Birth, school, work, death: спроба підлітків вирватися із кола в «Ауергаусі» Бова Б’єрґа

«Ауергауз» — від англійського «Our House», тобто «наш дім». Герої часто слухають однойменну пісню британського гурту Madness (назва в контексті сюжету теж звучить символічно) — і починають асоціювати її зі своїм спільним прихистком. За звучанням «Our House» схоже на німецьке слово «Auerochse» — прабик, первісний тур, що викликає думки про неприборкану силу юності, бажання жити й не прогинатися під буденність. Дія відбувається у 1980-х роках у Західній Німеччині — Берлінська стіна ще не впала, це трапиться 1989-го, але комуністи (власне, росіяни) для підлітків — уже не більш як страшилка з минулого. Маленьке містечко, здається, не покладає особливих надій на хлопців і дівчат, які не можуть порозумітися з батьками й не хочу жити в зачарованому колі «народження, школа, робота, смерть».

Роман «Ауергаус» вийшов друком 2015 року й став бестселером. В інтерв’ю Бов Б’єрґ наголошує, що цей твір читає чимало дорослих: як і для самого автора, для багатьох це історія про часи, на які припала їхня юність. Однак роман популярний і серед підлітків, у Німеччині його вивчають у школах. «Ауергаус» знайде відгук і в широкого кола українських читачів: реалії життя в Західній Німеччині 1980-х або контекстуально зрозумілі, або належно пояснені в примітках до видання, а значущі посилання, скажімо, на класичну німецьку літературу, — нечисленні й розтлумачені в тексті. 

Українською книжка побачила світ у видавництві «Видавництво» — у перекладі Анни Савченко та з лаконічними ілюстраціями Наталки Сойко. Тривожні чорно-біло-помаранчеві малюнки личать історії: читаючи, постійно чекаєш, що крихкий затишок дому, де облаштувалася «школярська комуна», ось-ось буде зруйнований ззовні — або самознищиться.

Бов Б’єрґ — псевдонім, який Рудольф (Рольф) Шмідт узяв на честь данського маяка Бовб’єрґ у комуні Ферринг. Рудольф Шмідт (уроджений Бьоттхер) народився 1 січня 1965 року в Гайнінґені — громаді в районі гірського масиву Швабський Альб. В «Аеургаусі» його рідні місця зчитуються як прототип містечка, де живуть герої. Власне, у двох інших романах Б’єрґа — Deadline і Serpentinen — дія також розгортається в цих краях. Оповідачеві Гьопнеру автор «подарував» іще один факт із власної біографії: як і його герой, майбутній письменник у 1984 році перебрався до Західного Берліна, щоб уникнути військової служби.

Бов Б’єрґ навчався у Німецькому інституті літератури Лейпцига, вивчав лінгвістику, політологію та літературу в Берліні й Амстердамі. 1989 року він разом із друзями заснував у Берліні літературний журнал Salbader («Базікало»), а також кілька «читацьких сцен» — заходів, на яких група тих самих акторів (часто й самих авторів) регулярно представляє нові твори аудиторії. У музичному кабаре Zwei Dritte він працював як автор, актор і навіть шеф-кухар. Десять років, з 1992-го до 2002-го, Бов Б’єрґ вів колонку для однієї з берлінських газет, одночасно (1997–1998) будучи редактором сатиричного журналу Eulenspiegel.

У 2008 році вийшов друком дебютний роман письменника — Deadline, — однак майже весь наклад, за винятком 200 примірників, які встигли продати, згорів на складі 2013 року (із кількості проданого за п’ять років можемо виснувати, що твір не надто сподобався публіці, утім, після успіху «Ауергаусу» (2015) його перевидали).

2016 року вийшла збірка оповідань «Модернізація моєї мами» (Die Modernisierung meiner Mutter). У 2020 році роман Б’єрґа Serpentinen — камерна історія про драматичні стосунки батька й сина — потрапив до короткого списку Німецької книжкової премії, а 2023 року письменник видав новий роман — Der Vorweiner (у перекладі — щось на кшталт «Плакальниці»). Це антиутопія, яку критики називають необароковою, — історія про жорстко поділене на класи суспільство, в якому люди, що мешкають на забетонованих рештках європейського континенту, більше не здатні на справжні емоції. 

За свою літературну творчість Бов Б’єрґ отримав низку нагород, зокрема літературну премію імені Інґеборґ Бахман та премію Гуґо Балля.

«Ауергаус» приніс авторові справжню славу: німецькою цей роман був розпроданий накладом понад 300 000 примірників. У грудні 2019 році вийшла однойменна екранізація за сценарієм Ларса Губріха й Леене Фолльмар (також режисерки фільму). У стрічці змінена хронологія подій у фіналі, додані деякі епізоди, лише згадані в оповіді Гьопнера (наприклад, сцена, у якій мама пояснює йому природу депресії, відсутня в книзі, але зчитується у фільмі як розповідь про особистий досвід). Усунена лінія роботи на птахофабриці, а саме селище, де відбуваються події, здається значно «гламурнішим», ніж можна уявити з роману. Водночас фільм знятий доволі близько до тексту й підсилює враження від нього.

У романі Бов Б’єрґ регулярно апелює до німецької класики: повернувшись зі спонтанної подорожі автостопом на самому початку історії, Гьопнер потрапляє на урок літератури, на якому вивчають «Страждання молодого Вертера» Ґете. Хлопець оцінює книжку як нудну й без поваги висловлюється про людей минулого та їхні печалі:

Як виявляється згодом, і дорослі, і підлітки продовжують поводитися «по-дитячому» й наприкінці ХХ століття: пізніше Гьопнер згадує, що неповнолітня сестра його приятеля повісилася через небажану вагітність (достоту як яка-небудь героїня класичного твору, — зчитується в підтексті). А сам Гьопнер небезпечно близький до самогубства після Віриної зради із Гаррі: він, як колись фантазував, сильно напився взимку подалі від людей, щоб замерзнути на смерть. Але, на відміну від Вертера, хлопця врятував приятель. Виявляється, базові причини для того, аби не бажати жити, залишилися незмінними принаймні з ХVIII століття — і жоден набутий цинізм не міняє того, що відчуваєш, коли твою любов зневажили.

На уроці ж Гьопнер припускає: позаяк у літературі все вигадано, Ґете просто дописав ефектний фінал. Ця фраза «програмує» сюжет роману, провіщаючи його кінець. Причину, з якої Фрідер, Гьопнерів друг, намагається накласти на себе руки, не можна окреслити так однозначно, як у випадку Вертера. Хлопець настільки не вписується в життя у тихому містечку, що напрошується інша асоціація із німецькою класикою — полум’яні випади Гофмана проти обивателів-філістерів, які не цікавляться нічим, зате виявляють лицемірне святенництво. Саме таким здається оточення і Фрідерові, і всім мешканцям Ауергаусу. Слово «філістер» прямолінійно виринає під час випускного іспиту з німецької. «Філістерський ескапізм», — пише Гьопнер, нібито бездумно поєднуючи слова, аби звучало розумніше. Але виходить несподівано глибоко: втеча в побут, дрібні клопоти, щоденну колотнечу. Прагнення сховатися за всім цим від страху, розчарувань, від болю мрій, які не збулися.

«Література — це туалетний папір, яким кожну дупу витирають», — говорить Фрідер про шкільну програму. Читаючи якийсь твір, кожен може спробувати на смак чужий досвід, нічим не ризикуючи, — от хоч би й досвід самогубства. У випускному творі в такому ключі Гьопнер пише про «Страждання молодого Вертера», але насправді ідею можна докласти й до самого «Ауергаусу».

Книжки, фільми, серіали про природу самогубства серед підлітків набувають дедалі більшої популярності — і в Україні також. Згадуються, наприклад, «Перші ластівки» — серіал, у якому досліджені чинники, що підштовхують героїню до суїциду (зрада коханого, токсичні стосунки з матір’ю, небажана вагітність, булінг з боку однокласників); також повість Сергія Гридіна «І паралельні перетинаються» (про «групи смерті» в соцмережах), а з перекладних — «Тринадцять причин чому» Джея Ашера (разом із однойменною серіальною екранізацією). Однак Бов Б’єрґ працює із темою по-іншому: ніхто конкретно не доводить Фрідера до самогубства. Низка причин та обставин, які призводять до його смерті, імовірно, довжелезна — потрібно відмотати його життя до самого початку, щоб зібрати їх усі.

Гьопнер, Віра, Цецилія і Фрідер закінчують випускний клас у глушині — у гімназії, для якої навіть не знайшлося гідної назви:

Автор коротко окреслює проблеми, які мають підлітки: Віра явно страждає на клептоманію і шукає уваги хлопців, Гьопнер змушений жити разом із Дурнуватим Другом Мами, якого зневажає (не маючи, отже, батьківської фігури для наслідування). Скрипалька Цецилія, попри чудові побутові умови, буквально тікає до Ауергаусу — від батьків, які покладають на неї великі надії, але з якими можна «відморозити серце».

А Фрідер намагається звести рахунки з життям.

Чітко окресленої причини його вчинку ні читачі, ні друзі так і не дізнаються — життя Фрідера настільки нестерпне для нього загалом, що рідкісні моменти радості він відчуває лише із друзями або коли зважується на рішучі, ба навіть відчайдушні вчинки (наприклад, коли рубає різдвяну ялинку на селищній площі). Гьопнер припускає, що у Фрідера депресія, однак не дуже уявляє, як діяти в цій ситуації:

Після спроби самогубства Фрідер лікується в місцевій психіатричній клініці, яка за чиїмось дивним рішенням побудована між бойнею та крематорієм, ще й біля залізниці, ніби самі обставини утримання мають підштовхнути хворих до остаточного рішення. Виписуючи Фрідера, лікарі радять йому пожити певний час без батьків, але не самому. Так четверо однокласників опиняються в старому будинку Фрідерового діда, який нещодавно помер. Підлітки (власне, всі вони вже повнолітні) починають будувати життя на свій розсуд.

Пізніше до компанії приєднуються Гаррі, товариш Фрідера з дитячого садка, і Пауліна, дівчина-піроманка, із якою Фрідер познайомився у закритому відділенні психіатрії. Гаррі вчиться на електрика й заробляє наркотиками та проституцією — зізнання в тому, що він гей, призводить до передбачуваних наслідків: батько б’є сина й виганяє з дому. Але, здається, сексуальність хлопця складніша, ніж він позиціонує, не дарма ж він швидко сходиться з Вірою. Можливо, його стосунки із чоловіками — ще одна форма протесту проти традиційного життєвого ладу. Натомість Пауліна, розумна й дуже приваблива дівчина, має діагностовані психічні проблеми, які зрештою призводять до трагічних наслідків. Те, що Пауліна не потрібна нікому, крім випадкових приятелів з Ауергаусу, підкріплює для читачів думку: із суспільством, у якому живуть герої, щось-таки не так. 

Підлітки не відчувають зв’язку з батьками, не поділяють їхніх цінностей (наприклад, догматичної релігійності чи саможертовної відданості сім’ї та дому), не розуміють вибору — і не чекають розуміння навзаєм.

(Цікаво, що запитання про щастя ставить Гьопнеру мама — можливо, батьки не такі вже отупілі й нечулі, як здається дітям.)

З однолітками в мешканців Ауергаусу також немає розуміння: Гьопнер звинувачує однокласників у тому, що їхнє буття — неусвідомлене, механічне, розписане наперед: закінчивши школу, вони опанують професію, а потім перетворяться на точнісіньку копію батьків.

Зв’язку з історією своєї країни в юнаків теж немає: Гьопнер в очі висміює військових, описуючи гротескну картину нападу росіян, він не вірить у звірства поплічників Гітлера в рідному місті, коли згадка про це виникає у випадковій розмові. Разом із Вірою Гьопнер у Берліні кепкує зі старої фрау, яку страшить жартівлива ідея підлітків їхати до Москви вивчати марксизм-ленінізм. Схоже, події Другої світової для них хіба трохи менш далекі, ніж часи молодого Вертера. Утім, із погляду сучасних українців така позиція здається доволі наївною: імовірність несподіваної появи «голого росіянина», який намагатиметься убити чи зґвалтувати перехожих, як показує життя, зовсім не нульова.

Та й країна загалом нічого блискучого молоді не пропонує: буття в селищі — одноманітне й нудне, доступна робота — нецікава й осоружна (скажімо, Фрідер допомагає батькам на фермі, а Гьопнер підробляє на птахофабриці — безжально пакує курей перед відправленням на забій). Безгрошів’я та небажання віддавати час такій праці штовхають героїв на крадіжки — поцуплені із супермаркетів продукти стають основою добробуту в Ауергаусі.

Збоку поведінка «маргінальної молоді» здається справді асоціальною: у сухому підсумку — крадіжки, зокрема документів, ухилення від призову, проституція, наркоторгівля, втеча від поліції (із імітацією збройного нападу). Усі ці дії мотивовані тим, щоб не повторювати життєвого шляху добропорядних батьків. «Я не хочу стати таким, як батько. Це єдина мета, яку я маю», — відверто заявляє Гаррі.

Але мешканці Ауергаусу однаково викликають симпатію тим, із якою справдешньою щирістю піклуються одне про одного, передусім стежачи, щоб Фрідер не повторив своєї спроби. Опис їхнього спільного побуту створює щемке відчуття «родини, яку обирають»: вони разом їздять до школи велосипедами, готують собі їсти, гріють воду на купання, слухають музику, фарбують кімнати, лишають втішні записки на кухні. Як у будь-якій родині, у них бувають і сварки, але Ауергаус стає «вдома» для всіх, хто живе в ньому, натомість перебування в батьків перетворюється на «час, проведений із сім’єю». Для Фрідера це найкращий період життя — який закінчується через дурну витівку з іграшковим пістолетом, через провалені випускні іспити й судові вироки.

Зрештою друзям не вдається врятувати Фрідера: із періодом життя в Ауергаусі завершуються і його хороші часи. Він дедалі глибше провалюється у свою хворобу і зрештою повторює спробу самогубства — цього разу успішно. У фіналі друзі дізнаються, що глуха кімната без вікон, у якій в Ауергаусі ніхто не жив, була дитячою Фрідера. І, здається, ментально йому так і не вдалося покинути цей сумний замкнений простір.

«Ауергаус» — часом смішна, часом драматична історія про юнаків і дівчат, які хочуть прожити життя, керуючись своїми бажаннями й прагненнями, а не нав’язаними вимогами й нормами. Звісно, усе йде шкереберть: будинок доводиться покинути, а із другом — попрощатися назавжди. 

Та це не означає, що не варто було й пробувати.

1. Яке враження, на вашу думку, справила на Гьопнера зустріч із солдатом, що вирішив допомогти п’яному старому? Чому Гьопнер лишився чекати швидку, хоч запізнювався на іспит?
2. Яке, на вашу думку, символічне значення має образ чотирипфенігової монети?
3. Чи можна вважати рішення Пауліни покинути Ауергаус зрадою?
4. Чому, на вашу думку, Віра тримає Гьопнера у френдзоні, але охоче заводить стосунки із Гаррі?
5. Навіщо Фрідер зрубав різдвяну ялинку?
6. У чому, за вашими спостереженнями, виявляється заздрість Дурнуватого Друга Мами до Гьопнера? І яку роль у цьому може відігравати система освіти в Німеччині?
7. Як Пауліна пояснює свою любов до вогню? Що ви знаєте про піроманію як психічний розлад? Чому Пауліна із такою проблемою опиняється в Ауергаусі, а не отримує належну допомогу?
8. Чому Фрідер захоплюється Грецією — що йому імпонує в грецькому способі життя? Що це говорить про самого Фрідера?

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Німецька книжкова полиця» у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
Ще більше про книгу та її контексти можна дізнатися з відео на каналі Goethe-Institut Ukraine.