Проєкт «Конструктив» — серія відеоесеїв від фахівців і фахівчинь, які діляться своїми спостереженнями щодо культури й мистецтва сьогодні. Зокрема «Як слово нас обороняє» — це рефлексії про поетику сьогодні. Авторка — військовослужбовиця, бойова медичка й розвідниця, поетка й авторка книжок віршів «Як вигинається воєнне коло», «[dasein: оборона присутності]» Ярослава Чорногуз розповідає, що таке поетика, які функції виконували найдавніші жанри словесної творчості і як ми переосмислюємо це зараз. А також про те, що сучасні митці-військові вкладають у слова й зокрема поезію, яку творять.
Що таке поетика?
Поетика — це набір засобів мови, які свідомо чи несвідомо добирає автор/ка для самовираження і конструювання реальності у слові.
Перший людський досвід поетики втілювався у замовляннях, примівках, піснях і казках, тобто у словесних жанрах. Вони також мали свою функцію, як от оберігати, чи через історії-приклади розповідати про певний досвід. Раніше мову мислили як таку, що належать до матеріального світу — наче це предмет зі своїми ознаками, що може напрямки впливати на реальність довкола, і тому сказаним словам надавали великого значення.
Воєнні реалії повертають людство до розуміння цих первісних функцій поетики, а саме до сили слова сьогодні. Проте також поезія під час війни видозмінюється. Так, наприклад, захистом через слово може стати проговорювання пережитого гіркого досвіду: втрати, смерті, забуття.
Форми мови
Водночас сьогодні митці можуть повертатися до початкових форм мови і на їх основі творити модерну поезію. Це тяглість словесної традиції, але куди важливіше — це один зі способів проговорити свій біль.
Як приклад, Ярина Чорногуз говорить про вірш мисткині-військової Єви Тур, яка звертається до форми замовляння. Це жанр, у якому через певні повторювані за структурою фрази висловлюється певне побажання або спонукання до певної дії:
ось ця лусочка — одне дитя,
а ця лусочка — друге дитя
а ця лусочка — самота,
глибиною з небо.
гойда-гойда, кожна лусочко,
гойда-гойда, кожна ниточко,
нанизаю-протягну,
та й червоною я пройду
через смерть твою.
Ще одна форма, до якої звертається вже сама Ярина у своїй творчості — чарівна казка. Хоча це прозовий жанр, проте такі тексти часто містили повторювані мотиви — вічні сюжети, — які відгукуються більшості народам і культурам, а ще також актуалізуються сьогодні. Один із таких — обряд ініціації або перевтілення. Зокрема у сучасній воєнній поезії це трансформується проговорення досвіду — ініціація смертю і втратами, а також про людину, що, вбиваючи ворога, виживає.
[мова]
…в мені завжди була ти,
моя особиста медуза-горгона,
що пройшла замість мене —
всі пастки
за тисячі років до мого народження
стала нелюдиною, перетворила
водорості на корали,
народила зі своєї крові змій,
навчила коня бігти шквалом,
а ворогів…ворогів
ти вперто перетворювала на камінь
…
Простір слова сьогодні
Поезія зокрема як лаконічний жанр допомагає долати розлам досвідів між військовими й цивільними завдяки тому, що об’єднує своїх читачів навколо загальнолюдського. Вона звертається до понять, які близькі кожному, водночас виконує функції, яких потребуємо всі ми зараз: терапевтичну, а також функцію свідчення, меморіалізації та збереження досвіду. Це поетична мова ініціації й ініційованих.
Сьогодні через слово можна свідчити, полегшити біль, виразити політичний стейтмент чи стати герметичною медитацією. Поезія зараз — це величний акт довіри, вона створює простір порозуміння між людьми короткою формою висловлення, яка може бути про все на світі і єдине чого не терпить — це брехні і нещирості, у цьому її феномен. Це її робить такою лікувальною, такою важливою у час війни.
***
Більше про сьогочасну поезію, а також тексти Єви Тур, Ярини Чорногуз і Вікторії Амеліної — у повному відеоесе Ярини Чорногуз на каналі «Конструктив». Сезон відеоесе проєкту “Конструктив” реалізовано за підтримки НаУКМА, Києво-Могилянської Фундації та Гранту пам’яті Євгена Кваскова.
