«Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми»» — не перша книга Мелінди Тауб, у якій авторка звертається до жанру історичного фентезі з переосмисленням уже відомої нам історії. В американської письменниці кількома роками раніше вийшла книжка «Народженні під нещасливою зіркою» (Still Star-Crossed), де Тауб переосмислила п’єсу Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Зовсім нещодавно друком вийшла нова історія авторки — «Шокуючі експерименти міс Мері Беннет» (The Shocking Experiment of Miss Mary Bennet), де також ідеться про переосмислення роману «Гордість і упередження», проте цього разу у фокусі опиняється середня донька, яка так часто випадає з уваги читачів. Авторка зазначає, що «Скандальні зізнання» і новинка між собою не пов’язані, а читати їх можна окремо.
Українською «Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми» вийшли у видавництві «Ще одну сторінку» в перекладі Альони Вітязь.
Захована серед чар історія
«Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми», як можна здогадатися з назви, є несподіваним розкриттям усіх таємниць молодшої сестри Ліззі Беннет — Лідії. Уявіть собі, що все сказане головною героїнею «Гордості і упередження» про пригоди своєї молодшої сестри — неправда. Власне, Мелінда Тауб пропонує абсолютно новий погляд на цю історію, згідно з яким Лідія як сьома донька сьомої доньки народжується відьмою, а її сестра Кітті насправді зовсім не дівчинка, а кішка, і до всього — фамільяр Лідії, себто її дух-помічниця. Світ Англії початку XIX століття починає грати іншими, чарівними барвами серед яких причаїлися відьми, а кожне їхнє заклинання має свою ціну. І Лідія Беннет понад усе хоче врятувати Кітті від древніх магічних створінь та за можливості запобігти руйнуванню світу. Навіть якщо заради цього доведеться приховувати свої здібності від родини і дозволити вважати, що вона справді легковажно втекла з горезвісним Джорджем Вікгемом.
Цю книгу можна вважати веселим відьомським побічним квестом із Лідією Беннет у головній ролі. Адже юна леді відхиляє для нас завісу магічної Англії та показує світ жінок, у якому чоловіки відіграють, може, й на позір важливі, але направду цілком другорядні ролі, відступаючи під силою магії. Тут є місце шабашам, де відьми під світлом місяця збираються разом, щоб поділитися секретами та порадами. Це дійство доступне лише жінкам, там не діють звичні формальності та правила, там жінок не оцінюють за критеріями вищого світу, яким вчили Лідію: «Удома потрібно було знати три речі, щоб визначити становище жінки відносно мого: чия вона донька, хто її чоловік, якщо вона одружена, і якими статками її забезпечують». Можливо, на ранок усі ці жінки й повертаються до звичних ролей «матері», «дружини», «сестри», на якийсь час знов залишаючись у залежності від чоловіків, але ніч, вогнище і чаклунство залишаються виключно їм.
Власне, у цих надмірностях то й проявляється особистість Лідії Беннет: занадто сильна для відьом, занадто безтурботна для аристократії. Головна героїня не хоче і не вміє ділити себе на дві особистості, а впевнено змішує магію та танці, тим самим дивуючи оточення. Чим і накликає на себе біду — через одну випадково дану в дитинстві клятву Лідія будить від столітнього сну низку магічних лордів, які хочуть крові, магії та міфічного Гожого скарбу. Так і починаються поневіряння (читайте «пригоди») міс Лідії Беннет, яка просто хотіла захистити сестру.
Пересічний читач, дивлячись на назву книги у книгарні може поставити резонне запитання: «А як же вона повʼязана з “Гордістю і упередженням” Джейн Остін?». Справа в тому, що час подій (початок ХІХ століття), місце подій (маленьке містечко Меритон) і персонажі (родина Беннетів, містер Дарсі, містер Бінґлі та Вікгем) повністю збігаються. Але хронологія та виклад подій суттєво відрізняються від першоджерела, і головною причиною цього є те, що тепер ми читаємо історію крізь оптику Лідії, у якої, повірте, на все є своя думка і гостре слівце. Насправді існування такого собі ретелінгу цього класичного роману дуже цінне, адже, як неодноразово зазначали прихильники Джейн Остін у соцмережах, у сюжеті є білі плями. Серед них — чому хоча б якусь цікаву характеристику отримує кожна із сестер Беннет, окрім Кітті? Чому містер Коллінз одружився з Шарлоттою Лукас, якщо Мері була б набагато кращою парою, зважаючи на сімейні обовʼязки та інтереси? Чому Джорджіана Дарсі така дивна, а Мері Кінґ зʼявляється у сюжеті й одразу зникає? На всі ці запитання Мелінда Тауб знаходить відповідь і пояснює їх у книзі кумедним та їдким голосом Лідії. Комусь може здатися, що існування «Скандальних зізнань» — це несправедливе наживання на славі класичного роману, але навіть любителям «Гордості і упередження» ця книга може бути цікавою — як мінімум через збережену атмосферу та схожий повільний темп розвитку подій.
А у чому ж відмінності? Найбільшою зміною оригінальної історії є, звісно ж, додавання фентезійного елементу. Завдяки йому Лідія стає не просто юною леді, а відьмою з великим магічним потенціалом, а її старша сестра Кітті — кішкою, яку бажання Лідії у дитинстві перетворило на дівчинку.
«Я собі вирішила, що кицька — се моя сестра, і назвала її Кітті. Батьки із сестрами підігравали мені…Кітті те, Кітті се — всі так звикли до цієї думки, що й незчулися, як перестали просто підігравати і побачили її».
Ще одна суттєва відмінність від оригіналу — це розкриття образу Джорджа Вікгема. Він нам добре відомий як бідний та підступний солдат із поганою репутацією, однак у ретелінгу він постає демоном, що вселився у тіло, що належало Вікгему, і веде свою гру. Усі ці зміни, на перший погляд, можуть мати руйнівний ефект для сюжету, однак насправді з ними сама історія не так змінюється, як розкривається в інших барвах.
Територія, де панує сестринство
То якою ж постає персонажка Лідії у «Скандальних зізнаннях»: легковажною леді, яка не втрачає можливості перехопити танець на балу, чи хитромудрою відьмою, здатною відшукати міфічний скарб і врятувати найдорожчих людей? Мелінда Тауб обирає не зупинятися на одній характеристиці, а поєднати протилежні риси в Лідії Беннет, що без сумніву додає їй багатогранності. Читаючи «Гордість і упередження», ми звикли засуджувати дівчину за безглузду втечу та шлюб із містером Вікгемом, але найчастіше забуваємо про те, що на час подій роману Лідії було лише 15 років. Це підлітка, чиїми почуттями керують імпульси та гормони, а якщо додати сюди ще й вагу магічної обіцянки, яку Лідія, як відьма, має виконати, — отримуємо вибухову суміш юнацької відчайдушності та величезної відповідальності. Головна героїня цього фентезі намагається здаватися старшою та легко піддається дорослим пристрастям. А занурюючись усе далі у сторінки книги, ми можемо побачити юну дівчинку, яка насправді не знає, що робити, і просто хоче знайти вихід зі своїх халеп.
Через магічну обдарованість Лідії читачі отримують змогу побачити чарівний світ і вищі його кола зблизька, адже саме сила і її обсяг протягом усієї книги приваблювали до дівчини небезпечних союзників та ворогів, а інколи — усіх одразу. З кожною відьмою, що володіла магічним даром і прагнула передати свої знання Лідії, потрошку відкривалися і сам магічний світ та його масштаби. Першою наставницею дівчини стала тітка Філіпс: «Як типова відьма-самоучка, вона мала крихту таланту, а де його бракувало, брала хитрістю та винахідливістю». Саме вона вчить Лідію першим заклинанням, побутовим замовлянням та головному правилу відьомства: за чари завжди потрібно платити, і що складніші вони, то більшої жертви вимагають. Підношенням магії можуть стати і кілька крапель власної крові, і зарізане ягня, але жертва завжди має бути — це основа світу, який ми маємо у цій книжці. Тітонька Філіпс також знайомить Лідію із шабашем відьом, тим самим «виводячи дівчину у світ», проте на цьому її повноваження та сили закінчуються.
Наступною наставницею у відьомській освіті дівчини стає молода дружина полковника Гаррієт Форстер, що ніби є старшою і досконалішою версією самої Лідії: вона так само любить пишні бали, красиві сукні та цікаві плітки. Беручи юну подругу в подорож на літо в Брайтон, вона навчає головну героїню серйозним та важким заклинанням, що можуть мати серйозні наслідки для самої Лідії та всіх, хто її оточує. Саме завдяки Гаррієт дівчина стає частиною не просто шабашу, а Ордену Троянд — зібрання найсильніших відьом регіону. Проте і вони не можуть до кінця осягнути сили Лідії, і тому наступною її наставницею стає екзотична красуня міс Марія Лем, що приїхала до Англії з колоній задля вдалого одруження. Марія — також відьма, і на відміну від попередніх наставниць, вона єдина не підпадає під вплив харизми Лідії та навіть відчуває до неї неприязнь, що змушує міс Беннет добряче попрацювати, щоб подружитися з дівчиною та отримати її поради. Власне, кожна зі старших відьом приносить щось своє у характер головної героїні, кожен етап — це виклик, який Лідії потрібно прийняти та подолати.
Магічна Англія — це місце, де правлять жінки, але навіть тут є своя ієрархія. Лідія Беннет, незважаючи на обдарованість, на початку опиняється внизу, і навіть дочитавши книгу та знаючи чим усе закінчиться, складно сказати, чи потрапить відьма на найвищі щаблі суспільства. Головна героїня радше обирає не стандартний підйом сходинками, а стрибок на батуті, де в один момент вона на висоті, а в інший — у самому низу. Проте вона ніколи не йде за системою, а обирає змінювати та адаптовувати її під свої потреби, що викликає як захват, так і гнів деяких персонажів.
Однією з ключових тем «Скандальних зізнань», що прослідковується на всіх етапах розповіді, є сестринство. Як ми знаємо, родина Беннетів має пʼятьох доньок, і з усіма у Лідії різні стосунки. Вона обожнює доброту Джейн, поважає розум Ліззі, кпинить із серйозності Мері та всім серцем піклується про Кітті. Саме стосункам Лідії та Кітті відведено найбільше уваги, адже сестри постійно проводять час разом і у повсякденному житті, і магічному — як відьма та фамільярка. Вони не мають секретів одна від одної і настільки близькі, що в неприємності головна героїня потрапляє якраз-таки через прагнення захистити Кітті. Звʼязок Кітті та Лідії представлений як приклад складних сестринських стосунків з абсолютною відданістю, що може стати як розрадою, так і проблемою. На противагу кровним звʼязкам, знаходимо на сторінках книги і обрану родину, що представлена відьомською спільнотою. Ці жінки хоча і різні за віком, походженням та класовим становищем — у момент небезпеки готові переступити через принципи та битися одна за одну. Усі вони повʼязані силою та почуттям належності до однієї спільноти, що є таким цінним явищем для жінок.
Ще однією особливістю книжки є її форма — адже це роман у листах. Усе починається з того, що Лідія Беннет пише лист невідомому адресату, в якому пояснює, що нарешті настав час розповісти свою історію від початку і до кінця. Так і народжується ця книжка: занурюючись у минуле, головна героїня додає трішки і про своє теперішнє становище — вона виявилася вигнанкою, яку всі вважають місис Вікгем. Поступово читачі все більше дізнаються про справжні події, які пережила Лідія і які пропустила або неправильно зрозуміла Елізабет Беннет. І лише наприкінці, ближче до кульмінації сюжету, усі ниточки складаються в один клубочок і ми розуміємо хто є отримувачем цього довгого листа та для чого він узагалі був написаний. Ця концепція, хоча і не є новою в контексті сучасної літератури, без сумніву, цікава та прекрасно відповідає характеру головної героїні: пробираючись крізь ці сумбурні записи та численні відступи, читачі легко впізнають міс Беннет та її звички.
Наостанок варто сказати про українське видання «Скандальних зізнань міс Лідії Беннет, відьми». Дизайн обкладинки, зроблений Ксенією Степась, ідеально підходить під настрій книги: фіолетовий «магічний» колір, рельєфний вінтажний орнамент. А також символічні елементи, які читачі можуть з легкістю впізнати та проаналізувати: обручка на правій руці, плетіння зі стрічок, до яких привʼязані предмети, що мають своє значення в цій історії. Проте найцікавіша деталь видання — це невеличке зображення киці у нижньому правому куті сторінок, що при швидкому гортанні створює ілюзію руху. Такі фліпбукові елементи можна зустріти в українських виданнях нечасто, але така креативність з боку видавців тішить.
Без сумніву, таке переосмислення «Гордості і упередження», як «Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми», цінне. Але читати цю книжку можна і як окрему історію, не озираючись постійно на класичний роман та відмінності між книжками. Своєю роботою Мелінда Тауб прагнула показати зовсім інший образ Лідії Беннет, і їй це вдалося. Проте вибір, дати шанс цьому сучасному фентезі чи ні, залишається за читачами.
Запитання для обговорення книжки
- Наскільки цей роман переконує, що Лідія не просто легковажна персонажка, а людина, здатна змінюватися та дорослішати?
- Як авторка переосмислює події з «Гордості та упередження»? Чи здаються вам ці переосмислення правдоподібними?
- Чи можна вважати Лідію жертвою обставин і виховання, чи вона сама відповідальна за свої рішення?
- Як змінилося ваше ставлення до Вікгема після прочитання? І чи змінилося взагалі?
- Чи вважаєте ви, що Тауб пише в дусі Остін, чи радше пропонує сучасну інтерпретацію? Який підхід вам ближчий?
- Що ви думаєте про відьомську магію у книзі? Наскільки вона унікальна в контексті сучасного розмаїття фентезі?
- Яку роль відіграють сестринські зв’язки у розвитку Лідії як особистості?
- Як у романі зображена межа між наївністю й особистою відповідальністю?
- Які нові грані характерів Дарсі та Елізабет відкриває цей роман через погляд Лідії?
- Чи здогадалися ви, кому весь цей час писала лист Лідія?
Аудіоверсію рецензії можна прослухати на наших подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Soundcloud.
