Володимир Івасюк творив у 1970-ті. Цей період української естради Віталій Бардецький, музичний журналіст і продюсер, назвав «вусатим фанком» — через тодішню моду на вуса і стилістичну подібність музики до фанку. Гурти по всій Україні потай слухали західні новинки, надихалися ними, черпали нові ідеї та створювали власні музичні форми з народними мотивами. Ця музика дихала свободою, непокорою, радістю і танцювальністю, що було абсолютно непритаманно радянському режиму.
У літературі та образотворчому мистецтві період кінця 1960-х — початку 1970-х асоціюється з українськими шістдесятниками. Поки Петро Шелест був на посаді першого секретаря КПУ, радянське керівництво менше контролювало митців. Та вони все одно працювали під постійним тиском, в умовах обмежень і заборон тоталітарної держави. До слухача доходили тільки ті твори, які пропускала партійна цензура.
Такі обставини не сприяли розвитку творчості. Тож митці або покидали музичну діяльність, або писали шаблонні партійні пісні про фіктивну «рівність», «братерство» і «свободу», адже просто не бажали собі проблем. Потрібно було дуже сильно любити музику і щиро прагнути розширювати межі своїх композиторських можливостей, щоб створювати справді вартісні пісні, які полюбили слухачі.
Саме такою наполегливою людиною був Володимир Івасюк. Його любов до музики палала яскраво, і він докладав чимало зусиль, щоб його пісні були почуті.
Дорога до слухача
Ми знаємо Івасюка як автора коханої нами «Червоної рути», нестримного «Водограю», ліричної «Я піду в далекі гори». Ці пісні мали всесоюзну славу: їх грали музиканти в ресторанах і закладах по всьому Радянському Союзу (Івасюк отримував із цього великі роялті). «Червона рута» і сьогодні залишається однією з найвідоміших у світі українських пісень. А втім композитора не завжди підтримували його колеги.
Івасюк не мав повної музичної освіти (лише навчання в Кіцманській музичній школі) і здобував знання вже в дорослому віці. Митець завжди був у пошуку й багато займався. Та в нього не складалися стосунки зі старшими колегами: Платоном Майбородою, Олександром Білашем та Анатолієм Кос-Анатольським, його викладачем у консерваторії. На жаль, попри власний талант кожного із цих композиторів, вони болюче реагували на популярність Івасюка і жорстко його критикували. Івасюку часто було непросто, та він шукав можливості й продовжував творити.
«Червона рута» — пісня, яка згодом прославила Івасюка на весь світ, у 1970 році не пройшла художню раду Українського радіо. Худрада складалася з членів Спілки композиторів, які вважали Івасюка аматором. «Рута», однак, знайшла інший шлях — через Центральне телебачення Радянського Союзу. У 1971 році вона пролунала у виконанні Назарія Яремчука, Василя Зінкевича та Володимира Івасюка в першому випуску «Пісні року» в Останкіно. Після виконання пісні зал не переставав аплодувати — аж ведучій довелося зупиняти овації. З етеру вирізали оплески, та популярність «Червоної рути» відтоді було не стримати.
Студій на той час не було, записати композиції можна було лише в Будинку звукозапису Українського радіо. Поет та радіоведучий Віктор Герасимов розповів, як у 1976 році Івасюк просив його домовитись про запис 12 пісень. Герасимов погодився за умови, що Івасюк надасть оркестрові аранжування для всіх композицій. Через три дні Івасюк приніс Герасимову усі 12 партитур, які він сам розписав.
Цей запис був виданий на платівці «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» фірмою грамзапису «Мелодія» у форматі довгогральної платівки, так званого «гіганта». Зараз вона — велика рідкість, колекціонери буквально полюють за нею!..
Тандем зі Стельмахом: творчий розрахунок чи щира дружба?
Пісня «Тільки раз цвіте любов» уперше прозвучала по радіо в 1974 чи 1975 році. Івасюк написав її у 1973 разом зі своїм другом, талановитим поетом Богданом Стельмахом. У радянські часи існувала практика, коли навмисно зводили в роботі двох сильних митців — поета й композитора. Так писали Микола Петренко й Мирослав Скорик («Намалюй мені ніч»), Юрій Рибчинський та Ігор Поклад («Ой летіли дикі гуси», «Сіла птаха», «Скрипка грає»). До речі, остання пісня в переліку присвячена Івасюку.
До знайомства з Володимиром, яке сталося на початку 70-х, Богдан Стельмах встиг попрацювати з композиторами Богданом Янівським та Мирославом Скориком.
У співпраці з Богданом Стельмахом Івасюк відходить від звичного йому попзвучання у вимірі гри ансамблем, як, до прикладу, в «Пісня буде поміж нас». Це відчувається з перших тактів композиції «Тільки раз цвіте любов»: вона написана в стилі бароко-попу чи бароко-року, рисою якого є використання пишних оркестрових аранжувань, не притаманних рок-музиці. Цю пісню композитор свідомо створював під голос та манеру виконання Софії Ротару, яка володіла високим вокальним діапазоном. Такі пісні ілюструють, як композитор зростав та розширював межі звучання.
Разом з Богданом Стельмахом вони ще написали «Запроси мене у сни», «Колиска вітру», «Нестримна течія», «Запроси мене до танцю», «Два перстені». Та чи справді митці дружили, чи це був лише продуманий робочий хід?
В одному з інтерв’ю Богдан Стельмах розповів, як народилась пісня «Запроси мене у сни»:
«У 1975–77 роках я працював завлітом у муздрамтеатрі Дрогобича. Ми ставили виставу Ібрагімбекова “Мезозойська історія”. Тема кохання між героями була присутня, і я запросив, щоб музику написав Івасюк. Він уже був відомим театральним композитором і написав на той час музику до “Прапороносців” за Гончарем, які поставив театр Заньковецької. Володя пообіцяв написати музику до мого тексту “Запроси мене у сни”. Він привіз фонограму у Дрогобич і відмовився від будь-якого гонорару. “Ніяких угод, — сказав, — я зробив це для свого друга Богдана”».
Тепло в роботі і співтворенні відчувалося у вчинках Івасюка попри його шалену відомість і суспільне визнання. Тож, на щастя, гарних друзів і колег Івасюк мав, і ця щирість впліталася в їхні спільні пісні. Пісні, написані з Богданом Стельмахом, — одні з найсильніших творів у репертуарі Володимира Івасюка. Можливо, вони так подобаються нам і сьогодні, бо ми відчуваємо це тепло і розуміння, прагнення створити щось справді вартісне.
Пісні Івасюка звучать і сьогодні, їх продовжують виконувати на великих і малих сценах по всьому світові. 5 і 26 березня гурт МОВА з Альбертом Цукренком представлять у Києві програму «Тільки раз цвіте любов: Івасюк та український фанк 70-х». Дослідник української естради, музичний журналіст і автор подкасту UNZIP Альберт Цукренко розповість про контекст створення пісень і поділиться рідкісними архівними знахідками.
