Улас Самчук — літописець у екзилі

20 лютого 120 років тому народився Улас Самчук — письменник, журналіст, редактор, голова МУРу, член ОУН та уряду УНР у вигнанні. Його ще називають літописцем українського простору, адже він написав трилогію «Волинь» про життя українців крізь буремні 1920–30-ті роки та роман «Марія» — перший художній текст про Голодомор.

З нагоди ювілею письменника підготували добірку фактів про його життя.

Псевдоніми Володко Іван, Волинянка Ольга, Кай, Ф. Грак, В. Данильчук і В. Перебендя, а також криптоніми: У.С., М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н. — стосуються однієї людини, Уласа Самчука. Діяч використовував їх у публіцистичних текстах 1930-40-х років. Також протягом життя діяч мав два офіційних прізвища — Самчук і Данильчук. У церковній книзі з народження він був записаний як Самчук. У 1975 році, після еміграції до Канади, у паспорті значилося прізвище Данильчук.

Улас Самчук не закінчив жодного навчального закладу. Напередодні випуску з гімназії його призвали на службу, звідки він дезертирував, а відтак працював у Німеччині. Продовжив навчання, слухаючи курси в Бреславському університеті (нині Вроцлавський), а з 1929 року оселився в Чехословаччині, де вступив до Українського вільного університету. Проте університет він не закінчив. Водночас письменник володів польською, німецькою, чеською, російською та частково французькою мовами.

19-річний Улас Самчук мріяв про письменницьку кар’єру, розвивати яку, як він тоді вважав, можна лише в Києві, а це було недосяжною мрією для підданого Польщі у 1924 році. Він наважився нелегально перетнути радянсько-польський кордон, але спроба закінчилась арештом. Згодом Самчук вирушив на Захід. У Берліні він звернувся до радянського посольства з проханням про в’їзд до УРСР, однак отримав відмову.

А невдалу втечу він пізніше описав у мемуарах «На білому коні» (1972): «Нас спіймали, везли назад до Крем’янця, передали “дефензиві”, багато питали, досить били, дома зробили трус, знайшли наші гімназійні журнали, які я редагував, пришили до цього нелегальщину, додали півроку в’язниці, відібрали мої п’ятирублівки і окремо, судово дали тридцять злотих кари за нелегальний вивіз золота. А головне — перервали і знівечили мою науку».

«Коли б не нещастя, не було б і щастя»: Улас Самчук відвідав Київ у 1941 році під час нацистської окупації. Дорогою він зупинився у Рівному, де познайомився з Іваном Кавалерідзе та майбутньою дружиною Тетяною Праховою, а також став редактором газети «Волинь». У жовтні письменник отримав звістку про обрання його до Української Національної Ради та зрештою потрапив до Києва. Спогади про місто він описав у мемуарах «На коні вороному».

Улас Самчук — автор концепції «великої літератури», яку він витлумачив у доповіді 1946 року на І зʼїзді Мистецького українського руху (МУР). Самчук вважав літературу інструментом націєтворення, особливо в умовах бездержавності. На його думку, тексти великої національної літератури мають бути вмістилищем моральних орієнтирів та культурної пам’яті: «Зараз нашим великим завданням є рятувати певні цінності, і, коли ми втратили наші музеї, наші архіви, наші бібліотеки, мусимо хоронити щось таке, що є сильніше і триваліше від паперу чи каменю». Серед його опонентів був і Віктор Домонтович, який наголошував на незалежності літератури від політичних інституцій.

Свого часу Улас Самчук був найпопулярнішим письменником серед українців в еміграції, тоді як в УРСР його твори заборонили. Ба більше, вже в часи незалежності, за каденції Віктора Януковича, коли Міністерство освіти очолював проросійський Дмитро Табачник, твори Самчука вилучили зі шкільної програми. Формально через те, що роман «Марія» має депресивний характер і може негативно впливати на психіку школярів. Утім, справжні причини були політичними: стерти з національної памʼяті жахи Голодомору.

У 1948 році Улас Самчук переїхав до Канади, де й осів на майже 40 років, аж до смерті. Життю переселенців у Канаді автор присвятив роман «На твердій землі». Там же він долучився до діяльності Інституту дослідів Волині та Товариства «Волинь». А також до заснування часопису «Наш вік» та літературного об’єднання «Слово», якому він залишив у спадок 50 тисяч доларів на видання альманаху. Поховано Самчука також у Канаді, в Оаквіллі, на міському цвинтарі Святого Володимира.

Роман-трилогія «Волинь» приніс автору широке визнання. У 1980 році торонтський російськомовний журнал «Современник» висунув Самчука на Нобелівську премію. Втім, щоб автор став для академіків вагомим кандидатом, потрібна рекомендація ще когось із нобелівських лауреатів. Таких не знайшлося, бо твори Самчука не мали достатньої популярності за межами української громади, а сам автор був частиною народу без державності.