Сьогодні як ніколи важливо знати своє. У час, коли земля йде з-під ніг, коли здається, що світ навколо збожеволів, цінно мати міцну основу під ногами — відчувати закоріненість та приналежність до своєї багатої культури. Ми вже активно перевідкриваємо для себе тих письменників, художників, драматургів, науковців та громадських діячів, які були замовчувані в попередні епохи. А також потроху боремося зі стереотипами про нашу культуру, які формувалися не одне століття в умовах підпорядкування імперії. Серед них і те, що українська традиційна культура занадто проста чи примітивна, а отже і нецікава у сучасному світі.
У цьому контексті важливий проєкт «Великі трансформації» — це оцифрований архів американського етномузиколога Вільяма Нолла, який на початку 1990-тих років разом із колегами їздив у експедиції по українських селах і записував інструментальну, вокальну музику, кобзарів і лірників та усні історичні оповіді людей, які пережили радянську колективізацію 1920-1930-х років або пам’ятали її. У 2024 році із матеріалами експедицій попрацювала команда експертів, щоб упорядкувати, описати та викласти інформацію у відкритий доступ двома мовами: українською та англійською, — аби всі охочі могли на неї спертися.
У записах постає жива історія від людей, які прожили карколомне ХХ століття. Таких розповідей уже майже неможливо записати в експедиціях, адже людей, які пам’ятають ті часи, все менше. У наш, по-своєму складний, час важливо розуміти та пам’ятати гіркий досвід попередніх поколінь. Це те, що дає нам зброю у вигляді знань про себе.
Скрипалі Чередники, Диканька 1970-ті рр. Фото з родинного архіву Валентини Житковської, онуки Павла Чередника.
Архів Вільяма Нолла — машина часу. Він цікавий і пересічної людини, і для дослідників. А особливо для музикантів, адже це пряма мова першоджерела. Його цінність полягає ще і в тому, що, окрім мелодій та пісень, записані цілі інтерв’ю з музикантами, в яких вони діляться історіями з життя, місцем музики в ньому. Ці розмови дають можливість розуміти світогляд народних музикантів, їхнє сприйняття музики, широкий контекст її побутування.
Традиційна музика: яка вона і як її вчилися грати?
Часто можна почути, що автентичні музиканти «ніде не вчилися» грати, були самоуками, вчилися «самі із себе», або це дар від природи. Якщо ж відкинути романтику, то за цими фразами стоять сильна мотивація, бажання, пошук можливостей грати та вчитися від найкращих. Це довгий шлях спроб і помилок. Співали далеко не всі, а музикантами ставали одиниці. Вони створювали капели, вдосконалювались у конкуренції поміж собою.
«Будеш працювати над собою — будеш добрим музикантом. Не будеш працювати — не будеш добрим музикантом», — каже скрипаль Роман Кумлик із Гуцульщини.
Грати на музичних інструментах 80-100 років тому вчилися в першу чергу від старших музикантів — шляхом наслідування, ба навіть шляхом сугестії. Адже ця музика була частиною життя, середовища, в якому вони зростали. Так само, як людина знала, коли садять картоплю, а коли збирають врожай, зрозумілим і звичним процесом були святкування, пісні й танці, які їх супроводжували. Мелодії, які чули від музикантів на весіллях, вони знали зсередини.
Натомість сучасні музиканти не мають можливості прямого наслідування. Тож, щоб сьогодні грати традиційну музику, треба поринати в неї ззовні, набувати слухового досвіду з нуля. Окрім того, щоб запам’ятати мелодії, треба зрозуміти логіку, характер, проаналізувати і вхопити особливості манери кожного конкретного музиканта, змоделювати, окреслити для себе можливості та межі імпровізації в певній традиції. Це вкрай важливо, адже імпровізація має сенс тоді, коли вона виконана в конкретному стилі. Музика різна, і ми маємо дбати про те, щоб зберегти це різноманіття, а не уніфіковувати. Йдеться про правдивість, а це велика відповідальність, яка починається з маленьких деталей.
Українська традиційна музика не проста. Традиція кожного регіону своя, манера кожного конкретного музиканта особлива. Щоб осягнути та аналізувати ці обсяги, треба пірнути глибоко. Бо інакше — це як підступитися до розкопування гори з пластиковою лопаткою.
Повернення до джерел: чому це цікаво сучасним гуртам?
Над частиною інструментальної музики архіву ми працювали з Андрієм Левченком, істориком та дослідником традиційної музики, автором проєкту bubny.in.ua. Ми музиканти гурту US Orchestra: я (Ярина Дронь) граю першу скрипку, Андрій — на бубні та басу. Разом граємо традиційну музику, яку записуємо в експедиціях або знаходимо в архівах. Зараз Андрій військовий. Після перемоги US Orchestra не планує зупинятись, адже є ще багато невідомої музики і багато роботи з нею.
Фото US Orchestra. Андрій Левченко, Наталія Івасюк, Ярина Дронь
В Україні неймовірно потужна традиція, зокрема скрипкової музики. Нам цікаво досліджувати та зберігати у виконанні стильові локальні особливості, адже в цьому і є смак такої музики. Відчуваємо відповідальність грати її, відтворюючи оригінальні записи від автентичних музикантів, адже кожна нова знахідка, фото, мелодія, імена та історії музикантів — усе це частина нашої культури. А також ділимося нею з українськими та світовими слухачами: виступаємо на фестивалях, проводимо майстеркласи з інструментальної музики. Так, за кілька років записали три альбоми з традиційною музикою.
Мода на етномузику: де захована неправда?
Зараз багато хто із сучасних музикантів намагається імплементувати «етнічні мотиви», «народні елементи» у свою творчість. Це стало популярним і модним. Але більшості бракує знань джерел. Бо дослідження джерела вимагає часу, а це розкіш, яку не може собі дозволити виробник швидкоплинного контенту. В результаті спостерігаємо дві крайнощі — примітивізація або містифікація народної музики. Музичні рішення коливаються від присутності в треку сопілки до надання шаманських функцій ударним інструментам.
Вергал Микола. Фото Миколи Лівого
На жаль, наша інструментальна традиція була перервана насильницьким чином. Винищення українців голодоморами, бутафоризований та вкрай неестетичний радянський варіант народної сценічної культури зробили свою справу. Народне часто приймають за примітивне, просте, нецікаве. І хоч після початку повномасштабного вторгнення увага до автентики зросла, але традиційна музика все ще екзотичний гість у плейлистах більшості українців та українок. За останні кілька років доволі активно з’являються молоді гурти, яким цікава саме автентична музика: «ДваТри», «Вільце», «Шум`я», «Щукариба», «станція Сиваш». Така тенденція тішить! Наша спільна мета — зробити так, щоб знати своє справжнє було нормою.
Тому та невелика кількість архівів — таких як проєкт «Поліфонія», цифровий архів фольклору Слобожанщини і Полтавщини, а тепер до їхнього арсеналу долучаються ще й «Великі трансформації», — у яких зберігаються записи інструментальної та вокальної музики, є надзвичайно цінними. Зараз вони є чи не єдиним місцем, де можна почути автентичне виконання пісенної та інструментальної традиційної музики та невичерпно надихатися!
Обкладинка — фото з сайту архіву «Великі трансформації»
