Детективне розслідування катів у фентезійних ландшафтах Європи XVII ст: Рецензія на повість Володимира Аренєва «Пан Малодобрий»

Володимир Аренєв — досвідчений автор фантастики та володар багатьох літературних премій: зокрема, у 2019 році він здобув нагороду Книга року BBC, а у 2021-му отримав спецвідзнаку премії «ЛітАкцент року». Повість «Пан Малодобрий», яка закладає початки циклу «Легенди Душниці», — найновіший текст автора. І хоча наступна історія «Душниці» вже запланована і вийде друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», повість можна читати як окремий завершений сюжет. У «Пані Малодоброму» Володимир Аренєв повертається до вже звичного для себе жанру історичного фентезі, в якому він працював у своїх попередніх книжках «Заклятий меч, або Голос крові» та «Бісова душа, або Заклятий скарб». Тільки тепер замість українського сетингу козацької доби перед читачами — Європа XVII століття. 

Варто звернути увагу на оформлення книги: обкладинка, що передає дух описаної епохи, червоний зріз та чорно-білі ілюстрації з червоним акцентом виконані художником Олександром Проданом, який уже мав досвід роботи над іншими книжками Володимира Аренєва, виданими у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Але найбільше в оформленні привертають увагу сліди котячих лапок, які трапляються біля окремих рядків тексту і не лише позначають явища та слова, пояснені наприкінці книжки, а й натякають на те, що кіт відіграє в сюжеті далеко не останню роль. Такий креативний підхід із лапками дійсно допомагає поринути у світ «Пана Малодоброго» під час читання та відкласти телефон із гуглом, адже всі пояснення є в самій книжці.

«Пан Малодобрий», або як інакше назвав книжку автор Володимир Аренєв — «Правдива історія ганебного злочину і справедливого покарання, що відбулася в славетному містечку Тарновські Штольні на початку XVII ст. від Душовтілення Господнього» — це похмура й доволі іронічна історія, орієнтована на підлітків і дорослих. Повість красномовно розповідає про буденне життя ката, чиєю роботою є не лише відрубування голів, а й пошук істини — для впевненості у справедливості вироку можновладців. І все це відбувається в ландшафтах унікального фантастичного світу зі своїми правилами та віруваннями.

Головний герой повісті, студент-медик Королівської академії Адам Ламперт, вирізняється серед інших персонажів професією батька — катівством, що на сімейних зустрічах неодноразово стає причиною для суперечок. Тож не дивно, що хлопець не в захваті й від подорожі до гірничого містечка Тарновських Штолень, куди головного героя вмовив поїхати батько — задля допомоги у покаранні злочинця, в обмін пообіцявши надати Адаму такі необхідні для навчання книжки. Але така звична і на перший погляд швидка справа, виявляється справжнім клубком загадок і таємниць тутешніх мешканців, купців та ченців, який Адам через свій поетичний і спраглий пригод дух береться розплутувати.

Володимир Аренєв робить великий акцент на стосунках Адама з батьком. Дізнаючись більше про їхню передісторію, стає зрозуміло, що коренем усіх родинних суперечок, власне, є катівство. Для Томаса Ламперта це — звичайна робота, якою він займається все своє життя. Він звик до похмурих поглядів у свій бік, знає, як зробити страту дійством, і знає суть своєї роботи: «Стеж за людьми. Роби що мусиш. Не став зайвих запитань». Страчуючи людей за наказом, він не ставить під сумнів рішення вищих органів влади. Чого не можна сказати про його сина: Адам — дитина іншого покоління, з моральними цінностями, що відрізняються від батькових. Він розуміє призначення роботи батька, але здатний ставити під сумнів рішення можновладців, коли бачить несправедливість вибору. І якщо для цього треба нажити собі не лише друзів, але й ворогів, то він усе одно не зупиниться.

І попри те, якими різними можуть здатися батько і син, насправді, як помічають інші персонажі, — вони дуже схожі. Обоє прагнуть справедливості, але обоє уявляють її по-різному, що і стає коренем проблеми. Побачити різні прояви справедливості у вимірах батька і сина можна на прикладі справи Енґлера: для Томаса найлегшим варіантом віднайти справедливість є провести показову страту для містян. Але для Адама справедливістю є розібратися в усій ситуації і лише тоді робити висновки та ухвалювати рішення. Цікаво, що в кінці і батько, і син нарешті змогли побачити філософію одне одного і взяти щось корисне для себе.

Говорячи про катівство у сучасній українській літературі, не можна не згадати також про «Аптекаря» Юрія Винничука. Події цього роману так само відбуваються у XVII столітті й так само в центрі сюжету — кат, але на цьому подібності закінчуються. Герої у романі «Аптекар» поводяться наче блазні, не соромляться еротичних жартів і всіх земних радощів, тоді як герої «Пана Малодоброго» — значно похмуріші та брутальніші, у них загострене почуття справедливості, а думки їхні займають буденні справи. Але в чому персонажі обох творів схожі — то це у бажанні видовища, яке вони й отримують.

Варто зазначити, що Володимир Аренєв створив доволі емансипованих персонажок, завдяки яким ми можемо почути про долі жінок XVII століття. Це той досвід буття жінкою в патріархальному суспільстві, який постійно залежить від чоловіків і майже не дає можливостей для самовираження, який головний герой ніколи не зможе і не матиме потреби пережити.

Місцева відьма, пані Солька — це одна з найяскравіших персонажок повісті. Молода жінка, що змушена ховатися в образі старої карги заради власної безпеки. Вона знає все про всіх, адже, як дізнається Адам, — більшість мешканців Штольні є клієнтами відьми, що має трави та мазі на кожну біду. Звісно ж, Адам, як студент медик, не може зрозуміти причини такої популярності знахарки, тож завдяки діалогам Сольки та Адама ми бачимо протистояння народної та професійної медицин.

Якщо зважати на реалії життя сільських мешканців Європи XVII століття, то стає цілком зрозумілою така популярність сільських знахарок-відьом у питаннях лікування хвороб. І найголовніша причина, яку наводить пані Солька, — це доступність: «Ти не допоможеш їм, медику, бо вони не матимуть чим заплатити. Чи просто тому, що ніколи не опинишся на тих вулицях, де вони живуть». Головною задачею у своїй справі вона бачить допомогу жінкам, які незалежно від свого соціального статусу однаково не мають права на своє тіло. На питання Адамая про причину її діяльності Солька дає гнівну відповідь «…щоб урятувати тих <…>, хто не має під боком навіть такого власника, — і мусить якось давати самій собі раду. Задля тих, хто мав нещастя народитись надто красивими і опинитись у темному провулку поряд із п’яними матросами.… Задля тих, хто не зможе народити непрохане дитя. Або задля тих, хто, народивши, не зможе прогодувати його самотужки». Саме ці слова персонажки, що багато років надавала різну допомогу тим, хто її потребував, дає нам уявлення про справжні реалії тогочасного життя жінок — включно із сімейним насиллям, зґвалтуваннями, небажаними вагітностями. Це те, що замовчують або просто про що не бачать потреби говорити, адже така реальність.

Другою помітною персонажкою повісті є панна Ева. Після смерті батька вона швидко посіла його місце у сімейному підприємстві та стала однією з найвпливовіших осіб Тарновських Штолень. Але Адам не може не зауважити, що це — лише фасад. За образом холодної бізнес-леді з волошковими очима можна роздивитися згорьовану дружину, якою вона ніколи не стане через смерть коханого, і матір, шанс стати якою вона втратила разом із дитиною. Ева показує приклад жінки, що змогла реалізуватися у світі влади чоловіків, проте не без особистих втрат. Бажання мати сина, який зможе успадкувати всі твої життєві здобутки, є абсолютно звичною засадою суспільства, що сформувалася ще задовго до подій книжки. Проте рішення батька героїні зробити спадкоємицею саме доньку активно підриває старі звичаї, що не дають жінці спробувати себе не лише у ролі матері та дружини, а й стати кимось більшим у патріархальному світі.

Однією з тем, які порушує автор у своїй книжці, є двоєдушшя, причому в цілком прямому сенсі — коли в тілі однієї людини ховаються дві різні душі й можна навіть сказати — свідомості. Усе це проявляється у персонажі диякона Якоба Енґлера, того самого звинуваченого в убивстві, заради якого головний герой і приїхав у місто. У ньому вміщуються одразу дві душі, що не можуть ужитися і прагнуть контролю над тілом: душа самого диякона і душа шахтаря, що помер під час зумисного обвалу шахти і хоче домогтися справедливості. Ні, процесу екзорцизму тут не буде, але розкриття двоєдушшя Енґлера круто змінює траєкторію сюжету. 

Тема двох душ в одному тілі має своє джерело, зокрема, й в українському фольклорі: двоєдушник — це людина, в якій, крім людської, живе ще й демонічна душа, що може володіти особливою силою і, наприклад, відганяти зливи або вести хмари у потрібному для людини напрямку. Ця легенда, зокрема, також знайшла втілення, наприклад, у романі «Гонихмарник» Дари Корній, де головний герой, власне, і володіє такою силою.

Але у «Пані Малодоброму» двоєдушник магічними силами не володіє, а лише є двома особистостями в одному тілі, що більше споріднює його з іншим фентезі у схожому часовому сетингу — це «Оповита тінями» Френсіс Гардінґ. Тут головна героїня — підлітка, на ім’я Мироносиця — з дитинства знає про свою родинну особливість — у її тілі є місце для кількох душ, які можуть там оселитися, а сама дівчина має здатність зберігати власну свідомість і навіть вести розмови з гостями у своєму тілі. Сюжети цих двох історій різні, але цей принцип уживання в тілі кількох душ, або двоєдушність, є дійсно схожим.

Врешті, «Пан Малодобрий» — це гармонійне продовження творчості Володимира Аренєва, який і в цьому тексті змішує фантастичні елементи та пропрацьований сетинг — на цей раз XVII століття із його соціальними проблемами та правилами, колоритом та уявленнями про справедливість.