Книжка «Вдома чекає Марко» не перша у творчому доробку авторки — у 2019 році Галина Лицур-Щадей дебютувала зі збіркою оповідань «Таке життя», за яку була відзначена літературною премією імені Ірини Вільде та премією імені Олеся Гончара. «Вдома чекає Марко» — це перший роман авторки, і він оповідає про шлях жінки до усвідомлення свого справжнього духовного єства. Галина Лицур-Щадей пише про пошук головної героїні її самої та віднайдення того, заради чого дійсно варто жити. За словами літературного редактора роману Олександра Бойченка, це книжка про жінок, для жінок, а також для чоловіків, які хочуть розуміти жінок краще.
Історія травматичного досвіду дитинства
На початку роману ми знайомимось із 37-річною Богданою, яка має доволі успішну кар’єру та напрацьований авторитет, вона — кваліфікована та високооплачувана спеціалістка з економічних питань: має кваліфікацію в стратегічному мікро- та макропрогназуванні, сфері маркетингу та інших бізнес процесах. На перший погляд, ситуація в якій перебуває головна героїня, здається ідеальною: квартира, машина, фінансова подушка, самостійність і повне забезпечення. Але вона нещаслива.
Події роману розгортаються на сучасному тлі: відбуваються воєнні дії на Донеччині та Луганщині. Авторка вводить у роман лінії другорядних героїв, які допомагають зрозуміти часові межі історії: власник невеликого квіткового магазину, який таємно переказує кошти з прибутку на потреби української армії; працівниця цього магазину та подруга головної героїні Богдани, хвилюється через зникнення свого коханого, що поїхав на Схід із волонтерською допомогою.
Роман сповнений ретроспективних вставок — так авторка будує місток до розуміння нами сьогодення головної героїні: брак спілкування з татом, авторитарний характер мами, нереалізовані мрії, вибір вигідної, а не бажаної професії, спекуляції мами на своєму здоров’ї та можливій смерті — це все пояснює, чому головна героїня наразі нещаслива та який шлях проходить, щоб змінити своє життя.
Дана росла в доволі консервативному суспільстві та була змушена зважати на його вимоги. Живучи в невеликому містечку, її мама стає покриткою з нелегкою долею: тяжка праця, осуд суспільства, вигнання з батьківської хати та постійне виживання отруїли її серце та віру в щастя. Саме в такій атмосфері зростає головна героїня. Змалку вона бачить виживання мами та її боротьбу, тому в неї формується частково адаптивний і піддатливий характер, вона ніколи не суперечить матері, а коли наважується, то та шантажує доньку, що через хворе серце може померти, тому дівчинка змушена ще змалку у всьому слухатись та не зважати на свої бажання. Уже доросла Богдана теж багато терпить: небажане навчання, не надто цікава робота, не така, як хотілося, зовнішність.
Разом зі складною долею в мами Богдани сформувалась авторитарність характеру та бажання вплинути на долю доньки. Вона чітко знає, як і куди Богдана має рухатися, адже сама, зазнавши життєвих труднощів, тяжкої фізичної праці, вважає, що донька має обрати інший шлях і стати бухгалтеркою. Вона вірить, що ця спеціальність дасть Богдані хорошу роботу та убезпечить її від складної долі. Таким чином, позбавляючи доньку можливості ухвалювати рішення щодо свого життя.
фото unsplash
Богдана нещаслива у своїй сфері: «Жодного разу не мала ні найменшої моральної сатисфакції», — каже вона. — Це — мамина мрія. Не моя!». Схема дуже проста: відсутність самореалізації мами — відсутність самореалізованого життя у Богдани, а отже, цілковита залежність від сценарію мами та правил, продиктованих суспільством. Не раз авторка вустами героїв ставить запитання: що ж скажуть люди, чи вони це схвалять? Зокрема, мама переймається, як поставляться інші до того, що Богдана вирішила відкрити невеликий квітковий магазин, відмовившись від престижної роботи. Богдана кілька разів згадує слова мами: «Зважай на обставини! … Зважати треба геть на все: на манери, спосіб спілкування, доцільність вибору, неможливість відмовитися, чи навпаки, погодитися. Через обставини». Богдана перебуває в постійних рамках: боїться сказати мамі, що завагітніла, не маючи постійних стосунків; що вирішила народити дитину для себе і ростити її самостійно; що хоче повернутися в рідне містечко та відкрити власний бізнес.
Галина Лицур-Щадей через весь роман будує лінію стосунків мами та доньки, і в кінці ця лінія еволюціонує: Богдана руйнує емоційну залежність і контроль з боку матері, вона врешті стає вільною та ухвалює рішення самотужки. Усвідомлення того, що вона нещаслива та не на своєму місці, стає поштовхом до змін. Цей крок — про дорослішання, про той поворот у житті, до якого головна героїня йшла.
Нестача батька — травма на все життя
фото unsplash
У романі авторка порушує проблему батьківства та зокрема ролі батька у вихованні та житті дитини. Спілкування та стосунки батька з донькою — це перший ґрунтовний досвід спілкування дівчинки з чоловіком, а оскільки Богдана не знала батька, вона не мала змоги сформувати з ним свої стосунки, тому наразі їй складно вибудовувати і стосунки з чоловіками. Головна героїня позбавлена батька та його опіки. Усі зв’язки з ним розірванні через давню сварку сімей батька та матері, яка в підсумку стає на заваді їхньому одруженню: батько Богдани їде жити в Донецьк і ніколи вже не повертається, мати залишається покриткою і самостійно ростить дитину.
На сторінках роману вже доросла Богдана веде внутрішній монолог з маленькою дівчинкою Даною, яка прагне спілкування з батьком та відчуває його нестачу. Гештальт не закритий, тата нема, і як наслідок — недолюблена доня, недоотримана опіка, незнання іншої, альтернативної сторони виховання. Через недоотримання виховання з боку батька Богдана боїться будувати стосунки з чоловіками. Міркуючи на цю тему, вона доходить висновку: «Материного досвіду вистачило на нас двох: вона — без чоловіка, я — без батька»; «Змалку наслухалась розповідей про нещасну жіночу долю, про страждання тіток-родичок-знайомих, то й вже не хотіла ту долю повторювати». Та й знову, мама Богдани керує, мовляв: «Бракувало тільки, щоб ти заміж у двадцять вискочила. Все пропаде тоді!».
У романі немалу частину займають роздуми Богдани про тата: які б відносини в них могли бути; про те, як би він її хвалив за спритність і хазяйновитість; про те, як би вона горнулася до нього, а він би гладив її голову; про те, який би він міг бути: «Якби в моєму житті раніше був чоловік. Навіть неідеальний. Наприклад, батько. Адже йому я точно змогла би пробачити невимиті черевики, покинуту на бильці крісла куртку й недоглянуту щетину… міг би бути вчителем історії. Цілими вечорами розповідав би мені про все на світі…».
Переосмислення спогадів як терапевтичний крок до самозцілення
Роман структурно поділений на розділи, які плавно перетікають із одного в інший — кожен наступний починається кінцевими словами попереднього. Такий прийом створює ефект цілісності та нерозривності. Текст доповнюється кількома метафоричними візуалізаціями, які допомагають краще зрозуміти особистість головної героїні: до прикладу, один з малюнків про здобуті робочі сертифікати Богдани та її улюблені книжки, що акуратно розставлені в потрібному їй порядку, — це підсилює розуміння її характеру та підходи до ведення побуту.
Роман Галини Лицур-Щадей є свого роду книгою-терапією. Авторка занурює Богдану в роздуми та спогади, які через переусвідомлення та аналіз поступово зцілюють і виводять до думки про побудову власного життя. Ми бачимо, як Богдана кардинально змінюється. Переосмислення спогадів стає першим поштовхом до змін, нова робота у квітковому магазині, спілкування з новими людьми, нетипове середовище наштовхують на наступні кроки, і врешті Богдана починає будувати життя за власним сценарієм. Прикметно й те, що відповідно до змін у житті вона змінює і зовнішній вигляд: кросівки замість підборів, джинси замість класичної спідниці, — та й зрештою обирає іти по життю з квітами, а не з портфелем, повним ділових паперів.
У житті Богдани все трапилося без якогось чіткого плану чи то якісно продуманих кроків. Жінка звільняється, розриває всі контакти з минулим, змінює стиль життя. Їй випадає нагода влаштуватися на роботу до квіткового магазину, і вона її приймає. Саме серед квітів до неї приходить розуміння, чого варте життя та бажання відкрити власний квітковий магазин у своєму рідному містечку. Чималу роль у її житті відіграє новий керівник, Микола Федорович, і Тетяна — колега й подружка. Саме Микола Федорович стає першим чоловіком у житті Богдани — першим, з яким вона має статеві стосунки і який дарує їй справжню чоловічу опіку та любов. Зрештою він стає тим, від кого Богдана вагітніє, вирішуючи змінити життя кардинально. Важливим для неї є також спілкування з Тетяною, адже з нею вона пізнає близькість дружби та підтримку.
Цікавим елементом роману є сновидіння, які має головна героїня. Тут можна прочитати їх за Фройдом — вони виступають певним замісником якихось нестач у її житті. Вона — самотня недолюблена дитина та недокохана жінка. Богдана достатньо зрілою фізично пізнає чоловіка, її перші стосунки та секс стаються коли їй далеко за тридцять. Сновидіння про невідомого їй чоловіка, якого вона бачить тільки як силует, — це реакція на незнання або його недостатність, на наявне нереалізоване бажання. Питання, чи зрештою Богдані вдається віднайти саме бажаного чоловіка, лишається відкритим.
фото unsplash
Життя жінки, яка вирішила віднайти себе
Ця книга — насамперед про зміни, які потребують сміливості. Авторка говорить, що будь-які зміни можливі, але за умови боротьби з собою та переосмислення того багажу, який ми отримуємо протягом життя. У романі немає ідеальних героїв з ідеальними долями, кожен змушений боротися з певними труднощами та своїми примарами. Цей роман — про відчуття гармонії з собою, переосмислення, безмежне щастя, яке приходить до жінки, коли вона віднайшла себе. Галина Лицур-Щадей частково торкається питання воєнних дій на Донеччині та Луганщині, уводячи в роман Миколу Федоровича, який поміж інших своїх справ таємно передає кошти на українську армію; Сергія, який стає коханням Тетяни, активно волонтерить, допомагає та їздить на Схід, — в одній з таких поїздок він зникає.
Прикметно, що в романі поєднанні два топоси: маленького містечка та більшого міста, в які вписані історії героїв та в яких розвивається основна частина оповіді. Психологічна вага роману вимірюється важливістю його для переосмислення свого життя та свого місця в ньому. Подібні питання порушує Слава Світова у своїй збірці короткої прози «Імена» — вона показує різного типу жінок з їхніми проблемами та переосмисленнями, їхню боротьбу з собою та своїми набутими страхами. Серед іншого Слава Світова теж торкається суспільного осуду стосовно жінки та її вибору, аналізує травми і те, як вони впливають на життя. Про переосмислення та аналіз свого життя пише також Світлана Бєлоусова в романі «Приходь без дзвінка» — книжці про власні травми, пережиті досвіди та болі, про спогади та їхню роль у житті кожного; про внутрішні розмови, обдумування та пошук. Осмислення цих тем вказує на те, що вони не перестають бути актуальними та потребують ґрунтовної рефлексії.
