Виставка «Очі догори»
Авторка експозиції — Крістіна Звєрєва
Кураторка — Євгенія Купчан
Місто — Київ
Простір експозиції — Eye Sea Gallery (вулиця Олеся Гончара, 40)
Графік роботи: середа — неділя, 17:00–21:00
Проєкт триває до 7 березня 2026
Вхід вільний
Про що виставка?
Виставка Крістіни Звєрєвої «Очі догори» — мистецьке висловлювання про пошук надії у місцях, які нас оточують, а саме в архітектурі Києва. Ця експозиція про те, як іноді варто підвести голову і побачити красу, що можливо дасть надію у різні моменти життя. Експозиція складається з серій фото у рамках, скляних та паперових постерів, які фотографиня зробила протягом 2024–2026 років. А також уламків з місць, пошкоджених від обстрілів.
Фотографії Крістіни — це погляд вгору. Буквально. Будівлі Києва знімаються з незвичного ракурсу: їхні верхівки створюють чіткі геометричні лінії на тлі неба у ніжних рожевих і блакитних відтінках. Будинки з авторськими назвами: «Майамі Блю» біля Кловської, «Рожевий театр» біля Театру Франка. Та головною фото-роботою виставки є Orange&Green — це світлина будинку, який був пошкоджений 26 лютого 2022 року. У цьому будинку і проживала Крістіна, та зараз його вже відновлено і на фото можна побачити його красу. Кожна робота фіксує те, як місто продовжує будувати своє майбутнє, навіть попри жахи війни.
«Ми будуємо своє майбутнє гідним, красивим та затишним навіть тоді, коли в якості фундаменту цей світ пропонує нам темряву», — сказала Крістіна Звєрєва на відкритті своєї виставки 20 лютого.
Світлові об’єкти підсвічують вікна на фотографіях — як нагадування, що світло у вікнах під час блекаутів теж дає надію.
Чому варто подивитись?
Незважаючи на те, що проєкт зазначається як фотовиставка, це радше мультисенсорний досвід. Відчувається запах гару від обпалених матеріалів-уламків, їх присутність — метафора, що важливо продовжувати жити навіть у середовищі, де руйнування й втрати стали невіддільною частиною нашого досвіду.
У навушниках, які розташовані лише біля однієї головної фотокартини, почути музику з альбому Eternamente (2021) швейцарського колективу латиноамериканського походження Hermanos Gutiérrez, — саме так, на думку Крістіни, і звучить експозиція. Це інструментальна музика: ритмічні гітарні композиції у стилі кантрі, які заспокоюють та водночас надихають.
Також виставка створює безпечний простір для проживання власних емоцій і дає конкретний інструмент підтримки: погляд вгору. Тут можна сісти на підвіконня, поміркувати про те, що турбує або які враження після себе залишають роботи мисткині, і занотувати це. Записи можна залишити для колекції, яку хоче зберегти авторка, або ж просто собі.
Кому це буде цікаво?
Тим, хто шукає способи справлятися з тривогою і знаходити опору в собі. Тим, кому важливо бачити Київ по-новому — не як фон для інстаграму, а як живий організм, що дихає і тримається. Фотографам і мистецтвознавцям, які цікавляться документацією воєнного досвіду через призму міської естетики. І всім, хто хоче провести час у просторі, де можна просто побути, помовчати, подумати — без тиску «бути сильним» або «триматися».
