З 8 лютого в український прокат виходить соціальна драма Ілкера Чатака «Учительська» (нім. Das Lehrerzimmer). Стрічка номінована на премію «Оскар» від Німеччини як найкращий міжнародний фільм. Минулоріч фільм здобув п’ять нагород Німецької кінопремії — головної нагороди країни у сфері кінематографу.
На сайті-агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм отримав 99% «свіжості» на основі 96 рецензій. Сайт Metacritic оцінює «Учительську» на 84 зі 100 на основі 17 рецензій. А оцінка на сайті IMDb станом на ранок 1 лютого — 7,5 з 10.
Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як камерна стрічка про шкільне середовище стала соціальною драмою, що говорить про значно ширші суспільні виклики, ніж заявлено в описі сюжету.
Педагогічний детектив
Звичайна середня школа в Німеччині. Тиху рутину освітнього процесу сколихує серія крадіжок у вчителів. Підозрюють учнів шостого класу, зокрема одного — турецького походження. Зрештою підзори не підтверджуються, але зерна недовіри вже посіяні. Тоді класна керівниця шостого класу Карла Новак вирішує розпочати власне розслідування і влаштовує провокацію, внаслідок якої підзора падає на шкільну адміністраторку Фредеріку Кун, чий син вчиться в класі Карли Новак. Бажання розкрити справу призводить до неочікуваних наслідків та до фактично руйнування колективу у школі.
«Учительська» — четверта повнометражна робота німецького режисера турецького походження Ілкера Чатака. Фільм виріс із розмов із його однокласником та співсценаристом Йоганнесом Дункером про шкільні роки. Чатак у восьмому класі навчався в Туреччині. Там він став свідком схожої історії зі шкільними крадіжками та авторитарними методами пошуку злодія, коли в учнів перевіряли гаманці та змушували жити у підозрі одне до одного.
Своєю чергою у Дункера сестра працювала вчителькою математики в Берліні, де в школі також була схожа історія. Після намагання Чатака поговорити з нею в процесі роботи над сценарієм вчителька зіткнулася з тиском з боку адміністрації, яка не хотіла, щоб виносили сміття з хати. Так шкільна драма про недовіру переросла в ідею соціальної драми про тоталітаризм освітнього середовища.
Тривожність шкільних коридорів
Візуально, естетично та ідейно «Учительська» нагадує трилер про шкільне середовище. Головна емоція цього фільму — тривожність. Чатак майстерно працює спершу з простором, який формує з довгих планів порожніх коридорів та замкнутих класних кімнат, створюючи кольорокорекцію в холодно-нейтральних тонах. На додачу до клаустрафобного простору Чатак постійно використовує насторожену музику, яка лише посилює параноїдальний тон фільму.
Кадр з фільму "Учительська" (2023)
Атмосферно ця школа ніби випромінює відстороненість, замкнутість, недовіру. Це чудово працює на саспенс, що постійно передає тривожність і тиск на учнів, серед яких спершу шукають злодія. А згодом — і на вчителів, що, наче зміїне кодло, починають плюватись отрутою та підозрювати одне одного. Протягом 90 хвилин хронометражу Чатак не знижує градусу напруги та все більше й більше розмиває коло підозрюваних, залишаючи фінальну відповідь на запитання «Так хто ж злодій?» на розсуд глядача.
Однак за цим доладно складним саспенсом стоїть не просто трилер про те, як хтось украв гроші й усі через це отримали психологічні травми.
«Учительська» наближається у своїй спробі розкрити суспільство через призму шкільного середовища до роботи «Полювання» (дан. Jagten) Томаса Вінтерберґа, у якій головний герой — вихователь дитячого садка Лукас, на якого звели наклеп за педофілію — стає жертвою суспільного осуду без можливості захисту.
Фуко та казус гуманізму
Французький філософ і соціолог Мішель Фуко у своїй фундаментальній праці «Наглядати й карати: народження в’язниці» (фр. Surveiller et punir: Naissance de la pris) показує, як у процесі трансформації у модерну добу західні суспільства стали застосовувати все різноманітніші методи контролю, нагляду та забезпечення суспільної дисципліни у в’язницях та інших закладах: лікарнях, монастирях, військових казармах та школах. Нагляд і покарання перетворились на унікальну техніку реалізації влади.
Школа як ієрархічна державна структура однозначно має свій апарат нагляду, покарання та примусу, інакше її існування просто було б неможливим. Адже школа — це простір реалізації влади вчителя над учнем.
Головна героїня фільму — Клара Новак у виконанні німецької акторки Леоні Бенеш, за спиною якої вже є робота у екзистенційній драмі Міхаеля Ганеке «Біла стрічка» (нім. Das weiße Band) — це ідеалістка, яка вірить, що світ завжди повинен бути справедливим і правильним. Школа, в якій вона працює, так само постійно транслює, що головні принципи її роботи — «нульова толерантність» та «створення комфортного середовища для всіх», але ламається об першу ж зустріч із реальністю у вигляді дрібної крадіжки. Найпростіша ситуація, коли не можна бути толерантним до злочину, але при цьому потрібно проявляти толерантність у пошуку злочинця, ламає встановлену самою адміністрацією етичну рамку, що складається з беззаперечної поваги до прав і свобод іншого.
Школа як початково ієрархічна та авторитарна структура (за Фуко) не може собі дозволити існування ідеалістичних концепцій людських взаємин як основи внутрішньої політики. Намагання Клари Новак створити саме таку ось гуманістичну атмосферу врешті-решт призводить до катастрофи. Учні перетворюються на бунтівну команду, а шкільна адміністрація замість неприємної міри «старого доброго шмону» пускається берега і впроваджує направду каральні механізми, що нагадують тоталітарне суспільство в мініатюрі: цензура, відсторонення від навчання, тотальний контроль.
Таким чином, «Учительська» — це не лише шкільний трилер про крадіжку чи соціальна драма, що намагається репрезентувати суспільні проблеми на прикладі шкільного середовища як проєкції суспільства.
«Учительська» — історія про те, що існування злагоджених механізмів ієрархічних структур потребує елементу примусу та покарання для створення системи суспільної дисципліни та громадської безпеки, а, здавалось би, прогресивні ідеї гуманного та ліберального ставлення змушують цю систему надламуватись і ставати неефективною. Фактично те, що у своєму фільм Чатак починав як історію про зло та добро в широких сенсах, переростає в постійну дискусію про те, наскільки потрібна шкільна освіта у тій системі координат, у якій вона існує сьогодні та чи можлива вона взагалі в іншому вигляді.
