Торік український музично-театральний ансамбль Schmalgauzen поставив спектакль Avgusto&Gustav за творами швейцарського німецькомовного письменника Роберта Вальзера. Режисер — Андрій Ширко, актори — Михайло Матюхін (Августо), Владислав Михальчук (Густав) та Євгеній Запояско (Боб). Покази відбувалися в залі ресторану «Вавилон» у київському Будинку кіно. У 2024 році Августо і Густав повернулися з оновленою програмою. Поети-музиканти, чи то музикальні поети, вирушили в тур українськими містами.
Avgusto&Gustav — це музично-театральний перформанс з ароматом троянд і нотами кохання. Виставу розпочинає їдке світло, що пробивається з-за куліс крізь темряву й дим. Можливо, це дим від цигарок, що так до вподоби молодим літераторам? Герої борються з власними тінями, що миготять у світлі прожектора й виростають у гігантські силуети на стіні. Сутичка між людиною й тінню передає конфлікт між створеним образом та істинними намірами. По завершенню хороброго бою, коли глядацька зала врешті виринула з темряви, Густав запрошує Августо «до будинку, що зветься кіно». Останній зазначає, що йому зручніше о 20:45, тому що о двадцять першій вирушає трамвай. Якими б наповненими й великонадійними не були товариські розмови про мистецтво, навіть вони обмежуються часовими рамками побутових питань.
Посеред сцени стоїть рояль, обабіч якого два кінопрожектори на триногах — нічого зайвого, щоб не відволікати від сценічних образів акторів. Поки Августо старанно підбирає образ, Густав, хоча й переконує, що його руки нічого не грали, сідає за рояль і розпочинає композицію «Ніч»:
Не знаю я, коли місяць цей зійде.
Це лиш ніч, а ніч це ти.
І ти початок, написаний з кінця,
Чи століття, що закуті в місяцях,
Чи зоря, що світиться в очах,
Чи слова, що написані в книжках.
Дійство — невимушена розмова двох чоловіків про жінок, стосунки, поезію, буденність. Усі обговорення настільки звичні й зрозумілі, ніби бесіди друзів під час вечірніх посиденьок. Щоправда, між героями виникають дрібні сварки, а дружні взаємини зі скрипом хитаються на емоційних гойдалках. Наприклад, Августо не до вподоби вірші авторства колеги, та й сам Густав, схоже, не сильно йому імпонує. Протягом вистави у міркування й суперечки вплітаються музичні твори на романтичну чуттєву лірику неназваного поета і простий життєвий гумор.
Одна з перших у програмі — музично-поетична композиція на вірші, які глядач може впізнати, — «І замалий, і неширокий…» та «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…» Миколи Вінграновського. Твори поета-шістдесятника оживають у сучасній інтерпретації. Schmalgauzen вдалося створити композицію, яка торкається найглибшого чуття, а кожен звук струмом лоскоче тіло й думки. Уперше гурт виконав твір на премії Muzvar Awards 2023, на якій учасників було номіновано в категорії New Connect, Найкращі нові імена альтернативи, а також вони потрапили до десятки найкращих у номінації FanPlace, Найактивніший фан-клуб.
Августо дещо манірний та емоційний, навіть трохи токсичний. Він здається зневажливим і зверхнім, але інколи м’якне. Чоловік любить своє старе похідне поспіхом збите ліжко, хоча воно вологе та смердить. Такий вразливий, він вертиться на кришці рояля в намаганнях заснути, та врешті визнає, що йому це не вдається. І ось лунають «Айстри» — текст про бажання кохати, навіть коли все поглинає пітьма. Августо, ніби метелик, у темряві тягнеться до світла з прожектора:
Сукня, підвал,
сірий квартал.
Тьма поміж ребра заходить.
Хай смерть заходить,
пісню заводить
з царством Аїда.
Сукня, дует.
Хтось поміж нами
грає серцями
Квіти краще в могилі ростуть…
Густав із задоволенням час від часу витанцьовує під акомпанемент товариша. Його танці скидаються на пантоміму: кожен рух ілюструє окремі ноти, звуки й слова. Здається, наче він імпровізує, вигадуючи на ходу жести й образи. Густав п’є фільтр на потрійному банановому й полюбляє читати The New York Times Daily News Kyiv. Кумедно, правда? Він привертає увагу абсурдною правдивістю вчинків і наївною відкритістю до вираження емоцій і думок.
Персонаж Густава легко закохується й захоплюється. Щирий і відкритий до почуттів, він познайомився з жінкою — фурією, за його словами. Згідно з описом, це огрядна пані на роликах з тяжкою ношею й величезним портмоне, набитим золотом, діамантами та бріоліном, а ще там є один крихітний мідячок. Спойлер: мідяк призначений спеціально для Густава, бо той погодився допомогти донести пані важкі валізи в готель (а може й, не тільки дотягнути ношу — хтозна!). Та попри те, що на початку жінка справила суперечливе враження на Густава, деякі її дії обурили його й нажахали, врешті він зізнається, що закохався. Кохання — почуття непередбачуване!
До речі, Густав одразу відчув, що в портмоне були й долари:
— Ти їх бачив? — запитує в нього товариш.
— Я їх не бачив, але я їх чув.
— І які вони на звук?
Чоловік імітує звуки, що, напевно, асоціюються в нього з шурхотом валюти, його підхоплює Августо. Вони візуалізують те, чого не мають, але так прагнуть — гроші.
Ну, і куди ж без трамваїв? Без них неможливий жоден життєвий епізод героїв. Густав майстерно демонструє фізику сталевого транспорту, і тільки-но він, вправно малюючи стегнами вихиляси, хоче сісти, йому на заваді стає Августо, наполягаючи, що перед собою необхідно пропустити жінку. Трамвай рушає. Подорожуючи електротранспортом, як і подорожуючи життям, ми часто опиняємося поруч зі знайомими незнайомцями. У них можуть бути до біса неприємні грубуваті обличчя, або ж навіть утомлені, похмурі, лукаві, незадоволені пики. Знайомо? Звісно, зустрічаються в тій пригоді і приємні люди. Інколи. Вони милі, щирі, кумедні, захоплені й натхненні.
Окремо варто згадати про імпровізацію за участі Боба. Дивакуватий добряк у білій перуці занотовує пером рядки для вірша, пропоновані глядачами. Поступово з цілісних фраз і уривчастих викриків персонажі складають пісню. Композиція виходить потішною, комічною, дещо нісенітною й дивною. Саме завдяки цій частині вистави зникає четверта стіна й актори запрошують у свій дивакуватий світ глядачів, роблять їх учасниками дійства, та навіть більше — співтворцями вистави.
На сцені з’являються й інші учасники ансамблю Schmalgauzen. На запрошення Владислава Михальчука вокал Кирила Липка підхоплюють Михайло Матюхін за роялем, Євгеній Запояско з контрабасом, Роман Дебрін із саксофоном і Георгій Ярмоленко з акордеоном. Лунає пісня «Наново», де виконавці оспівують любов, заради якої можна пройти й крізь ніч:
Сеньйорито з карамелі,
Ніч веде до вас.
Виганяйте кавалерів,
Діставайте шнапс.
Avgusto&Gustav — історія про двох романтиків-відчайдухів, які у словнику музики й поезії наполегливо шукають слово «кохання». Їхня мова — ноти й вірші, а життя — подорож трамваєм.
