В Україні є чимало місць, які помітно й щільно поросли зв’язками з виявами чарівного — від славнозвісного українського центру готичного в Полтавській області й аж до глухих лісів Волині. А втім було б дивно, якби й сама столиця не набула магічних образів, бодай через те, що на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ми звикли сприймати Київ як такий собі дитинець замку-держави. Простір, що попри регулярні потерпання від російських атак усе ще видається найбільш захищеним. Цю колективну думку неможливо приховати, вона прагне візуального вираження, а роман «Відділ 32. Служба магбезпеки» Катерини Пекур вдало цьому допомагає: розмиває цю запону й відкриває читачам буденність присутності магії в столиці. Цей роман є частиною серії «Навпакиїв», яка виходить у видавництві READBERRY що об’єднує спільним всесвітом розмаїття історій, створених різними авторами. Зокрема, до цієї серії також належить і спільна робота Катерини Пекур та Мії Марченко «Діти вогненного часу».
Фантастичні розслідування на схилах Дніпра
«Відділ 32. Служба магбезпеки» — це насамперед міське фентезі, у якому розгортаються детективні сюжети під час повномасштабного вторгнення. Оскільки в центрі сюжету спеціалізована служба, працівники якої розслідують саме магічні аспекти подій, що відбулися в цей період, роман видається надприродною процедурною драмою у рідних стінах і на не менш рідних схилах Дніпра. Водночас авторка не цурається використовувати й створювати і міські легенди, властиві Києву, і факти та небилиці про історію нашої столиці, фольклорні образи, словесні формули й міфічні простори, які постають в серці України та на інших її територіях.
Роман презентує читачам історію становлення Галини — чутливиці, тобто людини, яка має можливість відчувати запахи, образи, навіть бачити візуальне вираження магії чи її слідів. У своєму буденому житті Галина проживає у Києві та працює в кіноіндустрії, а тихий плин її життя перериває трагедія в сім’ї сусідки-підлітки Аньки. Галина, як відповідальна доросла, з усіх сил намагається допомогти дівчині, навіть якщо це означає вступити в конфлікт з поліцією та зустрітися з іншими магами Києва.
Попри те, що оповідь роману лінійна, читача все ж проводять центральною історією стрибками. У зв’язку з цим занурення в магічний Київ і справді видається серіалом, де кожний епізод постає самодостатньою історію, й понад те, уважне читання дасть можливість і самостійно розгадати бодай частку загадок попри всі чари. Катерина Пекур не відмовляє нам у цій можливості й гарантує доступ до кількох ключів.
По-перше, читач володіє недоступною для героїв перевагою: кожен розділ починається з маленької експозиції, що стає хвірточкою в момент скоєння злочину. Це зовсім не розкриває історію передчасно, а радше дає можливість скористатися слідами-відбитками. Тож під час прочитання можна не лише рухатися з основними етапами розкриття злочинів, але й застосувати всю доступну уважність, аби розібратися в ситуації, випереджаючи оповідь.
По-друге, попри недостовірність художньої реальності український читач може покластися на власний досвід повномасштабки і в моменти найбільшого страху запевнити себе, що герої «прорвуться», адже попереду ще є роки й події, які герої мусять прожити. До певної міри така гарантія того, що «далі буде», додає емоційної наснаги переживати тригерні картини, пов’язані з досвідами війни.
І зрештою, цей фентезійний роман не існує у вакуумі. Якщо ваш читацький досвід вже містить велику або не дуже колекцію українського фентезі, то і певне розуміння магічного вже наявне. І хоча авторка послуговується оригінальною магічною системою, у своєму осерді вона вміщує уже властиві для української літератури сюжети. Наприклад, посилається на слов’янські божества, звертається до текстів старовинних колядок і міфічного образу дерева як центру світу, що водночас тісно сплетене з образами біблійних садів. Подібно до головної героїні, яка пригадує відчуття, емоції, образи, які не завжди може висловити, але в яких може відчути намір, читацтво теж може впізнавати межі й можливості українських магічних практик, постатей, просторів у цій новій для себе історії.
Особливості воєнного стану
Авторка роману, спираючись на початок повномасштабного вторгнення, не має на меті повністю відтворювати його в тексті чи бодай слідувати ключовим подіям. Натомість вона звертається до певних станів: гніту, гніву, піднесення, а також до певних трансформацій, які переживали українці як спільнота. Наприклад, перший епізод роману відбувається восени 2021 року і вдало описує важкість передчуття майбутнього. Авторка спирається не так на конкретні образи, як на плетиво думок та ідей, що точилися у свідомості українського суспільства.
Водночас, аби сповна виправдати залученість головної героїні в боротьбу з потойбічним виміром війни, авторка показує читачам внутрішню роботу українських військових магічних сил, доповнюючи структури вже відомих всім і щоденних для новин абревіатур. Крім того, вона отілеснює магічну природу явищ і персонажів, навколо котрих читач уже схильний створювати байки й перекази або ж і сам мав можливість спостерігати народження легенд (чого тільки вартує найвідоміша жаба в Україні, яка точно знає більше секретів ніж ми усі разом узяті).
Часові межі також позначилися на персонажах, головних і другорядних, яких авторка поступово вводить у текст. Попри роботу в межах процедурної драми вони видаються не типовими, а живими й автентичними. Серед них військові, волонтери, медійники — і всі вони живуть за звичним для сьогодення порядком: жодна діяльність не може існувати окремо від війни. І це не лише про працівників Відділу 32 — надсекретного підрозділу СБУ, а й про людей, що перетинають вулиці цього художнього Києва, тих, кого рятують внаслідок фантастичних чи фактичних виявів війни, хто просто намагається жити та боротись у власний спосіб (знайшлося місце навіть магічному ТрО).
Локації роману. Ілюстрація до видання Валентини Пелих, дизайнер Belakva
Київ крізь магічні лінзи
Існують тексти про міста, а є такі, що прагнуть прив’язати, вплести себе до міст, і «Відділ 32. Служба магбезпеки» — один з таких. Під час читання вам навіть не знадобиться нотатник, аби зафіксувати локації подій, адже ви й уві сні зможете відтворити кожну адресу. Накреслений подумки маршрут обіцяє цілком повнокровну прогулянку, яка кількома кілометрами не обмежиться. Однак у такій мандрівці потрібна певна пильність, адже магбезпекові локації не надто віддалені від звичних для нас будівель служб, завдання яких — гарантувати безпеку України, а тому навколо можуть траплятися перешкоди, що спонукатимуть читачів роману (як і його героїв) звертати у найближчі провулки, аби знайти обхід.
Однією з найпримітніших локацій роману стає кафе «Ярослава» / «Ярославна», яке зі своєю двоназвою існує водночас у дійсному та Химерному краї. Тут авторка роману не лише грається з досить поширеною проблемою для киян і гостей міста із запам’ятовуванням точної назви цього закладу, але й використовує сталий образ «непостійної» будівлі (готель, трактир, бар, ресторан тощо). Такий простір обіцяє шалену кількість людей, які щодня переступають його поріг, що вдало приховує браму для виходу на інше обличчя міста й світу в цілому.
Конструктор духу твоєї магії
Важливою частиною цього роману є магія як соціокультурне явище, адже тут вона зовсім не є лише формальним елементом, який дає можливість поглибити історію і надати дієвості її персонажам. Головна героїня охоча досліджувати межі власної сили та й взагалі можливості магії, водночас першочергово вона не мала наміру активно братися за розбудову цієї частини своєї ідентичності. Рушієм стали «сприятливі» обставини — момент кризи, у якому такі здібності стали не дивними й зайвими, а корисними, такими, що дають можливість намацати землю під ногами і захистити близьких.
Коли ж Галина доєднується до Відділу 32, то з’ясовує, що магія сприймається як складна, але реальна наука, яка вимагає ретельної підготовки й академічних студіювань її аспектів. При цьому, як і будь-яка інша наукова чи виробнича сфера, магія в радянські часи повністю підпорядковувалася всесоюзній практиці. Це по-своєму вплинуло на її розвиток, зокрема в сенсі утисків типових для українців чарів, а також у зростанні й процвітанні необхідних для радянської держави напрямів (у сфері ментальних впливів). Як державна служба зі своєю історією Відділ 32 почав працювати на Україну лише разом зі здобуттям її незалежності. Тому умовне навчання магії наскрізь нагадує повсюдно застарілу радянську практику, яка більше не є ані прикладною і релевантною, ані актуальною відповідно до часу і обставин, у яких її планують застосовувати.
Таким чином на фантастичній канві проступає критичний коментар щодо цілком реальних навчальних, службових, бюрократичних, безпекових та інших українських установ. Адже міське фентезі як жанр постає ідеальним інструментом для маркування усіх болючих точок сучасності, без зведення товстих метафоричних стін чи інших перешкод.
Разом із головною героїнею читач має можливість з’ясувати, чи можна досягти успіху, якщо навчатися магії самостійно. Колишня працівниця Відділу 32, презентуючи доступ до більш природної для української спільноти сили, стає зразком вагомого для української історії наслідку активного супротиву системі на шляху до здобуття певної форми автономності. Найбільш вдалі й здатні до змін діячі не завжди можуть побачити й пережити результати своєї діяльності, незважаючи на чистоту свого наміру. Приклад магії настільки повної і рідної дає не лише пізнання власної суті й можливості, але почасти вимагає оплати — цілковито розчинитися у ній, віддавши за порятунок своє життя.
Крім того, магія в цьому світі різниться не лише залежно від типу чарівника чи його намірів, але й від його національності. Йдеться не про спорідненість, а про умовну «школу», тобто типові, звичні напрями з огляду на традицію і те, до чого тяжіє дух суспільства. Оскільки читацька перспектива тісно пов’язана з точкою зору головної героїні роману — чутливиці, яка фактично бачить і співвідносить магічну енергію з її гіпотетичним джерелом і його намірами, — ми разом з нею розглядаємо російську магію як шкідливу, чари колаборантів та шпигунів — пліснявими, а українців, які відмовляються співпрацювати з державними органами, — неймовірно сильними, рідними, але незрозумілими й реактивними, а тому підозрілими.
Роман Катерини Пекур попри фантастичні елементи відчувається буденим, певним зрізом українського життя. Він не розповідає казку, але пропонує віднайти спокій поміж усіх тривог у власний спосіб. Зі своєю карколомністю, межовими станами і постійними спробами систематизувати простір навколо себе він невідступно спонукає проживати життя не для годиться, а правильно й відповідально. Водночас роман просякнутий відчуттям цінності простору, у якому випадає розгортатися людським історіям, що не мали наміру належати до епічного сюжету, але постійно тяжіють до боротьби за виживання.
