У рамках книжкового фестивалю «Читай Форум Запоріжжя» відбулася дискусія «Читання під час війни: що читають українці і чи читають взагалі?» за участі Регіни Харченко, Ольги Стадніченко, Мар’яни Сарапій та Тетяни Пилипець. Вони обговорили розвиток культури читання серед українців. Зокрема, кожна зі спікерок висловилася щодо фінансування бібліотек, книжкових уподобань співвітчизників, становища дитячої літератури та, власне, виховання любові до читання в дітей.
Епоха розвитку читання
На початку дискусії секретарка міськради Запоріжжя Регіна Харченко звернулася до присутніх з натхненною промовою. У ній вона наголосила на важливості та користі читання. За словами спікерки, Запорізька область дуже розвинена в культурному плані, майже кожен район має свій освітній мініхаб. Пані Регіна бачить складність у вихованні культури читання в дітей, адже воно вимагає створення образів та картинок в уяві, а це зі свого боку потребує розумових зусиль. Часто, каже пані Харченко, діти обирають легший спосіб розважити свою уяву — за допомогою гаджетів. Проте книгодрук дитячої літератури дуже різноманітний та яскравий, тож цілком можна давати оптимістичні прогнози.
«Читання — це найкраща можливість прожити безліч життів, відвідати тисячу країн, зрозуміти силу людських почуттів різних персонажів та героїв», — сказала Регіна Харченко.
Регіна Харченко, Ольга Стадніченко, Марʼяна Сарапій та Тетяна Пилипець під час події в рамках «Читай Форум Запоріжжя». Джерело фото: zoda.gov.ua
Чи достатньо українці читають?
Сама дискусія почалася із запиту від запорізької журналістки Мар’яни Сарапій: «Чи достатньо українці читають?» Підвела вона до цього питання, навівши статистику з київського книжкового форуму «Книжкова країна». Відвідувачі форуму придбали понад 90 тисяч книжок із середнім чеком у 800 гривень. Що ще цікаво, зросла популярність нонфікшну. Серед найпопулярніших книжок у цьому жанрі — «Залізний генерал» Людмили Долгоновської та «Архіви КГБ. Невигадані історії» від запорізького автора Едуарда Андрющенка. І наостанок пані Мар’яна, посилаючись на Книжкову палату України, розповіла, що у 2023 році наклад книжок в Україні складав майже 19 мільйонів. Мар’яна Сарапій висловила власні спостереження, що її оточення стало більше читати з початком повномасштабного вторгнення.
Регіна Харченко зізналася, що сама є такою людиною. Для неї читання стало заспокійливою справою, якою вона займається замість нескінченного перегляду новин.
«Читання дає можливість заглиблюватися в себе й міняти картинку всередині голови», — міркує Регіна Харченко.
Також пані Регіна твердо переконана в тому, що українцям слід купувати багато книжок, підтримуючи свої видавництва та авторів.
Соціальні опитування
Літературна критикиня й викладачка Запорізького національного університету Ольга Стадніченко міркувала про те, що читання можна розглядати як шлях до істини та взагалі до будь-якого знання.
«Ми можемо говорити свої суб’єктивні враження про те, як змінилася Україна в плані читання за час війни, а можемо посилатися на деякі соціальні опитування, які були проведені за цей час. І все одно істина буде десь посередині», — ділиться Ольга Стадніченко.
Пані Ольга пояснює, що показники читання українців під час вторгнення виведені на підставі аналізу діяльності окремих книжкових мереж. Але жодне таке дослідження не враховує особисті (тобто самвидавні) наклади книжок. А нових письменників, які не йдуть у видавництва, а публікуються своїм коштом, як констатує пані Ольга, за часи війни з’явилося багато.
Також критикиня не погоджується з результатами опитувань, які стверджують, що поезія останнім часом стала менш популярною. Адже із початком війни в Україні з’явилося багато поетів, які пишуть на актуальні теми. Вірші, у яких вони рефлексують свої емоції та думки, читає багато людей, та, відповідно, автори набирають велику читацьку аудиторію.
Пані Ольга розповіла, що сьогодні стрімко розвивається нонфікшн: біографії, мемуари, щоденники — в епоху, коли українській ідентичності загрожує знищення, ці жанри стали особливо популярними й необхідними. Така література в наші часи дуже актуальна, тому що вона відіграє значну освітню та просвітницьку роль у суспільстві. А увага до освіти сьогодні має бути підвищеною, адже, якщо оцінити результати досліджень освітньої організації «PISA», за останні роки рівень її якості і здатність до навчання знизилися по всьому світу. На думку пані Ольги, на такі показники суттєво вплинув розвиток технологій. Відповідно, паперові книжки відійшли на другий план, їх частіше стали замінювати електронними книжками чи іншими гаджетами.
Дитяча література
«Якщо б українці жили статистикою, то ми б уже не були на цій планеті, не функціонували як народ і не жили як нація. Тому живемо зараз поза статистикою», — продовжила дискусію бібліотекарка Тетяна Пилипець.
Пані Тетяна постійно подорожує, а тому відвідує бібліотеки в різних містах, і вони приємно дивують її наповненням своїх фондів та активною культурною діяльністю.
Проте, попри оптимізм, вона відмітила, що, на жаль, продажі дитячих книг у книгарнях і на сайтах видавництв впали. Таку тенденцію вона пояснює тим, що багато дітей разом із батьками вимушені були тікати від війни за межі України, а традиція читати казки родиною похитнулася, коли в багатьох родинах батько пішов на фронт.
Що читають та як читають?
Мар’яна Сарапій зазначила, що в топах запорізьких книгарень періодично з’являються українські автори. Як приклад вона навела книжку Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» та поезію Павла Вишебаби.
Далі пані Мар’яна знову повернулася до наболілої теми читання серед дітей: «Я не за лагідну читовізацію, знаєте, у нас має бути тиранія у цьому плані. Або книжки, або нічого».
На запитання «Що читають українці?» пані Регіна Харченко відповіла, що ставиться толерантно до будь-яких читацьких уподобань, жанрів чи видів літератури, окрім, звичайно, книжок російською мовою.
Книжкові вподобання для кожного українця різні, як каже Ольга Стадніченко. Останнім часом набирають популярності історичні романи. Читати книги про історичні перипетії — це не тільки про задоволення, а й про заповнення прогалин у знаннях.
«Нам зараз більше треба боятися не втрати кількості книг, а втрати механіки читання», — Тетяна Пилипець переконана, що окрім гарної зовнішньої промоції книг, кожному й кожній із нас треба якомога більше читати, бо читання можуть осягнути всі, але не всі розвивають цю навичку.
Наостанок Тетяна Пилипець зізналася, що не дуже задоволена тим, що сьогодні в Україні значно популярніша перекладна література, ніж наша, українська.
