«Університет — це пекло»: Рецензія на роман «Катабазис» Ребекки Кван

авторка Анастасія Колісник - 31.03.2026 в Без категорії

«Катабазис» — шостий фентезійний роман Ребекки Кван про двох аспірантів Кембриджу, що вивчають аналітичну маґію та відправляються у пекло, аби відродити свого наукового керівника. Дії відбуваються в Англії у 1970-х роках.

Ребекка Кван — також авторка вже відомих книг: трилогія «Макова війна», «Вавилон. Прихована історія», «Жовтолика». Прославилась своїми нещадними дослідженнями влади та колоніалізму у фентезі. Та у 2023 році, будучи аспіранткою в Єльському університеті зі східноазійських мов та літератур, вирішила написати роман «Катабазис». Через свій досвід авторка розуміла, що вищий навчальний заклад — це не лише інтелектуальні пошуки, але й простір нерівної влади, де студенти платять роками свого життя за право залишитися в системі.

«Катабазис» Ребекки Кван вийшов у серпні 2025 року, а українською мовою від видавництва «Жорж» — у лютому 2026 року в перекладі Ганни Литвиненко.

Подорож у пекло за рекомендаційним листом

У центрі роману — Аліса Ло, старанна аспірантка, яка найбільше за все прагне стати видатною у сфері маґії. Її науковий керівник, Джейкоб Ґраймс, найкращий маґ Кембриджу, раптово і трагічно помирає. У певному розумінні це було за вини Аліси. Тож через моральні та практичні інтереси (оскільки, співпраця з видатним професором та його рекомендаційний лист допомогли б у майбутньому побудувати гарну кар’єру) вона вирішила рятувати душу професора з Восьми Судів Пекла. Проте задля спуску до Пекла Алісі потрібно заплатити ціну подорожі — втратити половину того, що їй залишилось жити.

До неї несподівано приєднується Пітер Мердок, її академічний конкурент і улюбленець кафедри, присутність якого Аліса сприймає як небажаний тягар. Їхня подорож потойбіччям виявляється чимось більшим, ніж просто квест: вона розкриває темні таємниці кожного. Зустрічаючи мерців, які у книзі є тінями, аспіранти прагнуть дізнатися більше про існування у пеклі.

Подорож Аліси та Пітера крізь всі Суди Пекла стає дзеркалом їхнього академічного шляху. Для прикладу: Гординя, Бажання нагадують героям кампуси Кембриджу. Пекло структуроване як Вісім Судів, кожен з яких носить назву гріха чи пороку: Гординя, Бажання, Жадоба, Насильство, Гнів, Жорстокість, Тиранія та Восьмий. Аліса та Пітер мають пройти їх послідовно, без можливості перескочити чергу — пекло диктує свої правила. Кожен Суд матеріалізується як простір, що нагадує академічне середовище: бібліотеки, студентські центри, місця, де герої вже навчилися страждати. Зустрічаючи тіні інших аспірантів та зіштовхуючись із випробуваннями підземного світу, вони поступово усвідомлюють: справжнє пекло почалося не з відкриття порталу, а набагато раніше — в коридорах навчального закладу.

Пекло в романі — не точна копія Данте з його чітко структурованими колами вічного покарання. Кван створює власне визначення Пекла, що поєднує елементи різних традицій: тут є Вісім Судів на чолі з князем Ямою (постать, відома в різних культурах як Аїд, Анубіс, Цар мертвих), але їхнє призначення — не вічна кара, а підготовка душ до перевтілення. Пекло постає як проміжна станція в нескінченному циклі життя і смерті.

Що означає «Катабазис»

Назва роману відсилає до давньогрецького поняття κατάβασις — подорожі до підземного світу, зішестя до пекла. Цей мотив був популярним у літературі, спершу в давньогрецьких міфах — історія Орфея, що спускався в Аїд за коханою Еврідікою, яку згодом переосмислювали Вергілій, Овідій, Рільке, Рушді та інші письменники. Потім Гомер в «Одіссеї» описав подорож головного героя до царства мертвих за пророцтвом від тіні прорицателя Тіресія. Вергілій в «Енеїді» відправив Енея в підземний світ для зустрічі з духом батька Анхіза.

У період Середньовіччя Данте Аліг’єрі створив «Божественну комедію», де катабасис став шляхом духовного очищення через дев’ять кіл пекла — текст, що частково базувався на біблійному сюжеті сходження Христа в пекло для визволення праведних душ. У ХХ столітті мотив переосмислив Томас Стернз Еліот у «Безплідній землі». Ребекка у своєму романі зверталась до китайської міфології, згадувала в сюжеті небесну ткалю Чжи Ню.

Але Кван переосмислює цей класичний мотив радикально: її героїня йде в пекло не за мудрістю чи коханням, а за рекомендаційним листом від мертвого професора. Авторка змішала класичний тисячолітній сюжет з актуальними проблемами наукової спільноти — і показала, що сучасна академія вимагає жертв не менших, ніж античні боги.

«Розсікаючи хвилі з “Божественної комедії” Данте» Гюстав Доре

Система, що пожирає всіх, хто в неї потрапляє

Авторка репрезентує вигорання від постійного навчання не як особисту слабкість, а як системну проблему. Пітер та Аліса мають постійні фізичні й ментальні проблеми. Зокрема, тривожність через думки щодо недостатньої продуктивності стає нормою. Аспіранти не їдять нормально, не відпочивають, постійно включені в роботу. Система навчання у команді з Ґраймсом не просто експлуатує — вона перепрограмовує жертв так, щоб вони вимагали від себе неможливого.

Ґраймс майстерно налаштовував студентів одне проти одного. «Йому буде значно легше, — казав він Алісі про Пітера. — Він схожий на маґа, поводиться як маґ. А от ти… Тобі доведеться працювати вдвічі більше заради вдвічі меншого визнання». Він представляв це як турботу, підготовку до жорстокого світу. Пітеру професор також говорив про те, що йому варто повчитися Алісиної витривалості в роботі. Тому насправді це були маніпуляції: ізолювати, налаштувати одне проти одного, позбавити солідарності.

Аліса та Пітер уособлюють два типи жертв академічної машини. Аліса — жінка, яка не народилася в академічній родині, і через стать її не сприймають на рівні  колег. Вона втілює студентку, яка намагається довести своє право на місце в системі через надлюдські зусилля. Аліса ще з дитинства дивилась на інших маґинь і захоплювалась ними, але розуміла, що вони зараз можуть говорити зі сцени завдяки своєму чоловіку. Але Аліса ж хотіла досягнути цього успіху без шлюбних зв’язків. Тому протягом навчання, навіть маючи шалене виснаження, вона все одно продовжувала плідну працю.

Пітер, навпаки, — золотий хлопчик факультету, син відомих науковців, чиє ім’я вже впізнаване в академічних колах. Він займається класичними дослідженнями, до яких Королівська академія ставиться прихильно. Аліса заздрить йому: академія обожнює геніальність, для якої не потрібно намагатися — Пітер просто народився блискучим. Але шалений розум не завжди йому допомагав, тож це не захистило від насильства системи. Ґраймс знав, що хлопець із «правильної» родини не посміє скаржитися, бо це зруйнує репутацію всієї сім’ї.

Кван показує, академічна система експлуатує всіх — і тих, хто намагається в ній пробитися, і тих, хто в ній народився. Обидва віддають системі все — здоров’я, гідність, роки життя. І обидва усвідомлюють це лише в пеклі, де більше нема чого втрачати.

Мізогінія як норма в академічному світі

Аліса зіткнулася з дискримінацією жінок і в житті, і в пеклі — але найстрашнішою виявилася внутрішня мізогінія, яку вона сама плекала. Замість визнати системну проблему, Аліса вважала фемінізм ганебною модою, лихоманкою сімдесятих. У реальному світі їй доводилося докладати надзусиль, але її думка мала вагу лише тоді, коли вона представлялася «помічницею професора Ґраймса». Жінок сприймали не як самостійних дослідниць, а як додаток до чоловічого авторитету. Саме тому Аліса вважала: найкращий спосіб довести, що жінки нічим не гірші — просто бути нічим не гіршою.

Справжнє усвідомлення прийшло в пеклі — там, де неможливо більше тікати від правди. Зустріч з Елспетою Баєс, колишньою аспіранткою Ґраймса, що покінчила життя самогубством, стала моментом усвідомлення всієї правди. Елспета була геніальною — здобула всі нагороди з математики й логіки. Але для неї усе стало фарсом: «Ти пишеш хорошу статтю, а її відхиляють, бо в рецензента поганий день. Ти ідеальна кандидатка, а вакансію віддають похреснику голови комісії».

Про Ґраймса вона говорила різко: «Він ставився до мене як до собаки. Йому було цікаво поглянути, скільки ще я витерплю. Я вклала всю себе в його ігри, бо думала: принаймні винагорода того варта. А потім збагнула, що винагороди не буде. І вже запізно».

Що прочитати, якщо захопив цей роман?

На полицю поруч із «Катабазисом» можна додати романи, де фентезі стає інструментом соціальної критики, а темна академія розкриває справжнє обличчя інституцій. Перш за все варто звернути увагу на «Вавилон. Приховану історію» — попередній роман Ребекки Кван, де поєднуються темна академія, історія та фентезі у світі, де сам переклад має магічну силу. «Дев’ятий Дім» Лі Бардуґо досліджує Єль як осередок таємних окультних товариств, де престиж і влада переплітаються з ритуалами та смертю. «Чарівники» Лева Ґроссмана показують, що магічна освіта може привести не до віднаходження сенсу, а до порожнечі. 

Для тих, кого цікавить переосмислення класики через жіночий досвід, «Пенелопіада» Маргарет Етвуд перетворює «Одіссею» на історію мовчання та виживання. Також, якщо вам сподобалася потойбічна атмосфера «Катабазису», то «Піранезі» Сюзанни Кларк  — ідеальний наступний роман для читання. Кожна з цих книжок продовжує розмову про те, що найстрашніше пекло — не те, куди ми спускаємося, а те, де ми вже живемо.

Зображення — fabulabook.com, trinitycollegelibrarycambridge.wordpress.com, freepik.com, bloody-disgusting.com