З Сергієм «Колосом» Мартинюком більшість читачів, найімовірніше, була знайома і до «Кушмарджака» — якщо не з літератури, то з музики. Соліст гурту «Фіолет» і співзасновник одного з найбільших українських фестивалів «Бандерштат», він також є і письменником: у 2018 році вийшов друком його дебютний роман «Капітан Смуток», а пізніше до нього додалися «Рок-н-рол. Роман про всі правди й неправди українського рок-н-ролу» і «Король дощу», а також поетична збірка «Реп’яхи».
У книзі «Кушмарджак» автор повертається до знайомих тем пам’яті, травматичного досвіду, міжособистісних стосунків, однак знаходить шляхи розкрити й актуалізувати їх по-новому.
Невитравний відбиток минулого
Оповідь у романі «Кушмарджак» ведеться у чотирьох часових відтинках, що зрештою складаються із розрізнених елементів у зрозумілу мозаїку життя головного героя — Ярослава Дороша. Восени 2015 року, коли відбуваються основні події роману події, він — тридцятичотирирічний ветеран, який лише трохи більше року тому пережив Іловайську трагедію. І хоч розділ, присвячений подіям серпня 2014 року, у романі присутній, найбільше про той травматичний досвід дізнаємося через спогади і рефлексії Ярослава «теперішнього».
Повернувшись до цивільного життя, Ярослав зосередився на роботі програміста: разом із командою він розробив унікальний додаток на основі штучного інтелекту, здатний не тільки аналізувати всю активність користувачів, їхні вподобання і настрій, а й стати близьким другом. Утім, головний герой настільки відданий проєкту не через прагнення слави чи грошей — це спроба зцілити біль і примиритися з втратою. Навколо цієї втрати, яку Ярослав не може пережити й досі та яка від початку книги є і надовго залишається інтригою для читача, розвивається ще одна хронологічна лінія — осінь 1993-го.
І зрештою Кушмарджак — уявне чудовисько, з яким Ярослав познайомився більше двадцяти років тому — наздоганяє і самого героя, і його родину — і в 2014-му, і в 2015-му, і навесні 2022-го.
Кушмарджак полює у темряві
Назвою роману стало ім’я вигаданої автором потвори, що харчується болем і страхом, а знайшовши жертву, невтомно переслідує її до самого кінця. Цікаво те, що цей образ не новий для автора: хоча слово «Кушмарджак» є авторським неологізмом, зустріч із самим ним «Колос» пережив ще в дитинстві — про цей досвід він розповідає під час презентації роману. Нехай власне Кушмарджак з’являється на сторінках не так часто, істинне зло, яке він символізує, пронизує текст від перших до останніх рядків. Джерелом цього зла здебільшого є люди, і у різних своїх проявах воно нависає не тільки над головним персонажем, а й над його оточенням — близьким і не дуже.
Ілюстрація — фото unsplash
Дружина головного героя Дарка Дорош — письменниця, яка восени 2015 року намагається нарешті написати нову книгу. Але в ній самій приховано чимало таємниць. Недарма Ярослав якось відзначив для себе: хай скільки б відчував на собі хижий погляд чудовиська, Кушмарджак ніколи не переступає порога їхньої оселі, остерігаючись темряви, що її принесла із собою Дарка. Це розуміння, втім, є здебільшого інтуїтивним: попри десятиліття шлюбу і сильне хіба що у спогадах кохання, Ярослав і Дарка й досі не поспішають ділитися найпотаємнішим.
Паростки зла і лихих, хибних бажань уже помітні й у їхньому синові — восьмирічному Жені. Кмітливий, упевнений хлопець якось зізнається батькам, що завдав іншим болю навмисне: він накинувся на однокласника через образу і майже задушив його. Власна реакція його настрашила, адже в момент бійки він відчув бажання завдати фатальної шкоди. Ярослав, виснажений десятиліттями боротьби з власними жахіттями, розуміє сина і щиро прагне йому допомогти — хоч і не зовсім ще знає, як віднадити Кушмарджака від дитини.
На тлі особистих проблем загострюється і зовнішній, політично-ідеологічний конфлікт між Ярославом і Антоном Нетребою — кандидатом у мери міста і, певно, найбільш переконливим втіленням зла в романі. Напозір релігійний, відданий сім’янин, Нетреба не гидує ні насиллям, ні подружньою зрадою, ні шахраюванням; найважливіше те, що він не бачить суперечливості між цими крайнощами, і коли наслідки його ж злодіянь завдають шкоди найближчим, він не відчуває провини чи докорів сумління.
Майже кожен основоположний сюжетний поворот у романі пов’язаний із тим чи іншим вчинком, продиктованим людською схильністю чинити зло. Усі вбивства й травми, що їх персонажі книги переживають, змушують замислитись: а чи й справді Кушмарджак є головним антагоністом? І чи справді, як колись розповідали Ярославу, цей монстр вишукує і переслідує жертву, чи, можливо, він є невіддільною частиною кожної людини й природним компонентом життя?
Звертаючись до образу Кушмарджака й описуючи персонажів, чиє життя так чи так пов’язане з насиллям і злом, «Колос», здавалося б, пише трилер. Утім, про жанрову належність роману можна сперечатися: з одного боку, маємо травму і біль, які маніфестуються крізь таємничого монстра; з іншого боку, є конфлікт між людьми, що представляють різні соціальні групи й виборюють різні цінності; зрештою, сильною є і тема стосунків, що надає роману рис сімейної драми. Кожен із цих аспектів тексту не існує ізольовано — вони переплітаються й взаємодіють, утворюючи своєрідний жанровий синтез.
Унікальний і знайомий ландшафт
П’яні Мости — містечко на Київщині, де розгортається більшість подій роману, — місце вигадане. І воно ніби навмисне сконструйовано так, аби відповідати загадковості міфу Кушмарджака і підживлювати таємниці кожного з персонажів. Визначальними у ландшафті П’яних Мостів і їхніх околиць є печери, в яких нібито сплять дракони, і старе кафе у вигляді Драконячої голови. Річка Війниця, на набережній якої відбуваються і суворі розмови, і романтичні побачення, і щирі зізнання. Дерево на перехресті — ніби місце сили, яке для поколінь у родині Дорошів є особливим.
Водночас і місця, і обставини життя у П’яних Мостах — упізнавані, вони ніби підкреслено універсальні: хай звідки б родом були читачі, вони неодмінно впізнають певні локації. І міст, на якому тягнуться затори, і затишок старого міста, і стильність новобудов. Двори й закинуті будівлі невизначеного віку, гаражі й тісні квартири — серед таких місць зростали покоління українців, тож багато в чому П’яні Мости є місцем направду універсальним.
Ілюстрація — фото unsplash
Тож певні досвіди й ритуали, незалежно від ставлення до персонажа, багатьом читачам будуть близькими. Наприклад, досвід дорослішання і прагнення віднайти своє місце у компанії однолітків, нерозсудливі дії, вчинені, аби вразити і втримати перше кохання, або ж пригоди, що запам’ятовуються на все життя: посиденьки навколо багаття влітку, нічна втеча з села, бійки «районом на район».
Ці етапи в житті Ярослава Дороша описані чітко й цікаво: у минуле головного героя можна зануритися, водночас відчуваючи тепло, веселощі, біль чи сором власних спогадів. Цей «стереоефект» певним чином підсилюється завдяки одночасній унікальності й універсальності П’яних Мостів як основної локації.
Життя в часи війни
У «Кушмарджаку» російсько-українська війна є однією з визначальних тем. Напряму вона постає перед читачами крізь думки Ярослава, а також його оточення.
Психотерапевтка Поліна, до якої звертається головний герой, давно працює з ветеранами. Саме через неї ми дізнаємося більше про «професійний» підхід до роботи з травмою і потенційні можливості психотерапевтичної допомоги. Водночас саме сюжетна лінія Поліни представляє нам інших ветеранів, таких, що відрізняються від Ярослава, адже вона згадує численних пацієнтів, що по-різному розпорядилися своїм життям: хтось зміг подолати згубний вплив травми, хтось скоїв самогубство, а хтось втягнув у особисту драму саму Поліну, а згодом і Ярослава.
Війна лишається невіддільною частиною буття найтіснішого кола центральних персонажів. Дарка Дорош повсякчас згадує, як важко було без чоловіка минулого року. Ребус, найкращий друг, якому Ярослав постійно записує голосові повідомлення, на які той уже не зможе відповісти, також часто говорить про війну, хай ми це і бачимо тільки у спогадах головного героя. Водночас головний суперник Нетреби на виборах використовує загрозу повномасштабного вторгнення як один із ключових елементів своєї кампанії. З’являються і колишні побратими Ярослава, і волонтери й волонтерки, і культурні діячі, живо занурені в тему війни.
Утім, у багатьох героїв з’являється відчуття, що більшість інших містян, які не є ні військовими, ні волонтерами, ставиться до війни на сході, як до чогось, що їх особисто не стосується — а отже, і не відбувається насправді; та якщо сторонні можуть вимкнути новини і не слідкувати за зведеннями з фронту, ні Ярослав, ні його близькі собі цього дозволити не можуть.
У романі, який сам собою є змалюванням життя військового після повернення з фронту, література про військових є і зображуваним об’єктом. Дарка, яка довго страждає через нездатність написати нову книгу, зрештою знаходить для себе актуальну тему, якій хоче присвятити роботу:
«Історія чоловіка, який пішов на війну, бо не знав, куди ще міг втекти від свого життя, легко могла стати бестселером, перфектним компендіумом її вмінь і талантів і водночас — книжкою, за яку її могли публічно розіпнути».
Логічно, що восени 2015 року, коли Дарка береться за реалізацію такої теми, література про російсько-українську війну тільки почала з’являтися на полицях. У 2024-му, коли коли спливло більше 10 років від початку бойових дій на сході, про нестачу текстів, присвячених військовим і ветеранам говорити не випадає. Та і єдине, за що Дарку та її роман могли б потенційно «розіп’яти» у 2024 році — це використання такої теми виключно як шляху до створення «бестселера» і здобуття популярності. Не в захваті від такої ідеї і сам Ярослав.
Таким чином, сам «Кушмарджак», як і сюжетна лінія Дарки-письменниці, актуалізують питання, якою має бути література про війну загалом та військових і ветеранів зокрема — і про те, хто має бути її авторами. Єдина відповідь, яку беззастережно дає Сергій «Колос» Мартинюк, — що така література має бути.
Про що пише «Колос», коли пише про війну?
Як автор сам розповідав під час презентації, тема війни не була першочерговим задумом: спершу він прагнув написати сімейну драму, історію руйнування стосунків, а вже згодом образ Ярослава як ветерана сформувався у відповідь на запитання «А ким мають бути герої цієї сімейної драми?». Оскільки «Колос» не мав досвіду участі в бойових діях, а долучився до лав ЗСУ вже після виходу роману, не можна говорити про те, що історія Ярослава — це спроба описати або відрефлексувати власний досвід. Утім, аби забезпечити певний рівень відповідності воєнній дійсності, автор звертався до друзів-військовослужбовців, зокрема, і для опису подій Іловайської трагедії.
Якщо говорити про «Кушмарджак» саме з точки зору змалювання війни — а саме воєнних дій 2014–2015 років, — цей роман є ні новим, ні унікальним. Наприклад, про Іловайську трагедію, зокрема, писав і Євген Положій у книзі «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей»: цей твір також є художньою прозою, де автор — не безпосередній учасник бойових дій, але має друзів серед ветеранів, які можуть про них розказати. Є й тексти у форматі мемуарів чи щоденників, як-от «Війна, якої не було» Романа Зіненка, безпосереднього учасника подій в Іловайську, або «На щиті» Ірини Вовк, яка збирала свідчення й спогади людей, чиї рідні загинули там. Про досвід участі в російсько-українській війні до 2022 року в ширшому контексті говорять також і Валерій Маркус у романі «Сліди на дорозі», і Василь Мулік у «Congo-Донбас», і Андрій Гуменюк (Кельт) в «Африці». Водночас про досвід повернення ветеранів АТО до цивільного життя писав і Валерій Пузік в оповіданні «Моноліт».
Отже, не випадає говорити про новаторство «Колоса» чи про унікальну цінність «Кушмарджака», які лежали б виключно у площині літератури про війну. Незвичайність роману полягає радше у його різноплановості, гнучкій жанровій належності. Певним чином «Кушмарджак» — це історія про травму в різних її втіленнях, де військовий контекст — лише одна з її маніфестацій.
Фото: видавництво «Наш Формат»
Тригери, травми і зцілення
«Кушмарджак» аж ніяк не є легким читанням — як на рівні глобальних тем, так і в контексті подій, що формують сюжет, і навіть у плані витонченої, іноді перебільшено літературної мови написання. Роман рясніє тригерами: домашнє насилля, втрата, вбивство, зґвалтування, ментальні захворювання, залежність, педофілія — на тому чи іншому рівні кожне з цих, навіть розрізнено небезпечних і незручних, втілень зла у книзі присутнє. Більшість із трагічних подій є або джерелом травми, або її наслідком.
Утім, навіть завершення роману не дає чіткого фінального рахунку бою Кушмарджак — Ярослав. Читачі не знають, чи вдалося персонажу здолати почвару з дитячих спогадів, а отже — зцілитися. І якщо Ярослав раптом таки не впорався — чи вистачить сили здолати Кушмарджака його сину Жені?
