«Промені Аласі» вийшли 2025 року у видавництві «Уроборос». Це перша частина запланованої дилогії (хоч усі ми знаємо: дилогії часто перетворюються на трилогії, а ті — на цикли). Над другою частиною авторка, за словами видавчині, наразі завершує роботу. На суперобкладинці книжки зазначено, що на створення світу «Променів Аласі» Алісу Корж надихнули мандри, а написання цієї історії зайняло загалом понад чотири роки, що й не дивно: обсяг першої частини — близько 500 сторінок.
На позір «Промені» — фентезі, та магії в цьому всесвіті немає (або ж вона поки себе не оприявнила). Власне, за певними ознаками роман схожий на космооперу, хіба що без власне космічних пригод. Скажімо, розвиток окремих галузей науки, особливо генетики, тут поєднаний із ледь не рабовласницьким світоустроєм — йому відповідають і мода, і розваги, і естетика побуту. З іншого боку, «Промені Аласі» можна читати і як молодіжну антиутопію, і як «темну академію»: попри світлі тони оздоби, Артійську Академію не назвеш приємним місцем. Навіть якщо залишити за дужками, що тут одна студентка може завиграшки отруїти іншу, це заклад, де людей фактично навчають бути окупантами.
Тричаклунський турнір на Арракісі, або Переспівниця і кріпаччина
«Промені Аласі» ідеально вписуються в схему «таке саме, але інше», пропонуючи читачам і читачкам оповідь, зібрану зі знайомих елементів. Ми точно десь бачили і цивілізацію в пустелі (де можна отруїтися загадковою речовиною), і міста під прозорими куполами, і суперництво в елітній академії, і турнір за першість між найкращими учнями (під час якого всі будуть передавати по ланцюжку супертаємну інформацію), і грандіозну різанину під час родинного святкування. Зрештою, головна героїня — умовна кріпачка, яку з нез’ясованої причини виховано як панянку, — теж нам знайома. Дуже скоро вона вбереться в чорні шати від найталановитішого модельєра свого часу й стане надією для своїх людей. Утім, здається, хтось її використовує.
«Святі піски! Такого я не очікувала. На всю ширину розташованої над аркою стіни хтось наніс вугільний малюнок. Напис хардійською: “Аласі кхадемісі каран вірас ара кхардас (Промені Аласі знову засвітять на хардіїв)”. …
— Що це? — запитую, не в змозі відвести погляду від малюнка.
— Це надія, — каже Ролмак».
Насправді це впізнавання приємне: саме так і працює формульна література, апелюючи до широких читацьких кіл. Динаміка оповіді та образи героїв роблять історію цікавою, а постколоніальний контекст — проблемно глибшою, ніж здається на перший погляд. А ще тут чимало видовищних сцен із вайбами чи то «Гри в кальмара», чи то «Пили», в асортименті страхітливі тварини й моторошні легенди про пташок, що співають від болю.
Головна героїня роману — Касія Махі, вихованка могутнього співправителя Сифізу (так зветься держава, у якій відбуваються події), — розповідає свою історію від першої особи. Така наративна модель дає авторці змогу більш-менш плавно вводити читачів і читачок у світ Сифізу. Побутове оточення звичне для Касії, тож вона не пояснює очевидних для себе речей — до них доведеться звикати поступово, з’ясовуючи з контексту суть тих чи тих реалій. Але й темп оповіді на початку доволі плавний, тож відчуття інфодампу, тобто механічного «накачування інформацією», не виникає. Натомість уявлення Касії про зовнішній світ переважно книжні, тож пізнавати його «намацально» читачам доведеться разом із персонажкою, у рівних умовах.
Деталі світобудови розкриваються мірою того, як Касія дедалі глибше занурюється в небезпечні пригоди. Сифіз розташований у пустелі, де пісок під дією температури виділяє нейротоксин, тож жити просто неба тут не можна. Люди побудували куполи, усередині яких повітря відфільтроване й безпечне, а для подорожей пустелею використовують маски з граноловими фільтрами (гранол добувають на заході країни, про що свідчить уміщена в книзі мапа). Сифізом по черзі правлять два панівні аристократичні роди — Торгони та Бріарії, однак існує ще чимало шляхетних сімей. Усі вони — артії, генетично покращені люди: сильніші, вищі, спритніші, менше схильні до хвороб. Генетична корекція дозволяє їм довго не старіти. Артії живуть у верхніх частина міст, у розкоші й комфорті.
А в Нижніх містах тим часом у жахливих умовах животіють свартії. Вони не мають представництва у владі, виконують брудну й важку роботу, зловживають алкоголем і наркотиками, тож рано вмирають. Касія поступово відкриває для себе цей вимір болю, знайомий їй тільки з підручників. Перед нею дилема: допомогти цим людям (і ризикнути власним майбутнім) — чи йти до мети, не зважаючи на чужі страждання? Складність вибору в тому, що Касія — свартійка.
«Хоч я й була тут десятки разів, та все ще не можу звикнути до цього. До суміші запахів гару, пилу і цвілі, до вигляду наскрізь прогнилих однакових будівель, що завалюються одна на одну, до очей людей, у яких згасла навіть надія.
Але ж я могла бути однією з них».
Родину Касії «зачистили», коли дівчина була зовсім маленькою. Саме народження Касії — злочин, адже батьки зачали її природним шляхом, тоді як абсолютна більшість людей у Сифізі з’являється «з пробірки». Причини, з яких Кім Торгон, голова роду, узяв Касію під опіку, до кінця не прояснені, хоч про них можна робити чимало припущень — і в сентиментальній площині, і в політичній. Для нього дуже важливо, щоб дівчина довела свою спроможність вести артійський спосіб життя, тож Касія посилено тренується фізично й увесь вільний час присвячує навчанню. І її успіхи у світі артіїв надихають свартійську спільноту на боротьбу.
Касія, цілком очевидно, — Обрана, але, на відміну від багатьох героїв та героїнь, що опинилися в схожій ролі, не надто щодо цього побивається (концентровано рефлексує приблизно дві сторінки, ухвалює рішення й більше його не змінює). Дівчині з дитинства не давали засиджуватися, тож, імовірно, вона звикла в будь-якій незрозумілій ситуації розвивати бурхливу діяльність.
Касія усвідомлює — чи принаймні здогадується, — коли нею намагаються маніпулювати, коли їй недоговорюють важливі речі тощо. Що ж, у людей навколо чимало секретів. Хіба це причина впадати в депресію та пропускати щоденну пробіжку? Навіть коли щойно оклигала від хвороби й ран. Особливо тоді. Цим Касія викликає симпатію: вона людина дії, а на тлі свого артійського оточення просто-таки виблискує порядністю та емпатією (і, на щастя, не носиться з любовною драмою всі 500 сторінок — свіже рішення для жанру). Утім, трохи гальмує, коли йдеться про прихильність інших людей до неї самої, — воно, мабуть, і не дивно у сімнадцять років.
«Промені Аласі» — історія про тривалу окупацію
Осмислення колоніалізму та імперіалізму вже стало трендом у сучасному фентезі, згадаймо хоч би «Вавилон» Ребекки Кван чи «Залізну вдову» Сіжань Джей Джао. У «Променях Аласі» Аліса Корж виводить типову ситуацію: загарбники не лише забирають в автохтонного населення землю, не лише роблять умови життя пригнобленої нації нестерпними, а й стверджують, буцімто такий стан справ природний і єдино можливий.
«На прикрашеному рослинними орнаментами фронтоні Академії хитромудрими золоченими літерами старопрунійською виведено єдину відому артіям істину — “Арта марат аз сварта ком арат ве солі марат аз аард” (“Вищі над нижчими як сонце і місяць над землею”)».
Та ця несправедливість світоустрою унеможливлює справжнє щастя навіть для привілейованого народу. Жінки формально рівні в правах із чоловіками, але фактично артії рідше замовляють у генетиків дівчаток, ніж хлопчиків, і жодного разу жінка не ставала правителькою Сифізу. Дітям артіїв бракує емоційного зв’язку з батьками — зате вони постійно мають доводити, що варті їх, і розплачуватися за батьківські помилки. Голова роду наділений майже необмеженою владою над родиною: Кім Торгон регулярно б’є свого біологічного сина Трея і зневажає його (причини цього в першій книзі не розкриті), тож навіть повноліття не рятує юнака від цих знущань. Але й сам Кім не справляє враження людини, задоволеної своїм ситим життям та високим становищем.
Доволі важливе місце у світі «Променів Аласі» посідає тема мови. Хардійську — давню мову царства, яке завоювали артії, — почасти використовують у повсякденному спілкуванні свартії. Але це не мова освіти, мистецтва чи науки — діти вивчають її за казками й переказами (такими історіями розпочинається кожен розділ роману, крім першого), а не за букварями. Хардійською, імовірно, взагалі не пишуть книжок: пригноблені не мають ресурсів на творення культури рідною мовою.
Та й слово «свартії» — навряд чи самоназва, це радше місцевий аналог «малоросів», яких «великороси» охрестили так, аби певніше стерти національну ідентичність завойованих. Навіть ім’я Касії — перекручене на артійський манер «Кхасі» (знайома ситуація для українців, чиї прізвища систематично зросійщувала імперська влада). В орвеллівських традиціях артії не називають речей своїми іменами. Наприклад, для страти використовують слово «утилізація», яке одночасно ретушує суть дії та позбавляє суб’єктності того, кого «утилізують», — свартіїв. А назви міст, утворені одним-єдиним способом (Торгоніум, Артіум, Ліваніум тощо), здаються ще одним інструментом імперської культурної уніфікації.
Розподіл благ у цьому суспільстві настільки нерівномірний, що здається майже гротескним: наприклад, коли у Верхньому місті водою миють бруківку, у Нижньому її видають «за талонами», причому в мізерному об’ємі. Для свартіїв шанс вирватися зі злиднів лише один — стати прислугою в родині аристократів. Така нагода випадає одиницям із маси населення Нижніх міст, тож не дивно, що з посиленням утисків свартії дедалі частіше піднімають повстання. І не дивно, що шанс стати членкинею родини Торгонів (якщо Кім удочерить її) для свартійки Касії такий цінний.
Під час читання, однак, неможливо забути й про те, що Касія намагається побудувати своє життя, стаючи частиною окупаційної влади. Це одна зі стратегій представника поневоленої нації, на жаль, відома українцям: стань взірцевим колонізатором, щоб тебе прийняли за свого. На рівні особистої взаємодії Касія не кривдить свартійців — навпаки, вона, наприклад, намагається захистити свою служницю Ранді від повернення до Нижнього міста. Але в основі добробуту, яким користується Касія, — рабська праця та безправне існування її нації. І те, як дівчина поступово усвідомлює своє лімінальне становище, лише увиразнює бездумність (і бездушність), із якою молоді артії з її оточення приймають свої привілеї як належне.
Попри те що історія Касії Махі, немов замок із «Лего», сконструйована з упізнаваних детальок популярних сюжетів, є спокуса читати її як шлях цілком конкретного героя. Ось віхи цього шляху: талановитого раба / рабиню виховує окупант. Завдяки окупаційній еліті він / вона здобуває свободу — і показує шлях до неї своєму народові. Щось знайоме? Фоном відлунює Франкове: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури».
Тільки Касія Махі ще й майстерно б’ється. І навряд чи окупаційний режим встоїть під її ударами.
Запитання для обговорення книжки «Промені Аласі»:
- Чому й навіщо, на вашу думку, Кім Торгон, зробив Касію своєю підопічною? Як ця історія пов’язана з його померлою дружиною?
- Чому, на ваш погляд, стосунки Кіма із сином такі складні? Чи справді Кім Торгон ненавидить сина?
- Як би склалася доля Касії в Академії, якби вона не сподобалася Уні? Чи змогла б дівчина завести друзів серед інших студентів? Чи впоралася б з усіма викликами самотужки?
- Чому Шимар запропонувала кандидатуру Касії на роль переможниці Турніру? Які спільні цілі, на вашу думку, могли бути в Кіма Торгона й Рамо Ліда — батька Шимар?
- Якими можуть бути цілі Орана Бріарія, який дедалі більше утискає свартіїв? Які наслідки це може мати в довгостроковій перспективі?
- Як Шимар пояснює прагнення жінок до знань? Як це пов’язано зі способами розв’язання складних соціальних конфліктів?
- Чи можливе мирне врегулювання взаємин між артіями та свартіями? Чи реалістичне прагнення Свартарасту реформувати систему, побудовану на пригнобленні та визискуванні свартіїв? Які дії з обох боків потрібні, щоб успішно втілити цю стратегію?
- Як легенди й міфи, наведені на початку кожного розділу роману, перегукуються зі змістом розділів, які теми й проблеми увиразнюють? (Розділ 2 — історія про царя Мурії Кхала і звіра; розділ 3 — легенда про Рахіма і Рані; розділ 4 — про змагання бога Зота зі смертним чоловіком, на ім’я Кхарда, і хитрість смертного; розділ 5 — про Мамука, серце матері та чудовисько; розділ 6 — про богиню Лаккафі та людську дівчинку; розділ 7 — про напівбога Зуфіда, сина богині сонця Аласі.)
- Спробуйте з’ясувати, які міфи й легенди стали основою для вступних легенд у романі? (Наприклад, в оповіді про царя Кхала відлунює легенда про князя Олега, його коня і змію, а в міфі про Зуфіда — історія Фаетона, сина грецького бога сонця Геліоса.)
- Якою може бути роль Тано, брата Касії, у другій книжці?
Аудіоверсію рецензії можна прослухати на наших подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Soundcloud.
