«Музіка»: від форм знайомого до невідомого

Раніше ми писали про «Мертвого півня» і розбирались, як вони вплинули на альтернативу. Ще був «Океан Ельзи» і спроба розібратися у значущості гурту в ширшому контексті української сцени. Сьогодні — «Воплі Відоплясова». Як етно і фольк вперше потрапили в наші програвачі і чому так нікуди й не пішли?

Важко собі сьогодні уявити український фольк-рок гурт, який випускає на московському лейблі платівку з інвертованим прапором України на обкладинці, головним хітом покоління і двома народними піснями в трек-листі. Але саме так і відбулося в 1997 році з «Воплями Відоплясова» («ВВ»).

Сформувався гурт «Воплі Відоплясова» в Києві, у 1986 році. Його заснували басист Олександр Піпа та гітарист Юрій Здоренко, які раніше грали разом; барабанник Сергій Сахно та мультиінструменталіст і майбутній соліст гурту Олег Скрипка.

Збагнути, який за чергою у каталозі колективу це був альбом виявляється вкрай складним. Хронологія релізів заплутана та подекуди навіть нелінійна. До прикладу, «Країна Мрій» релізився двічі з інтервалом в чотири роки. У 1991 вийшов «Або або» — напівпіратський, напівлегальний лайв-запис «ВВ» у Парижі. Панковий від форми до наповнення, з легкими нотками французького шансону та незрозумілих слів у вокалі. Енергія майбутніх платівок відчутна, проте не вистачає чіткого бачення та студійних людино-годин.

У 1990 році колектив вирушив у турне європейськими країнами, де їхнє поєднання слов’янських мотивів із рок-музикою викликало певний інтерес. Особливо теплий прийом гурт отримав у Франції — в березні 1990 року місцеві продюсери запропонували колективу контракт на запис серії альбомів.

Того ж року Олег Скрипка та Олександр Піпа вирішили переїхати до Парижа. Цей переїзд переріс у зміни в складі гурту, 5 років творчих пошуків та нову роботу для Олега. Перебування у Франції призвело до суттєвої трансформації складу гурту — «ВВ» перетворилися на інтернаціональний колектив із залученням французьких музикантів: гітариста Філіппа Можа та ударника Стефана Муфліє. У такому космополітичному складі гурт виступав у паризьких клубах, а також кілька разів повертався з концертами на пострадянський простір. А сам Скрипка у Парижі обійняв посаду художнього керівника жіночого хору в театрі Філіппа де Куплє. 

У 1993 вийшов ще один лайв — «Закустика», записаний в Парижі та виданий лімітованим тиражем. Вже більш відчутні фольк-мотиви, розквіт яких ми почуємо згодом, проте ідентичність звучання ще перебуває на шляху до остаточного формування.

У 1994 обмеженим тиражем на дисках виходить «Країна Мрій». Безумовно легендарна студійна платівка, але повноцінним релізом вважається 1997 рік, коли альбом пішов у масовий тираж з певними змінами. Тож будемо дотримуватися офіційного нумерування. У 1996 році гурт лишає французьких музикантів на рідній землі, повертається в Україну, Сергій Сахно знову сідає за барабани, місце гітариста займає Євген Рогачевський.

«Музіка» — це другий студійний альбом гурту. Записаний у Києві в 1996 році, потім майже повністю перезаписаний у Парижі, він став фінальним акордом «французького етапу» «ВВ».

Трек «Весна» став символом надії. Сподівань на краще, очікування, що ще трохи — і весна вгамує. Повсякденні проблеми, переживання та незгоди повесні будуть здаватися дрібʼязковими незручностями, які давно позаду.   Зухвалий вокал Олега Скрипки, який протягом всього альбому іноді й не хоче бути зрозумілим. Він створює ритм, відчуття, мелодію, а слова — лише додаток. Проте саме «Весна» чітко артикулює сенси, наголошуючи, що «вгамує та втамує».

«Юра» — це рок-н-рол. У моменті здається, що лірично нічого не відбувається, проте від початку до кінця треку атмосфера загострюється та ставки підвищуються, як на дискотеці в прокуреному клубі. Темп досягає апогею, і ти відчуваєш, як десь вже полетіли кулаки, бити, кастети… Пісня «Юра» розповідає про політ Гагаріна в космос. Іронічно, що за декілька років Леонід Каденюк у свій політ візьме три речі: український прапор, Конституцію та платівку «Музіка».

Композиція «Білі плями» своєю бас-партією змушує зупинитися, щоб рухати тіло під зовсім інший темп. Динамічна, абстрактна, як і текст, мелодія. Пісня базується на листі хлопчика, якій мріє зустріти прибульців, тому ночами дивиться на зоряне небо і вишукує очима НЛО.

«Музіка» зупиняє весь рух. Споукен-ворд (від англомовного терміну spoken word — поезії, призначеної для виконання речитативом — прим. ред.) про апатію та бажання з цієї апатії вибратись — досить різкий перехід після енергійних, рокових композицій до цього, який, проте, завершується мовчазним сплеском танцю, як емоція, що знайшла вихід.

«Краковʼяк рок» нагадує про панк-минуле запалом і ставленням до навколишнього світу.  Воно і не дивно — це один з небагатьох вже добре знайомих слухачеві треків, який вже звучав на неофіційно випущених магнітолах задовго до релізу в 1997 році. Тут зухвале кривляння у вокалі Скрипки досягає апогею, що цілком вписується в нонконформістський дух треку.

Пісня «Глибина» вдається до образності та двозначності в ліриці. На відміну від попередніх композицій з дуже виразним басом,  ритмом тут править акустична гітара, яка гармонійно збирає інші інструментальні партії навколо себе. Бас своєю чергою має цілу соло-секцію.

«Гей, Любо!» дивує тяжкими, якими ми ще їх не чули, гітарами та агресивним, войовничим, не притаманним для «ВВ» посилом. Єдина в альбомі пісня з нецензурною лайкою.

У 1997 році український рок почали слухати мільйони. Хтось навіть припускає, що «ВВ» заснували український рок-н-рол. Однак якщо засновниками їх назвати в мене язик не повернеться, то визнати їхній очевидний вплив на сучасну сцену мусимо. Якщо «Мертвий Півень» приносили українське етно в локальні кавʼярні з місцевими інтелектуалами, то «ВВ» принесли його в кожен дім і кожну хату. 

Вони були першими, хто поєднав дуже популярний жанр з українською етнічністю. Зараз це роблять десятки, якщо не сотні артистів, і вони є у плейлистах: Go_A, Motanka, ONUKA, YUKO, Karna, «ДахаБраха». Проте саме «ВВ» показали, що так можна. Народні пісні залунали там, де їх ніколи не співали. Самобутнє поєднання фольк-мотивів, рок-н-рольної енергії, легкий шлейф панку і зухвалість вкупі подарували нам один з найзнаковіших альбомів української музики часів незалежності.