Прототип Сева з «Майстра корабля» й «хрещений фей» Вінграновського: 130 років режисеру Олександру Довженку

10 вересня виповнюється 130 років із дня народження кінорежисера, письменника Олександра Довженка. Життя «зачарованого Десною» було строкатим і плямистим. Тут злети та падіння, дружба та кохання, невдалі дебюти й, звичайно, відомі роботи: «Звенигора», «Арсенал», «Земля», кіноповісті «Зачарована Десна», «Україна в огні». 

До ювілею Олександра Довженка згадуємо факти з біографії за спогадами його сучасників і добрих знайомих — літераторів та кіномитців Юрія Яновського, Миколи Бажана та Миколи Вінграновського, щоб уявити не тільки самобутнього майстра, а й друга та вчителя, який любив, мріяв, сумував і чарував людей навколо.

Як писав поет Микола Бажан у своїх спогадах, Довженко народився «серед сіверянських супісків і сіножатей». Цю придеснянську колоритність проніс із собою  впродовж усього життя й відтворив у роботах — «Зачарована Десна» з бігом по городах, запашним сінокосом і потоком рідної Десни та в кіноповістях про опалені вогнем і болем роки Другої світової «Україна в огні» й «Повість полум’яних літ».

Шлях мага кіно, себто режисера та письменника, у Довженка почався не одразу. До того як став знаним митцем, він закінчив учительський інститут у Глухові й чотири роки пропрацював учителем природознавства, фізики та гімнастики. 

Олександр Довженко був також дипломатом, працював у посольствах УРСР у Польщі та Німеччині. Під час роботи в Берліні прослуховував курси в Академії мистецтв. Саме тоді в нього виникло бажання бути художником. Чи не схоже це на Тараса Шевченка, який перш за все був відданий малярській справі, а відомим став як поет? Тільки в Довженка відбувся поступовий перехід не до віршування, а в новонароджене мистецтво динаміки — кінематограф.

Після повернення Довженко жив у Харкові. У цей період малював карикатури в харківській газеті «Вісті» під псевдонімом Сашко. За спогадами Миколи Бажана про карикатуристський шлях Довженка, у нього був добрий гумор. Дотепно підкреслював у карикатурах, наприклад, «наелектризоване волосся» поета Михайля Семенка чи «дебелу поставу» письменника Сергія Пилипенка. 

Не оминав і політику та соціальні проблеми (нерідко за вимогами більшовицької пропаганди). У газеті публікували карикатурні змалювання представників священництва чи лідерів українських визвольних змагань 1917–1921 років, як-от Володимира Винниченка. Становлення української державности тоді було поглинуте лабетами соцреалізму. Все, що асоціювали з ним, мало бути представленим у карикатурному світлі, інакше складно було адаптуватися в тогочасних реаліях. 

У спогадах Микола Бажан рефлексував, що Довженко був красенем, ходив вільно, гармонійно, ритмічно, наче його хода вже була фільмом:

Саме в Харкові на тодішній Пушкінській вулиці Довженко був лідером у групі чотирьох друзів разом із поетом і редактором Миколою Бажаном, поетом і карикатуристом Степаном Мельником і письменником та редактором Юрієм Яновським.  Це була майже як компанія головних героїв серіалу Friends чи дотепні сусіди з «Теорії великого вибуху».

Чотири молоді українські митці жили в одному будинку й часто збиралися разом у кімнаті Довженка, де він мешкав із дружиною Варварою. Микола Бажан писав у спогадах, що говорили про культуру, народження українського кіно й життя загалом. За його ж словами, Довженко був першою скрипкою в цьому квартеті. 

Олександр Довженко — друг, який лишав шалений захопливий слід у серцях тих, хто його знав. Він часто ставав прототипом для якихось літературних персонажів у текстах своїх друзів, або ж твори присвячували саме йому.

У модерністському одесько-колоритному романі Юрія Яновського «Майстер корабля» Довженко був прототипом персонажа Сева, режисера й друга головного героя-оповідача То-Ма-Кі. 

Деталь про провал першої невеличкої комедії натякає нам на перші кіноспроби Довженка. А саме комедійний дебют — «Вася-реформатор», який не був настільки знаковим й успішним, як подальша кінотрилогія «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

У романі «Майстер корабля» можна відчути вайб Довженкової творчої юности, пориву від молодости, яка струменіла в душі в унісон до хвиль Чорного моря. Та й узагалі текст хороше підійде всім, кого чарують таємниці кіновиробництва.

«Майстер корабля» — автобіографічний і переповнений прототипами: Сев — Олександр Довженко, головний герой редактор То-Ма-Кі — автор Юрій Яновський, балерина Тайах — літературне втілення балерини й акторки Іди Пензо. Довженко, як і його друг Юрій Яновський, насправді був небайдужим до неї. До слова, зустріч із прекрасною Ідою відбулася, коли двоє молодих митців жили в Одесі. Мешкали разом, відкривали для себе горизонти богемного життя, відвідували театри. Завдяки Яновському, який працював на кінематографічній організації ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), Довженко також потрапив туди й почав свій амбітний кіношлях.

Довженків друг молодости Юрій Яновський присвятив йому ще й окремий текст. Це новела «В листопаді» (1925), що містить присвяту «Сашкові». Ті ностальгійні тонкі описи стають своєрідним «портретом митця замолоду». Принадний короткий текст, щоб відчути вайб Довженка як майстра кіно: як він усамітнено мислив, затягувався папіроскою, кристалізував свої ідеї і черпав натхнення. А ще як реагував на «старців» на вулиці й нескінченно ловив усмішки від дівчат. Прозвучить іронічно, але він завжди був красномовним, навіть коли мовчав:

Чимало у своїх текстах до образу Довженка звертався його учень і надалі відомий український поет і письменник Микола Вінграновський. Видається, що він по-справжньому визнавав Олександра як свого мистецького батька. Образ Довженка у Вінграновського зазвичай оповитий щемливою ностальгією.

Згадаймо вірш Миколи Вінграновського «Довженко». Текст доволі суперечливий для сучасного читача, бо є згадки про комунізм та революцію («його надія — комунізм», «мав революцію за честь»). Та у вірші постає образ отого великого учителя, з яким у Вінграновського перш за все асоціювалося слово любов («Любов на грізній на своїй на варті»), і наче кораблики посеред строф пропливають згадки про рідну Довженкові Десну («Благословенні води літ Літа Десни благословенні»). Видатний придеснянський наставник був для Вінграновського уособленням абсолютного світла й чистоти.

У тексті-спогаді «Рік з Довженком» Вінграновський описав свої враження від знайомства з культовим режисером та письменником. Розповів, як чув на власні вуха авторське «ясне» й спокійно-задумливе читання «Зачарованої Десни». Все ж Довженко першим показав дитячу безтурботність й атмосферу босоногого дитинства в українській літературі. Ще до того, як Всеволод Нестайко подарував нам «Тореадорів з Васюківки», яких і в наші дні сердечно люблять читачі.

Микола Вінграновський у тих же спогадах  описав один цікавий випадок із  періоду його бідних студентських років. У молодого Миколи відклеїлись підметки на балетках, які він зшив із передами мідною дротиною. Так він з’являвся й на зустрічах із  Довженком, видатним митцем на той час. Одного разу Вінграновський був у гостях у режисера (той запросив юного таланта в квартиру своєї сестри). Після того, як студент уже виходив, сталася приємна несподіванка: 

Так само в період життя в Москві кожен похід до квартири Довженка завершувався непомітно підкладеною матеріальною допомогою в кишені.

Чому б не назвати Олександра Довженка «хрещеним феєм»? Ще б пак, бо він фактично дав квиток до слави Миколі Вінграновському. Довженко почув, як юнак несамовито читав уривок із «Гайдамаків» Шевченка, й одразу ж запросив на навчання до акторського факультету ВДІК-у в Москві. Тоді Вінграновський був бідним студентом із Кіровоградщини. Як то часто буває, у кишенях пусто, але серце було сповнене мрій.