Коли ми бачимося з Йорданкою Белевою вперше, навколо літнє тепло, семінари в болгарському Созополі від Фундації Елізабет Костової й письменницькі розмови на примор’ї. Ті моменти, коли між літературних дискусій всі бодай раз ввічливо цікавляться життям в Україні, бо я тут — єдина українська авторка. Через мовний бар’єр ми з Йорданкою мало спілкуємося, однак потім вона пише мені щодо інтерв’ю для болгарського культурного порталу. Її питання вдумливі і змушують зазирати вглиб. Про вид з вікна й биті вікна українських домівок, про нічні атаки і втрату точок опори. Про те, як і навіщо, і про що писати нині. В день удару по Фактор-Друк, де згорає моя книжка, вона пише мені одразу — її колега хоче відкрити збір. Коли від обстрілу потерпає Національна бібліотека України, Йорданка шукає контакти, щоби допомогти.
З-під її пера в Болгарії з’являються матеріали про українських культурних діячів, кіно, книги й виставки, про авторів на фронті і українське щодення. Сміливість її голосу — це завжди про погляд до суті, про увагу до деталей. І — про сердечне співпереживання, відмінне від «глибокої стурбованості», яка нам добре знайома. В наших розмовах я вивчаю трохи болгарських слів: харесвам, разбирам, подкрепа, благодаря — подобається, розумію, підтримка, дякую. І подумки повторюю їх Йорданчиним наспівним тоном.
Есе «Підсніжник» увійшло до збірки «Божията милост» («Божа милість») у 2025 році і вперше виходить українською у перекладі Любові Цай.
ПІДСНІЖНИК
Наталії Матолінець
Зірвані квіти мене завжди засмучували. Я відмовляюся розуміти тих, хто ними захоплюється: чи може зламане життя насправді принести тобі захват? Серед моїх знайомих є такі, для кого мірилом того, наскільки їх люблять, є кількість отриманих на свята букетів. З ними фотографуються. Тільки обсипати тебе трупами квітів (о, наскільки наша мова багата!*) – то є виправдано хіба що в якійсь фінальній сцені: мертве для мертвого.
Я питаю в себе, відколи таке обсипання стало нашою національною рисою? Коли ми вибрали для себе бути могильниками замість бути садівниками? Коли рука, що шукала того, хто упав, вибрала сховатися в рукаві? Я не знала відповіді, поки не побачила букетики.
Ця зима була надзвичайно теплою, весняні квіти з’явилися вже в січні. Сталося так, що перші побачені мною проліски були в руках маленької дівчинки. Її світлина обійшла відучора весь фейсбук, а ця історія пов’язана з коментарями під тою світлиною.
Все почалося з того, що хтось написав, що дитина – то україночка.
Чому вона не в дитячому садочку? Ви знаєте, скільки левів на день отримують українці в Болгарії? І я хочу бути в безплатному готелі коло моря. Гей, краще хай не ходить до дитячого садочка, аби не займати місце для котрогось із болгарчат. Почну й я писатися українкою, хай і мені поталанить у житті. Точно так, і ми вже другий рік чекаємо, щоб нас прийняли до дитячого садочка. А гляньте на пальтечко дитини, хто з вас ростить дітей у версаче, га? Не так все чисто з тими українцями, знаєте на яких дорогих автах вони колують по Болгарії? Вони, мабуть, продають наркотики. Хай припинять їм допомогу, пенсіонери голодують, а ми українців годуємо! Спокійно, той Путін виведе їх на вірну дорогу. А ми й сирійцям даємо такі гроші? Негайно уряд у відставку, запроданці! Росія – наша мати, вона нас двічі визволяла й скоро знову звільнить нас! Болгарія тільки для болгар, геть, українці! Болгари, давайте разом повернемо нашим дітям те, що в них забирають українці! Якщо хочуть продавати квіти – хай привезуть їх з України, хто їм дав право торгувати нашими квітами?
Не знаю твого імені, дорога дитино. Той, хто фотографував тебе, не питав твого дозволу. Ти була йому потрібна для пропаганди. Я впевнена, що ти взяла проліски до рук, і саме в цю мить було зроблено світлину.
Українською пролісок ще називають словом підсніжник. Буквально — те, що під снігом. Певно, підсніжники нагадують тобі галявину перед твоїм домом. Про приятелів, про ігри, про песика, про твоїх бабусю із дідусем.
Про дім, якого більше немає. Він відірваний разом із іншими домами. Хтось зробив собі букет із ваших домівок. Він продовжує знищувати й забирати родини, тому що любить запах щойно зірваного життя.
Не перестаю думати про тебе, як про зірваний далеко від рідної землі пролісок. Підсніжник, чия цибулинка залишилася десь в Україні. Чи зможеш ти пустити корені в Болгарії?
Хочу тобі сказати, що ґрунт тут часто збитий і твердий, як бетон, адже його довгий час топтали. Проте місцями він теплий і пухкий, дай Боже тобі гарної пори й зростання.
Примітка:
* – обсипати, обкласти тебе трупами (укр.) – те отрупват с трупове (болг.) – гра слів, побудована на однокореневості в болгарському варіанті.
***
КОКИЧЕНЦЕ
На Наталия Матолинец
Откъснатите цветя винаги са ме натъжавали. Отказвам да разбера тези, които им се радват: наистина ли прекършеният живот може да ти донесе възторг? Имам познати, за които мерилото на това колко са обичани по празниците, е броят на получените букети. Снимат се с тях. Само че да те отрупат с трупове на цветя,(колко е богат езикът ни!) е оправдано може би в някаква финална сцена: мъртво при мъртвото.
Питам се кога затрупването се превърна в наша национална черта? Кога избрахме да бъдем гробари вместо градинари? Кога ръката, която търсеше падналия, избра да се скрие в ръкава си? Не знаех отговорите преди да видя букетчетата.
Тази зима е необичайно топло, пролетни цветя има още през януари. Случи се така обаче, че първите кокичета които зърнах, бяха в ръцете на момиченце. Негова снимка обикаля от вчера във фейсбук, а този разказ е заради коментарите под снимката.
Всичко започна когато някой написа, че детето е украинче.
Защо не е на детска градина? Вие знаете ли колко лева получават на ден украинците в България? И аз искам да съм на безплатен хотел край морето. Абе, по-добре да не ходи на детска градина и да заема мястото на българче. Ше взема да се пиша украинка и да ми потръгне в живота. Точно така, и ние чакаме втора година да ни приемат в детска градина. Я вижте палтенцето на детето, колко от вас отглеждат децата си с версаче, а? Не им е чиста работата на украинците, знаете ли с какви скъпи коли джиткат из България? Сигурно продават наркотици. Да им се спрат помощите, пенсионерите гладуват, украинци ще храним! Той Путин ще ги оправи, спокойно. Дали и за сирийците даваме същите пари? Незабавна оставка на правителството, продажници! Русия е наша майка, тя ни е освободила два пъти и скоро пак ще ни освободи! България е само за българите, вън украинците! Българи, да се съберем и да върнем на нашите деца това, което му отнемат украинските! Като иска да продава цветя – да си донесе от Украйна, кой им дава право да търгуват с нашите цветя?
Не знам как се казваш, скъпо дете. Този, който те е снимал, не те е попитал. Била си му нужна за пропаганда. Сигурна съм, че си се втурнала да държиш кокиченца в ръцете си и точно тогава е направена снимката.
На украински думата за кокиче е пидснижник. Буквално – нещо, което е под снега. Навярно кокичетата ти напомнят за поляната пред дома. За приятелите, за игрите, за кученцето, за баба ти и дядо ти.
За къщата, която я няма вече. Откъсната е заедно с други къщи. Някой си е направил букет от домовете ви. Той продължава да гази и да бере семейства, защото обича уханието на прясно откъснат живот.
Не спирам да мисля за теб като за откъснато кокиченце, далече от родната пръст. Пидснижник, чиято луковица е останала някъде в Украйна. Ще можеш ли да пуснеш корени в България?
Искам да ти кажа, че почвата тук често е сбита и твърда като бетон, защото е газена дълго време. Но на места е топла и пропусклива, дано случиш на сезони и да вирееш.
***
Йорданка Белева (1977) вважається однією з найвизначніших письменниць сучасної болгарської літератури. Авторка оповідань і поетеса, вона випустила чотири збірки поезій: «Пеньюари і човни» (2002), «Вона» (2012), «Втрачений момент» (2017), «Вечірні новини» (2024) («Пеньоари и ладии», «Ѝ», «Пропуснатият момент», «Централна емисия»), а також п’ять збірок оповідань: «Рівень моря кохання» (2011), «Ключі» (2015), «Кедер» (2018), «Їжаки виходять вночі» (2022), «Божа милість» (2025) («Надморската височина на любовта», «Ключове», «Кедер», «Таралежите излизат през нощта», «Божията милост»). Вона отримала національні премії за поезію та прозу, а її оповідання та вірші перекладені арабською, англійською, французькою, німецькою, польською, іспанською, українською мовами та опубліковані в численних антологіях.
