Постать відьми в сучасній культурі переосмислюється й переозначується. Образ виступає порожнім концептом, який ми самі наповнюємо власними сенсами, — так вважає Ірина Борисюк, літературознавиця, літературна критикиня, письменниця й доцентка катедри літературознавства ім. В. Моренця Києво-Могилянської академії. У відеоесе проєкту «Конструктив» вона розглядає повість «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка як революційний текст, зокрема аналізуючи здатність відьми впливати на чинну політику через власні надприродні сили.
Жінки й чоловіки у владній ієрархії
Українська етносоціологиня Катерина Грушевська у своїй статті в журналі «Первісне громадянство» говорить про відьомство як про побутові практики, передусім жіночі. Архаїчна культура тривалий час не усвідомлювала чоловічої ролі в появі дитини — натомість це вважалось особливою силою, джерелом якої є лише жінка. Таким чином, і архаїчна магія завжди перебувала під суто жіночою владою.
У повісті Квітки-Основ’яненка чоловіки уповноважені визначати, кому бути відьмою: сотник Микита Уласович Забрьоха збирає жінок на ставок, щоб перевірити, хто з них є «нечестивою бабою». Його писар Пістряк обирає претенденток не випадково: він наказує «притоплювати» тих жінок, які йому в чомусь відмовили (Устя Жолобиха не захотіла сватати з писарем свою дочку, знахарка Пріська замість приворотного зілля дала йому проносне, Векла не позичила грошей). Хорунжівна Олена підносить гарбуза Забрьосі, через що згодом також стає об’єктом впливу, але магічного: сотник просить відьму Явдоху приворожити жінку.
Чоловіки в «Конотопській відьмі» наділені більшою чи меншою владою, а жінки в сукупності перебувають на споді цієї владної піраміди.
Публічне через приватне
Ірина Борисюк каже, що відьма Явдоха Зубиха не має реальної влади, а здійснює вплив за межею раціонального — через почуття, які вона здатна контролювати. Через сферу приватного, родинного життя вона змінює й публічну політику.
На прохання Забрьохи Явдоха змушує Олену полюбити сотника. Утім, щоб помститися своєму кривдникові за топлення, відьма в останній момент нагадує хорунжівні, кого вона любила до привороту, і та повертається до коханого Дем’яна. Забрьоха ж змушений одружитися з найпотворнішою дівчиною в селі — Солохою. Поразка у сфері приватного обертається поразкою у сфері публічного: Микита Уласович разом із бажаною нареченою втрачає й сотниківство, Пістряк свариться з новообраним сотником паном Халявським, що руйнує його надії здобути омріяну посаду. Дем’ян Халявський так само втрачає сотниківство, бо крав, і зазнає нещастя в житті приватному: Олена зраджує його з молодим писарем.
Сміх як зброя проти влади
Головна сила Явдохи полягає в пародіюванні владного дискурсу — у гуморі. Крім чаклунської мови, вона звертається до глузування: коли її топлять, вона сміється й примовляє: «Купочки-купусі!» Коли на неї нав’язують каміння, вона жартує: «Намистечко мені на шию почепили, а перснів і нема?» Коли її хочуть сікти різками, Явдоха пародіює накази Пістряка й Забрьохи у формі такого фольклорного жанру, як безкінечник:
«І ви кажете — та бийте окаянну ханаанку,
і я кажу — та бийте окаянну ханаанку,
був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка,
повстяна шапочка, на спині латочка,
чи хороша моя казочка?»
Явдоха Зубиха створює мовний симулякр (копію того, чого насправді не існує) з порожним означником, що ні до чого не відсилає. Її приказка не має зв’язку з реальністю, а набуває сенсу лише в контексті.
Сміх руйнує владну вертикаль: Явдоха з усіх глузує, коли її карають, що також має сильний вплив на розум винуватців — розлютовує їх. Але і її перемагає сміх: коли народ починає реготати з витівок Зубихи, Демко Швандюра відводить ману, і люди бачать, що різками б’ють вербову колоду, а не Явдоху. І тоді вже дістається відьмі. Політ Забрьохи перед усією сотнею — теж частина сміхової культури, своєрідна пародія та деконструкція владного дискурсу, коли його можна вивести за межі раціонального.
Роль автора в повісті
Григорій Квітка-Основ’яненко описує Конотоп як такий собі архаїчний острівець, де панує влада приватного, через яке Явдоха, власне, впливає на суспільні процеси. Хоча Ірина Борисюк вважає цей статус-кво дуже ілюзорним: над містом є світська влада чернігівського полковника, який має повноваження змістити конотопського сотника, і духовна влада церкви, що впливає на приватне життя парафіян через почуття провини за гріхи. Явдоха тут втілює хаос, який, на думку Квітки-Основʼяненка, підлягає знищенню.
За словами літературознавиці, автор у повісті виступає як християнин, караючи героїв за їхні гріхи. Наприклад, кохання Олени й Дем’яна нещасливе, бо вони взяли шлюб не через Божу волю, а з допомогою відьми.
У сюжеті «Конотопської відьми» стикаються два протилежні модуси: влада й народ. З одного боку, Квітка-Основ’яненко як проводир місцевого дворянства, наділений високим статусом чиновник вбудований у владну ієрархію. З іншого боку, як український письменник він фактично руйнує цю систему зсередини. Отож, на думку Ірини Борисюк, «Конотопська відьма» — це текст не лише про побутові та фантастичні ситуації, а й про самого автора.
***
Більше про відьомство в українській культурі — у повному відеоесе Ірини Борисюк на каналі «Конструктив». Сезон відеоесе проєкту «Конструктив» реалізовано за підтримки НаУКМА, Києво-Могилянської Фундації та Гранту пам’яті Євгена Кваскова.
