Притча про людину на тлі хмародерів. Рецензія на «Ідеальні дні» Віма Вендерса

Лютий в українському прокаті починається з нової роботи живого класика німецького кіно Віма Вендерса «Ідеальні дні»(англ. Perfect Day), який здобув Приз екуменічного журі Каннського фестивалю та приніс фестивальну нагороду за найкращу акторську роботу виконавцеві головної ролі — японському актору Коджі Якушьо. Також «Ідеальні дні» номіновані від Японії на «Оскар» за найкращий міжнародний фільм. Велика рідкість, коли ця країна номінує режисера-іноземця.

Кінокритик Ігор Кромф подивився «Ідеальні дні» ще минулоріч і тепер пояснює, чому вважає цей фільм однією з найкращих стрічок 2023 року.

Зовсім сивий ранок. Ледь чутний звук мітли перериває чорно-білі сни Хіраями — японця, трохи старшого за умовний середній вік. Після чого запускається звичний режим дня чоловіка. Він чистить зуби та голиться. Поливає свій мініатюрний сад. Вдягає робочу уніформу, з якої стає зрозуміло, що працює він прибиральником громадських вбиралень у Токіо. Потім він п’є каву з алюмінієвої бляшанки та їде на роботу у маленькому фургончику. 

Дорогою Хіраяма слухає рок-музику 1970-х: Патті Сміт, Лу Рід, The Animals та The Rolling Stones. Вендерс неймовірно поетично римує музику з краєвидами за вікном: переломненням сонячних променів, людьми, що кудись поспішають, чи урбаністичними та мовчазними видами Токіо.

Після роботи життя Хіраями теж обертається навколо ритуалів: громадська лазня, вечеря в локшичній та читання перед сном. Причому читає він переважно західних класиків — на кшталт Вільяма Фолкнера.

І так — день у день. Здавалось би, такий «механістичний» стиль життя мав призвести до емоційної відчуженості та ескапізму, — однак не для Хіраями. Його вивірений мехінізм життя наповнений рефлексіями, емоціями та — головне — дослідженням світу. Його хобі — фотографування на плівковий фотоапарат крон могутніх кленів у парку, де він обідає. Однак суть не в кронах, а в сонячних променях, які проходять крізь листя та гілля. В японські мові існує окремий термін — Komorebi (яп. 木漏れ日), який перекладається як «сонячне світло, що пробивається крізь листя дерев». Komorebi стає своєрідним позначенням стилю життя Хіраями, який так само крізь непроглядну крону буденності та урбанізму просочує своє інше, духовне життя. 

Події фільму відбуваються переважно в одному районі Токіо — Шібуї. Вендерса запросили до Токіо зняти документальний фільм про реновації в цьому районі. Режисер спостерігав за «туалетною службою» міста, яка прибирала 17 громадських вбиралень Шібуї, які оновили 16 дизайнерів. Початково Вендерс планував зняти короткий документальний метр, але згодом проєкт почав переростати в серію коротких метрів, але врешті гер Вендерс зупинився на ідеї окремого повнометражного художнього фільму про прибиральника з цієї комунальної служби. 

Японія і японський кінематограф — дуже важливі для творчості Вендерса явища. Режисер не приховує, що саме «Токійська повість» (яп. 東京物語 То:кьо: моноґатарі) Ясуджіро Одзу вплинула на його рішення знімати кіно. У 1983 році Вендерс уже відвідував Токіо і зняв документальний фільм «Токіо-Ґа» (англ. Tokyo-Ga), в якому порівнював власне бачення міста з образами свого духовного наставника Одзу. Пізніше Вендерс також зняв документальну стрічку «Записки про одяг та місто» (нім. Aufzeichnungen zu Kleidern und Städten), присвячений творчості японського дизайнера Йоджі Ямамото. 

Духовний наставник Вендерса Ясуджіро Одзу знімав поетичне кіно, в якому життя героїв нагадувало тонку витинанку з простих, але чуттєвих моментів. В «Ідеальних днях» Вендерс намагається робити те ж саме. Кожен день Хіраями — це механістичний процес чергування буденних ритуалів, але щоразу в ньому знаходиться місце для чого ніжного, дивного, іноді навіть певною мірою авантюрного. 

Ігровий фільм Вендерса виріс із ідеї документального кіно про реновацію району Токіо. Споглядальницький підхід Вендерса-документаліста перетворив ту ідею на медитативну історію, сповнену урбаністичної поетики Вендерса-художника. Ця дуже лаконічна стрічка недарма отримала приз екуменічного журі Каннського кінофестивалю, адже нею відзначають фільми за видатну соціальну чи гуманістичну тематику. Фільм Вендерса сповнений цього гуманізму до пересічної людини, якою і є Хіраяма.

Особливо звісно варто відзначити, що номінація на «Оскар» від Японії німецького режисера — це унікальне явище, яке свідчить про те, що Вендерс зумів створити таку історію, яка не займається орієнталізмом та не екзотизує японську дійсність, як, наприклад, «Труднощі перекладу» (англ. Lost in Translation) Софії Копполи. Натомість вона  змальовує соціальну картину японської дійсності такою, якою вона є насправді.

Чому так цікаво дивитись за цих механістичним життям японського комунальника? Можливо тому, що в його тихому та рутинному ритмі глядач може побачити особливу сердечність та теплоту, уміння не втрачати себе в потоці марудних і щоденних справ та зобов’язань. «Ідеальні дні» стають прекрасною елегією життя людини у метушні великого міста.

Життя Хіраями в «Ідеальних днях» — це елегійна ода побутовій простоті та дрібницям навколо. Дивовжим чином Вендерсу вдається створити естетику майже з нічого: бляшанкової кави, чорних сміттєвих пакетів, холодних кахлів, пророслих стеблин клена, книг, знайдених у маленькій крамничці серед стосів макулатури, плівкових касет та чорно-білих фото. 

Налагоджене життя Хіраями постійно сповнене якихось тихих пригод. То його напарник-роздовбай потрапив у халепу. То в нього закохується і цілує його в щоку значно молодша дівчина, якій він вмикає Лу Ріда та Патті Сміт. Раптом на порозі дому з’являється племінниця, яка проводить з ним багато часу, аж поки її не повертає додому матір, із якою в Хіраями вже давно тихий і «зарубцьований» конфлікт. Хіраяма спілкується з випадковими відвідувачами бару, продавчинею у книжковій крамничці та власником локшичної, що завжди пригощає його напоєм «за невтомну працю».

Але тут це не класичний сюжет про здійснення мрії, яка є одним із безлічі варіантів «місця під сонцем». І не драматична історія про свавільний бізнес чи глитайську бюрократію, що придушує свободи цієї «маленької людини». «Ідеальні дні» — це камерна і тиха історія про людську самотність і радість від кожного дня та дрібниць навколо. 

У самому фіналі картини Вендерс вводить любовну лінію. Але це не така пафосно-солодка історія, як у рандомному ромкомі, й не щось трагікомічне, як у Вуді Аллена чи Акі Каурісмякі. Це щось ледь вловиме, як сонячне проміння, що пробивається крізь крони паркових кленів. Щось дуже тонке і ледь дотичне, але від чого Хіраяма починає світитись, а йому резонує меланхолійно-ліричний Лу Рід і його Perfect Day. 

Джим Джармуш починав свою кар’єру як асистент Віма Вендерса. Його передостання стрічка «Патерсон» (англ. Paterson) сюжетно нагадує «Ідеальні дні». Щоправда, там події відбуваються не в Токіо, а в Нью-Джерсі, а головний герой — це не самотній прибиральник туалетів, що фотографує дерева, а водій автобуса (у якого є кохана дружина і кумедний пес), що пише дуже красиві вірші. Однак тема того, що буденність не поглине тебе, якщо ти цього не захочеш сам, прослідковується і в Джармуша, й у Вендерса. Але якщо фільм Джармуша — це сповнена любові стрічка про талант, то фільм Вендерса — це камерна притча про людину на тлі хмародерів.