Однак принцип роботи Goethe-Institut полягає в партнерській орієнтації — інститут не реалізує проєкти самостійно, а завжди працює разом з локальними партнерами, реагує на те, що для них актуально.
Фабіан Мюльталер
Фабіан Мюльталер підкреслив, що в Україні є величезне розмаїття партнерських організацій у культурному секторі, які поділяють європейські цінності свободи та відкритості.
«У лютому-березні 2022 року перед нами постало питання: що потребують наші партнери під час російської війни проти України? І відповідь була: нам потрібна структурна підтримка. Тому що війна Росії спрямована на все українське — на культуру, українську мову, культурну ідентичність України».
Від стабілізації до стійкості
З 2022 року Міністерство закордонних справ Німеччини надало додаткові кошти для роботи в Україні, що дозволило створити «Стабілізаційний Фонд». У 2022 році підтримку отримали 70 проєктів на суму понад 1 мільйон євро, у 2023 — 67 проєктів на суму майже півтора мільйона євро.
«Ми зрозуміли, що це саме той інструмент, який нам потрібен. І з цього “Стабілізаційного Фонду” вийшов “Фонд Стійкості”», — пояснив Фабіан Мюльталер.
Він також зазначив важливість децентралізації підтримки:
«Ми намагаємося працювати не лише в Києві, а й в усій країні, якщо можливо. І намагаємося вирішити проєкти так, щоб був баланс між жанрами, форматами, регіонами».
Opera Aperta: від Чорнобиля до Аральського моря
Mōdraniht. Songs of Winter War
Ілля Разумейко, співзасновник Opera Aperta, розповів про свій досвід створення сучасної опери за підтримки Goethe-Institut в Україні. Його колектив уже протягом 6 років працює над «екологічною трилогією» про катастрофи, спричинені тоталітарними режимами спочатку СРСР (Чорнобильська катастрофа та Аральське море), а потім і Росією (вибух Каховської греблі).
Композитор поділився досвідом експедиції до Узбекистану для дослідження теми Аральського моря:
«Аральське море дуже постапокаліптичне, воно не повернеться, на його місці тепер безкрая пустеля. А зараз ці території скупили китайські компанії, збудували вишки, видобувають газ — це суперапокаліпсис. І стосується це не тільки Аральського моря — всюди в Узбекистані немає води».
Ілля Разумейко також висловився про проблеми українського культурного сектору:
«Це велике питання, коли культуру почнуть підтримувати українські інституції, а не німецькі, французькі».
Театр Ветеранів: від досвіду до мистецтва
Максим Девізоров, ветеран, актор і режисер, співзасновник Театру Ветеранів, презентував цього року виставу «Лимони» — першу комедію театру.
«Театр Ветеранів займається тим, що допомагає ветеранам опрацювати свій досвід шляхом написання п’єс. Ми пропагуємо те, що не тільки вони мають право говорити про війну, але саме людей з унікальним досвідом проживання війни має бути в нашому культурному просторі більше».
Максим Девізоров
Вистава «Лимони», створення якої підтримав «Фонд Стійкості», розповідає про трьох братів, двоє з яких давно у війську, а третій долучається через фінансову скруту. Постановка проговорює надзвичайно актуальні для військових і ветеранів теми: відповідальність, залежності, спільний досвід, який не отримаєш за інших умов.
«Це комедія про військовослужбовців, про те, як твої рідні брати стають твоїми побратимами. Я 24/7 жив з пацанами на фронті — це зовсім інший вид взаємовідносин. Нуль приватності, ти все ділиш».
Харківський театр «Нафта»: культура в прифронтовому місті
Тетяна Голубова, директорка харківського театру «Нафта», розповіла про «Нафталаб» — серію лекцій з експертками з різних сфер культури, проведену взимку 2025-2026 року за підтримки Goethe-Institut в Україні.
«Коли у 2022-му ми припинили діяльність через повномасштабне вторгнення, а потім вирішили перезапуститися, то зрозуміли, що дуже мало лишилося професіоналів у місті. Для того щоб було з ким працювати, нам необхідно ділитися знаннями, привозити експертів».
Серед спікерок лекцій були Кіра Степанович (аудіодискрипція в театрі), Катерина Кравчук (вплив креативних індустрій на добробут суспільства), Мейґл Фавлер (жіночі обличчя українського театру 1920-х), Анастасія Косодій (робота з документальними свідченнями).
Тетяна Голубова наголосила на тому, що зараз у Харкові лише онлайн навчання, але навчитися акторської майстерності складно у такому форматі. Тому такий проєкт як «Нафталаб» є необхідним для розвитку митців у Харкові. Також вона розповіла про те, що завдяки таким освітнім ініціативам, вони знаходять нових людей, охочих долучитися до їхніх проєктів.
Євгенія Цаценко і Тетяна Голубова
Фестиваль Wiz-Art: виховання нового покоління кінокураторів
Євгенія Цаценко, менеджерка з партнерств у Wiz-Art, презентувала освітній проєкт «У пошуках вибраного» — програму з кінокураторства.
«На відміну від кінокритики, кіновиробництва, дистрибуції, саме про кінокураторство, про роботу фестивальних програм практично не говорять, а знання, які ми накопичуємо, мають багаторічний досвід, але не існує якоїсь освіти, навіть короткострокових програм».
Програма зібрала 11 учасників, які переглянули понад 300 фільмів і створили дві публічні кінопрограми, кожна з яких зібрала понад 150 глядачів. Євгенія Цаценко поділилася, що серед охочих пройти курс були й представники інших кіноінституцій, які хотіли отримати більше досвіду:
«Дуже багато мотиваційних листів приписували до того, що відчувається синдром самозванця через те, що в цій міжнародній сфері переважно приходиш самотужки. І це був єдиний простір, який пропонував професійне обговорення цих методів».
Розвиток культури під час війни
Обговорюючи тему стійкості, спікери поділилися різними поглядами на планування майбутнього в умовах війни.
Ілля Разумейко висловив свої внутрішні сумніви:
«Коли до мене приходить людина з фронту і питає: що ви будете робити через пів року? — нам важко відповісти. Ми спілкуємося з фестивалями, які запросили нас на 2028 рік. І ми змушені казати: вибачте, але ми нічого не можемо гарантувати. 2028 рік — хто з нас буде живий?»
Тетяна Голубова поділилася досвідом адаптації:
«На початку повномасштабного вторгнення всі думали: ще 2-3 тижні — і все закінчиться. А потім прийшло розуміння, що “як раніше” вже не буде. Ми плануємо короткі горизонти — три місяці, пів року, рік. Проте коли маєш візію проєкту й конкретну мету, ти поступово рухаєшся вперед маленькими кроками».
Євгенія Цаценко навела приклад:
«Один із наших показів проводили в час найжорсткіших відключень світла, було дуже холодно в залі, ми не змогли опалити. Ми провели кризову комунікацію і пояснили ситуацію, закликали брати куртки, термоси. І врешті не отримали жодного негативного коментаря».
Виклики та перспективи
Спікери відверто говорили про складнощі роботи незалежного культурного сектору. Тетяна Голубова зазначила важливість гнучкості та розуміння контексту:
«Чомусь закордонні організації більше розуміють український контекст і те, що треба бути гнучкими. Це набагато більше спостерігається, ніж коли ти співпрацюєш з українськими інституціями».
Вона також підкреслила цінність довгострокової підтримки:
«Розкіш мати проєкти, які тривають не 2 і не 3 місяці. Виключно проєктна діяльність, коли ти від гранта до гранта щось робиш, не допомагає будувати інституційність».
Наприкінці події відбувся показ одного з фільмів підбірки, яку сформували учасники та учасниці протягом кінокураторської програми Wiz-Art у межах Фонду Стійкості. Це був короткометражний фільм «Додаткові сцени» (2024, режисери Ярема Малащук та Роман Хімей) — чорно-біла експериментальна робота про розрив між військовим та цивільним життям. У стрічці знявся актор Павло Алдошин, який у 2022-му долучився до війська. Стрічка отримала головний приз у конкурсі Rebel With a Cause на Талліннському кінофестивалі 2024 року.
Наприкінці події Франциска Гьофлер, голова програмного відділу Goethe-Institut в Україні та команда Фонду Стійкості, анонсувала Open Call «Фонду Стійкості» 2026.
