Внутрішній герой зовнішньої пам’яті. Рецензія на роман «Квантовий злодій» Ганну Раяніемі

Фінський письменник-фантаст Ганну Раяніемі, який з десяток років працював здебільшого над короткою формою — оповіданнями й новелами, — свій дебютний роман «Квантовий злодій» видав у 2010 році. Письменник створює свої тексти англійською, тож і його перший роман був виданий рідною для автора мовою лише через рік. «Квантовий злодій» — текст-химера, виплеканий не так митцем, як математиком, що стає по-особливому відчутним у найбільш яскраво й прискіпливо випрацюваних елементах роману. Зупинившись на фантастиці, автор насправді  грається з читачем: нібито дотримуючись правил жанру і вплітаючи технології та винаходи для побудови нового світу в межах космічного простору, випотрошуючи мізки всім, хто не звик до подібного техноентузіазму, фантаст розгортає чергову альтернативну історію одного з найвідоміших детективних героїв нашого літературного світу — Арсена Люпена. Подібно до свого прототипу герой «Квантового злодія» — такий собі елегантний злочинець, чию ув’язнену свідомість витягують задля пропозиції нетипової крадіжки, що надійшла від чарівної дами.

Роман «Квантовий злодій» опісля видання фінською зібрав низку нагород, серед яких, зокрема, «Найкращий дебют» у межах «Єврокону» (щорічний фестиваль фантастики серед країн Європи) 2011 року та премія Tähväeltaja від Гельсінського товариства наукової фантастики (яку вручають за найкращу фантастику, видану фінською мовою) 2012 року. Крім того, ця дебютна великоформатна робота Ганну Раяніемі була номінована на премію американського журналу фантастики «Локус» та стала призером Меморіальної премії імені Джона Кемпбелла.

Після досить успішного старту роман було розширено до трилогії: другою частиною став «Фрактальний принц» 2012 року, а заключною — «Причинний янгол» 2014 року. Наразі українському читачеві доступна лише перша частина серії у перекладі Євгена Пілецького від «Видавництва Жупанського».

Головний герой роману, Жан ле Фламбер, на початку своєї появи перед читачем перебуває у прозорій скляній в’язниці, у межах якої переживає регулярні сутички з умовним наглядачем — варіативним образом себе самого. Мов у вестерні, конфлікт вирішується револьвером, хоча всіх одразу попереджають: щоб перебування не було довгим і травматичним, достатньо «співпрацювати» зі своїм наглядачем (щоправда, така умова не передбачає відповідного бажання у двійника, який слугує тобі покаранням).

Архітектурні рішення місцевого світу (та й самі персонажі) видаються складними механізмами, машинами, зовнішні корпуси яких ніби ніколи й не передбачали дверцят чи пластин, що приховали б їхню суть, сильні сторони чи слабкості, їхні наміри чи спогади. Така раптова відвертість специфічно посилює прямоту імен персонажів, які одразу ж постають не окремими персонами, а загальною сутністю, яку вони могли б уособити. Подібно до байки, де Сила і Справедливість стають дійовими особами, у цьому романі є героїня Міелі (з фінської — розум), а герої рухаються містом Ублієтт (з французької — забуття). Утім, зауважимо, що текст не аж так поривається розвінчати загадки ще до їхнього повного висловлення. Більшість ймень та найменувань насправді зашифровані завдяки звичному для фантастичних світів прийому — уявленню майбутнього як простору змішаних культур, а відповідно — і мов. Тому повсякчас на сторінках з’являються англійські, французькі, фінські, японські та інші слова, які не лише підкреслюють мультикультурність світу, а й водночас утримують зв’язок із жанровими попередниками та вступають у діалог з іншими, близькими для цього роману текстами.

Назвою першого розділу роману є «Дилема в’язня» — таким чином через відому модель з теорії ігор автор анонсує нам фактичну схему симуляції, яка слугує методом покарання у в’язниці, у якій і поневолений головний герой. Окрім фрагментів, тісно пов’язаних з теорією ігор, на читача чатують факти про рельєфи небесних тіл та космос загалом, однак саме в криптографію автор примусово занурить кожного, хто забажає знайти відповідь на головне запитання — «Що ж тут таки відбувається?». Сама ж криптографія (наука про шифри) в межах цього роману існує на різних рівнях: від конкретного існування її як науки, зокрема в контексті інформаційних технологій, до сюжету, побудованого на інтертекстуальних символах.

У романі автор уникає образу глобалістичного злодія (штучного інтелекту), а втім, знаходить його більш «людяного» вже давно відомого, а тому почасти страшнішого близнюка — симуляції та копії свідомості. Фантазія ж про завантаження свідомості на інші носії, скопійовані «мертві душі», які недарма в романі звуться «гоголями», у межах такого розпанаханого світу з вивернутими назовні жителями підштовхує до логічного розвитку подій. У місці, де свідомість є чи не єдиною інформацією, саме її убезпечення стає головною проблемою. Завдання, яке отримує наш азартний злодій, — відновити власні спогади, з’ясовуючи, у кого вони зберігаються, як саме їх можна здобути та в якому порядку вони повинні бути відновлені. Що в межах історії стає надскладною задачею, адже тут уже існують інші гоголі, копії його свідомості, що теж зацікавлені в здобутті пам’яті головного героя, але виконують абсолютно інші ролі в соціальній системі цього світу. 

Попри те що роман рясніє математичними термінами та концепціями, сюжет дає можливість розібратися в усьому інтуїтивно, відклавши розшаровування цієї цибулини на майбутнє.

Епіграфом до роману «Квантовий злодій» стала цитата зі «Втечі Арсена Люпена» Моріса Леблана. Арсен Люпен — один з культових детективних героїв літературних світів, і саме він стає прообразом головного персонажа роману Ганну Раяніемі. Читачі, що вже знайомі з цим детективним всесвітом, упізнають не лише його головного героя, а й історії, які він проживає. Сам Ганну Раяніемі відкрито говорив про те, що його надихнула і зацікавила криза, яку пережив  персонаж Моріса Леблана. Найбільший інтерес у фантаста викликав шлях спокути Арсена Люпена і його спроби жити незлочинно. Це суттєво вплинуло на світ, у який Ганну Раяніемі поселяє вже свого персонажа. 

Автор відмовляється йти типовим для похмурих фантазій про майбутнє шляхом, де приватність ідентичності постає загроженою, беззахисною перед тоталітарною або іншою політичною системою, хоча й зберігає натяки на можливість подібного розвитку сюжет (наприклад, у романі з’являються шпигуни російського походження та сюжети з поваленням монархії). Натомість герой Ганну Раяніемі протистоїть власним тіням, чи то тіні самого себе, яка водночас може стати будь-якою особою чи машиною у межах цього світу. І навіть ці перевтілення, народжені з ідеї копіювання свідомості, суголосні образу Арсена Люпена як майстра перевтілень. Серед інших легко вгадуваних відсилань у романі з’являються образи, а подекуди й дослівні цитати з історій про Шерлока Голмса — ще одного культового героя детективного жанру, який допоміг сформувати легендарний поважний і елегантний образ високофункціональної свідомості, здатної помітити більше, ніж доступно звичайній людині. 

Цей текст постає як хаотична система явищ і подій не через свою фрагментарність, а через надмір зв’язків, які можна між ними встановити, що водночас робить його найцікавішою текстуальною мозаїкою і найтовстішою крапкою, яку можна поставити в кінці розповіді, навіть попри те, що це перша частина трилогії.

«Квантовий злодій» — це насамперед чоловіча фантазія, і є певна іронія в тому, скільки персонажів роману — скопійована душа одного й того ж чоловіка, який водночас і бог, і король, і злодій, і герой. Попри сюжетну обумовленість, варто лише на секунду відвести погляд від азартного пана — і його починають оточувати доволі посередні люди, амбіції і наміри яких є лише відлунням його персони. 

Що ж до людини як інструмента, то тут роман, який насправді важко дається до класифікації його як антиутопії, раптово робить серйозний крок у цей бік. Річ у тім, що попри можливість нескінченного копіювання свідомості, якою користуються політичні сили, що ворогують у цьому світі, у конкретної свідомості є свій обмежений час. Саме час є мірилом окремої ідентичності, і після втрати відведених хвилин гоголь, що залишився, стає фактичною машиною, мовчазною робочою силою, яка працює задля підтримки існування відповідного простору.

Чому ж ідеться про час, а не про пам’ять, якщо місто Ублієтт чітко утверджує забуття як причину сполоху спільноти? Час — це фактична валюта, ним можна оплатити чимало послуг, жебраки прагнуть отримати в дар хвилину. Пам’ять натомість, хоч і є ключовою для існування, — надто «розгорнута», через це не відчутна у своїй вазі, помітна лише тоді, коли вже зникає. А тому й постає самоціллю цього світу, його буттям, його страхом. Штучна пам’ять деформує світ, а вкрадений час робить можливим крадіжку свідомості. Тож варто повернутись до початку роману й поміркувати: а як вдалося звільнити Жана ле Фламбера?

1. Спробуйте поміркувати, чому світ, у якому живуть герої цього роману, зрозумілий: яку країну ви уявляєте, коли його читаєте, хто живе у цьому світі, якою вірою, мовою і технологіями користуються жителі фантастичних міст, хто ці міста населяє, окрім людей?
2. Багатомовність лексики не єдиний елемент мультикультурності фантастичного світу. Зверніть увагу на міфологію: чи належить вона одній країні, які релігійні течії з’являються на сторінках роману? Чи свідчать вони про багатонаціональність, чи про повну взаємоінтеграцію народів?
3. Чимало фантастичних текстів послуговується казковими сюжетами — спробуйте віднайти казку, яку автор приховав на сторінках свого роману.
4. Попри знані детективні історії, які продовжують своє життя у цьому романі, тут з’являються відсилання до текстів і інших культових письменників. Спробуйте, наприклад, відшукати тут Марселя Пруста.
5. Хоча автор оминає популярну тему штучного інтелекту, він усе ж зберігає використання багатокористувацьких онлайн ігор у межах свого світу. Яка у них функція в межах формування цього фантастичного світу?
6. Спробуйте відтворити схему того, як головний герой заховав свої спогади: які методи він використовував?
7. Не тільки у головного героя дещо деформовані стосунки з власною памʼяттю і, відповідно, єством. Поверніться до окремих героїв роману і спробуйте відстежити, що стається зі спогадами інших персонажів та як це впливає на їхнє життя.
8. Яку роль у цьому романі відіграє поезія? Як і чому вона зʼявляється в окремих епізодах історії та як ритмічність окремих прозових рядків повʼязана з темами роману?
9. Надмір технологій якісно вплинув на уявлення про дружбу, романтичні й еротичні стосунки, сімʼю. Спробуйте відстежити, якими постають дитячі роки та старість, порівняйте з їхніми зображеннями в інших науково-фантастичних текстах.
10. Які референси ви впізнали одразу, а на які знадобився якийсь час?

Аудіоверсію рецензії можна прослухати на наших подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Soundcloud.